10410272 717925014919807 5037710288728377004 nЯ довго чекала на публічний захист Ігоря Калинця з приводу його голосування під час обрання директора Будинку органної та камерної музики. Але, зважаючи на те, що нарешті підняте питання про фактичне цькування Ігоря Калинця, подам дещо з мого листування в ті дні.

Отож, ми дізналися від тата, Ігоря Калинця, увечері, що відбулися вибори і він проголосував так, як вважав за потрібне. Розповів, що радився із багатьма поважними людьми з музичного середовища Львова, знає, що є письмова рекомендація М. Скорика панові Ю. Винницькому, і тому зробив такий вибір. Я не коментуватиму цього, бо Людина є вільною у своєму виборі. Очевидно, що такий розвиток подій не всім сподобався, а, особливо конкурентам на посаду. Що би мало відбутися у такому випадку? Очевидно, навіть пікети могли мати місце. Але…. до пікетів ці молоді люди, а особливо Тарас Демко й Іван Остапович зуміли «підігріти» так публіку і зчинити такий ґвалт у соцмережах і в медіа, що Ігоря Калинця попросту почали цькувати.

Щоби не бути голослівною, прошу глянути на їхні сторінки або ж скріншоти у публікації «Варіантів», де є вислови Остаповича і К0 про «невдалого Нобеля», про совість чи її відсутність, гниль і побажання вислати поета … ну хоча б до Білорусі (дякувати, Богу, не в Сибір!). Особливо прикрим було «ганьба» Ігореві Калинцеві, що лайкнуло багато осіб, у тому числі мої друзі. Так, начебто, тримали камінь за пазухою до слушних часів якоїсь помсти. Звісно, їх я позбулася, але не прикрого осаду. Особисто мене вразив блакитно-жовтий прапор із совєтською символікою, який присвятили знову ж І. Калинцю.

Якби ці молоді люди знали, що значить для нашої родини національна символіка, а може і здогадувались, бо зробили аж надто боляче! Не забарилась і реакція з Києва, від однієї депутатки, яка вже неодноразово прикро висловлювалась про Ірину Калинець, а тепер вона попросила поважне товариство не подавати руки усім членам комісії, які не так проголосували, як вона б хотіла!

Ну і Василь Р., як же ж без нього. Його допис заливала жовч іронії, він сипав дотепами, а насправді потоптався вчергове по дисидентах-політв’язнях. Навіть спробував їхні гроші порахувати, на що ж живуть бідолахи. Нехай не переживає, принаймні не за рахунок замовних статей з очорнення нашої історії, це точно. І його не те що не зупинили, а ще похвалили, а Богдан Пастух помістив на сторінках про університет з коментарями про «Смерть кавалера».

Ось на тлі таких покарань за право голосувати як вільна людина, з’являється стаття Анни Журби з маніпуляційним заголовком «Сон Ігоря Калинця в літній день», яку багато хто похвалив, навіть її колишній викладач, мовляв, за мужність. (Зауважу, що хто знає Ігоря Калинця, той спостеріг його манеру слухати із заплющеними очима). Тобто, не зупинили, а підсилили ось цю розправу вже майже фізичну! Так, це право тих людей! Як і наше право не мати їх у друзях, чи не подавати руки (ану ж вони послухали Ірину Подоляк і не подадуть?). Можна мати багато претензій до усієї процедури, до результату, але треба залишатися людьми, особливо до тих, які створили нам можливість мати свою позицію і право її висловити. 

загрузка...