Коли йдеться про долю твоєї землі, половинчастих рішень не існує. Є біле і чорне. Або українська мова, пісня, ідентичність, або чужа культура і чужий господар у твоєму домі. Все інше – сіра порожнеча, з якої Україні важко буде вибратись. Порожнеча, в яку ригівські недобитки за сприяння різноманітних космополітів, хочуть зіштовхнути нашу державу, – це іржавий цвях у домовину нашим сподіванням на цивілізоване життя у своїй європейській країні.
Відмовитись сьогодні від свого національного – це знехтувати пам’яттю борців за Україну. Це зрадити Героїв, які відстоюють сьогодні нашу честь у російсько-українській війні.
Тут, у Львові, за тисячу кілометрів від бліндажів і мінних полів, ми мусимо задуматися: що можемо зробити, аби не допустити повзучого реваншу і не оголити тил. Передусім, вважаю, маємо осмислено поставитися до парламентських виборів 21 липня. Жарти і пісні – це чудово. Але в мирний час. У нинішні часи потребуємо патріотизму, честі, компетентності та відповідальності. Тож потрібно обрати до парламенту людей, здатних створити у ньому форпост національного духу, плацдарм з якого проукраїнські закони із міццю танків увійдуть на кожен клаптик нашої землі.
Ми вже не раз гідно протистояли медведчукам і януковичам. Маючи такий досвід зможемо протистояти тим реваншистам, що піднімають голови, і тим, хто дискредитує сьогодні впроваджувані реформи.
Легше за все здатись. Але важче йти далі і «лупати сю скалу» – продовжувати розпочате, бути «не у тренді», озвучувати ті речі, які є непопулярними – в той час, як інші б’ють на емоції та задурманюють голови пустопорожніми шоу.
Цілком розумію невдоволення людей, що далеко не всі злодії сидять у тюрмах, а корупціонери й далі пхають волохаті лапи у державну казну і кишені громадян. Усвідомлюю, який пласт роботи лежить перед нами у цій царині, але готовий працювати. Тільки прошу усвідомити: без зовнішнього ворога нам буде набагато легше навести лад у власній хаті.
Моя позиція однозначна: ті, хто їздять на коліноприклонство до Росії – слуги кремля, а хто заграє з агресором і перекреслює здобутки України – зрадники. Вілкул, Новинський, Добкін, Шуфрич, Мураєв мають сидіти. Але не у Верховній Раді. Тому мені дуже шкода, що генеральному прокурору і керівництву держави не вистачило політичної волі винести їм вирок. На жаль, не реформовані суди – це пряма відповідальність колишнього президента.
Тому нині, поруч із недопущенням реваншу та збереженням євроатлантичного курсу чи не найважливішим вважаю пришвидшення судової реформи, створення незалежних судів як важливої складової подолання корупції.
Дуже важливими залишаються питання продовження українізації, посилення захисту нашого інформаційного простору, підтримка активної, талановитої молоді, а також ініціатив з охорони довкілля та розвитку спорту.
Переконаний, що будувати щасливі і комфортні міста ми зможемо тільки у незалежній державі – зі своєю мовою та ідентичністю, без медведчуків, їхніх «слуг» та інших зрадників.
Вірю, що «нам призначено скалу сею розбить».
