98765423456790Мені здається нашому суспільству час переосмислити поняття сім’ї та розлучень. Знаю, яка делікатна тема, але поясню, чому мене це болить.

Паралельно з тим, що світ прийшов до висновку, що не існує однієї правильної відповіді, варто і цю тему не таврувати шаблонами, а поважати різні погляди. Наприклад, комусь підходить сироїдіння, а комусь добре їсти м’ясо; комусь підходить традиційна школа, а хтось навчає дитину дома; на рівні країни – це децентралізація – кожна територія визначає, що їй краще.

На жаль, тема порушення прав жінок мене просто переслідує, або дуже гостро зачіпає з поміж інших. Я не говорю за всіх, хто знайшов свою людину, хто має здорові стосунки – бережіть, це щастя і велике благо. Фото щасливих сімей у ФБ радує. Такими були стосунки моїх батьків.

Але навколо мене чимало сімей, де жінки просто обслуговують потреби чоловіка, а чоловіки – такі собі пани з чітким уявленням, що повинна робити жінка. Це більше стосується покоління 30+. Жінка прибирає, готує, займається городом/дітьми, на рівні з чоловіком працює, заробляє, а він тільки працює, але гонору і вимог.. Я є ще типаж вихованих галицькими мамами "ти щастя для кожної жінки", "всі невістки апріорі погані".

Мене дуже злять оті теорії, що погоду в сімї робить жінка. Я багато це аналізувала – не правда. Це переростає у те, що відповідальність перекладається на жінку, що вона все більше і більше повинна вдовільняти чоловіка, а він перетворюється у споживача і лише приймає, або ні, не продукуючи сам того, що творить атмосферу сімї.

Мене злить коли кажуть, що чоловік бідний, бо жінка його не надихає. Не правда. Читай вище.

А наші жінки люблять продемонструвати витривалість " я сама впораюсь", " я зможу" і демотивують чоловіків узагалі напружуватись.

Особливо мене обурює чоловіча агресія і пиятика як єдиний спосіб дозвілля і коли домашнє насилля (не лише бійка, а й крики та образи) вважаються нормою.

Днями чула історію, як на консультації з чоловіком агресором (який побив жінку) психолог (іменита у Львові жінка) сказала, що двоє винні, бо вперті. Я згідна, що бувають різні характери, але хіба таке можна виправдати і давати йому підгрунтя ще й жінці нав'язувати відчуття провини за те, що вона побита? А що далі – ми виправдаємо ґвалтівника, бо дівчина надто сексуально вдягнена і він не міг стриматись? Чи вбивцю, бо жертва його дратувала і навіть обізвала?

І на фоні цьому коли намагаєшся достукатись до здорового глузду жінок і говорити – іди від хворобливих стосунків, на щастя не мусульманська країна – знаходяться благочестиві порадники, що переживають за збереження сімї. Не збереження жінки, дітей від того, щоб бачити таку поведінку, а збереження воспіваної народом сімї. То чиї тут інтереси відстоюються?

Розумію, що стосунки - це праця, треба вміти миритись, вчитись розуміти специфіку жінок і чоловіків, але перетворювати це на жертвоприношення жінок – бо діти, бо церква, бо мені вже 50, що я мінятиму… І терплять хамство, байдужість, зверхність. Дають дозвіл так з собою поводитись. Перетворюються на хатніх роботів, позбавлених жіночності, наповнені сумом чи дратівливістю.

Тавро «розлучена» – це наче якась обділена невдаха. А може це вільна самодостатня жінка. Діти? Дітям потрібні щасливі батьки, а не просто жити разом. Дітям потрібна здорова модель поведінки, а не жертви та тирани. Церква? Як на мене Ісус уже вистраждав аби ми вміли радіти життю і всьому, що створив він для нас. Не по християнськи терпіти пияка, агресора, хама і нищити життя собі і дітям. Рятувати його? Тим, що іти від нього і помагати дистанційно. І взагалі - хто сказав, що ми всі маємо бути спарені? Може ми просто так колись виживали, а зараз маємо підходити до стосунків, виходячи зі здорового глузду та поваги до особистості кожного, а не залишатись закованими через страх чи хибні уявлення.

загрузка...