Як я пізнав непозбувну бентегу та нестримну журбину,
або як відвідини "Сільпо" можуть зруйнувати ваше життя...
Українська мова на стільки багата що пізнавати глибину її глибин можна усе життя, щодня підіймаючи на світ божий перли та інші коштовні словосполучення давно загублені у нетрях сивої давнини.
Але використовуючи усі ці слова у повсякденному житті ми скоріше намагаємося долучитися до когорти обраних, як тепер модно казати "хайпанути" на сірому тлі свого оточення, по краплі вичавлюючи з себе усе те лайно, що сотні років бездонними бочками в перемішку з бурятським вєлікім магучім, заливалося нам у голови "братьями" зі сходу.
Тому регулярне використання до біса гарних слів, ще не гарантує вам повного розуміння їх глибокого змісту.
Нещодавно відвідуючи сільпо, вже на касі я згадав, що мені потрібно поповнити телефонний рахунок на картці якою вже дуже давно не користувався, як заворожений я чекав того моменту коли касир промовить чарівну фразу:
"чи не бажаєте поповнити рахунок?"
Мало не що дня, роками, на касі я чув цю фразу з уст касирів, і щодня, я як і тисячі інших покупців відповідали "ні, дякую"...
Я хотів побачити, що трапиться, я малював у голові яскраві картини, подиву на обличчі касира, вмикання сирен, салюти!
Ось він!
Цей чолов’яга який вперше у світі сказав:
"Так! Я хочу поповнити рахунок!"
І тут же оркестр, юрба довгоногих мажореток з барабанами та валторнами, за ними марширують кловани, позаду чалапають дресировані восьминоги, далі карнавал латиноамериканок витанцьовуючих кізомбу у одязі який складається з кольорових шнурівок від кросівок Адідас та пірїнами павичів у зачісках,
за ними слони, жирафи, депутати селищних рад у вишиванках, і тоді на останку четверо дебелих негрів несуть "ковчег" у якому на скрижалях є викарбований номер поповнення мого телефону...
Але...
Нічого цього не сталося...
Дівчинка з ангельською посмішкою не промовила цю сакральну фразу...
Банальне "чи не бажаєте поповнити рахунок?"
За якусь мить мало не зруйнувало ущент мою психіку...
На моє щастя я знав про існування непозбувної бентеги, і тому мимоволі поринувши у тенета нестримної журбини, промовив:
"а можна поповнити, рахунок?"
відповіді я уже не чув, механічно продиктував номер,
провів карткою по картрідеру, увів пін, і приголомшений почимчикував до авто...
Моє життя більше ніколи не буде таким як раніше...
