Найгіркіше у нашій війні те, що загиблі хлопці нікого не заставлять змінитися. І я не про штильних охламонів з купленими військовими квитками, чи озабочєних селфімоделей, які живуть в іншому вимірі...
Смерті хлопців не змусять змінитися:
Тих, хто обкрадає державу
Тих, хто покриває тих, хто краде
Тих, хто покриває ТИХ
Тих, хто голосує за ТИХ І ТИХ
Бо загинути не так страшно... Лише туга за рідними і жаль за невиконаними справами та недолюбленими людьми смокче перед боєм...
За майбутньою весною...
За соткою з кумом на Різдво...
За випускним дочки...
За поразкою Карпат...
За нездійсненними мріями...
Як казала мама з Сум, забираючи додому свого вічно 19-річного хлопчика (для нас Сєвєра) в недалекому 2014-му...
- Рєбята... Прошу вас...Только, чтоб ето било нє зря...
Страшно жити.
Не будучи впевненим.
Що це все не даремно
Закушуєм зуби і живемо.
Бо так треба. Інакше ж не вміємо.
