Roman OnishkevichСкільки у світі міст? Ніхто точно не скаже. І не треба рахувати. Без потреби. Місто – це не просто камінь. Суворо чи ніжно викладений у пазли храмів і доріг, будинків і пам’ятників. Місто – це люди. Люди, чиї шляхетна кров і високі душі всочуються у каміння, роблячи його містично привабливим для тих, хто шукає в собі резуси крові і літачковість душі.

Ми, львів’яни, живучи на Великому вододілі, наколи не задумуємося, куди затече наша кров. Глупа червона юшка з вени позаминулостолітнього романтичного хлопчика, розквашеного носа львівського батяра, скопаної мордяки пацана з 90-их, місячних наших найкрасивіших жінок, чи просто спочилих в Бозі предків. Куди?

В яке море вона потече? Хто наїсться нею – балтійський шпрот чи чорноморський бичок? А може і тому тягнуться до Львова з усіх боків, захоплюючись ним, бо чуються не мури того міста, а наша кров, улита в них.

Місто – це не тільки камінь. Камінь, навіть приручений генієм Бернарда Меретина і Амвросія Прихильного, П’єтро Барбона і Дорінга, Павла Римлянина і Андреаса Бемера, Юліана Захаревича та Івана Левинського; прикрашений парками Рерінга та оздоблений скульптурами Йоганна-Георга Пінзеля, Гартмана Вітвера і Петра Війтовича; обмальований великими художниками і оспіваний прекрасними поетами.

Місто – це камінь, який говорить нашою мовою. Мовою тих, хто у ньому живе. Слава і біль кожного львів’янина. Звитяга і поразка кожного львів’янина. Тріумф і печаль кожного львів’янина. «Так» і «ні» кожного львів’янина. Кожен крик радості і відчаю, з яким вилітають краплинки наших душ і нашої крові, - назавжди залишаються в мурах цього міста.

Давайте прагнути до великих, які його творили. Просто якось увечері, коли спаде шал туристів, втихнуть польська і російська мови, позакриваються розмаїті наливахи, спробуйте вийти в середмістя і провести теплою долонею по холодному камені. Мені здається, що станеться метаморфоза: долоня охолоне, а камінь стане гарячим.

Спробуйте. І запропонуйте це зробити вашим друзям з інших країв. Щоб не виглядати гниральним моралізатором, мушу уточнити: чарчина чогось доброго при цьому ще нікому ніколи не зашкодила. За Львів! Будьмо його варті!

загрузка...