10898071 781110781937697 4226818150598843474 nСтосується першочергово деяких редакторів ЗМІ: кожне наступне самогубство буде на вашій совісті! Не хочу бути грубою, але в гонитві за рейтингами ви переходите межі. Є міжнародна етична норма не писати про самогубства! Розумію, що "набіжить натовп" і підніметься контент. Скажіть, ви уперше чуєте, що така інформація є поштовхом до дії для людей, схильних до суіциду? Ви офігіли в кінець?

Потенційний самогубець у гострій фазі депресивного стану, прочитавши ваше "лайкове" повідомлення, за інформацією фахівців, отримує внутрішний поштовх до суїциду : "він (вона) зміг і я зможу. Час!" і замість одного самогубства починається хвиля.

Не знаю, як вас про це просити. Уйміться. Новин і без самогубств достатньо. Так, ніхто вам не доведе, що всі наступні після вашого повідомлення про один випадок суіциду - на вашій совісті.

Є категорія інформації, що вбиває. Це воно.

Це знають журналісти, це знають фахівці. Відтепер про це знає пересічний читач. І нехай він оцінює вашу совість!

Етичних норм початково вчать міжнародні експерти на тренінгах з журналістики. Вони діляться досвідом небезпечних "каменів" у професії, за які перечепилися чимало журналюг, і попереджають про помилки, що уже врахував світ. Цього б першочергово мали вчити і у наших вишах, бо без етичних принципів журналіст у професії все одно, що мавпа з гранатою.

Отож. Про набутий світом досвід:

"ЕФЕКТ ВЕРТЕРА (копіювання суїциду з медіа). Одне з перших наукових досліджень впливу медіа на суїцид було присвячено темі сугеcтії (навіювання). Американський соціолог Девід Філліпс (Phillips, 1974), аналізуючи статистичні дані щодо суїциду, виявив зв'язок між публікацією в провідних газетах статей про суїцид і сплеском суїцидів, назвавши цей ефект ефектом Вертера (Werther effect) — за ім’ям героя роману Ґете «Страждання молодого Вертера», який закінчує життя самогубством. Адже після виходу книжки читачі повторювали дії персонажа, тож у XVIII ст. книжку було заборонено поширювати в Італії, Лейпцигу й Копенгагені).

Філіпс проаналізував статистику суїцидів, зіставивши її з публікацією в газетах повідомлень про суїцид відомих людей протягом 1947–1967 рр. (екс-міністр, лікар-остеопат, актриса) й виявив зростання рівня суїциду безпосередньо після публікації, особливо в місті публікації, але й на загальнонаціональному рівні (наприклад, стосовно смерті Мерілін Монро).

Загалом протягом трьох днів після публікації рівень суїцидів зростав аж на 31 % у тому районі, де було опубліковано матеріал. Крім того, виявилися особливості наслідування: якщо в статті розказувалося про суїцид молодої людини, в аваріях збільшувалося число молодих учасників, якщо про стару людину — то більше аварій було за участі літніх людей. Виявлений зв'язок дозволив Філліпсу дійти висновку про сугестивний потенціал медіа, тобто стверджувати, що публікації про суїцид стимулюють відповідні імітації.

У США виявили значуще зростання суїциду в 1984–85 роках після демонстрації по телебаченню чотирьох фільмів про суїцид (Gould, Shаffer, 1986). Аналогічно в Німеччині зафіксували дві хвилі суїцидів після двох показів фільму про суїцид на залізниці і зниження його рівня у час, коли фільм не демонструвався (Schmidtke, Hafner, 1986). Коли трапляються схожі суїциди, близькі в часі скоєння чи територіально, фахівці це називають кластерами суїцидів.

ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТУ ВЕРТЕРА.

Зрозуміло, що ці дослідження не могли не збурити великої дискусії. Це шокувало медійників, адже ніхто з них, повідомляючи про трагічний випадок, не ставив на меті викликати імітацію самогубства. Тому зрозумілим було бажання перевірити, чи висновки науковців не помилкові. Упродовж наступного десятиліття розгорнулися масштабні дослідження, у які вкладали великі кошти.

Характеристики цього етапу можна прочитати в роботах відомого австралійського дослідника Грехема Мартіна (Martin, 1998) та психолога практика Меделін Голд (Gould, 2001).

Першою схемою впливу, яка перевірялася, була модель дози, її сформулював іще Філіпс: чим більшу дозу повідомлень отримує глядач (більша частота повідомлень), тим більше повторень суїциду. Було виявлено, що рівень суїциду зростає, якщо повідомлення про суїцид поширюються одночасно різними каналами (газети, журнали, різні телеканали, радіо). Що більше джерел, із яких людина отримує інформацію про випадки суїцидів, тим більший ризик повторення суїцидальної поведінки. Однак статистично достовірного зв’язку між часом висвітлення суїцидів і зростанням рівня самогубств не було виявлено.

Ефект Вертера продовжував доказово підтверджуватися різними способами, що дало змогу узгодити головний висновок: існування зараження суїцидом через медіа не потребує більше досліджень, оскільки природа й масштаб такого явища достатньо досліджені (Gould, 2001).

ЯК САМОРЕГУЛЮВАННЯ МЕДІА ВПЛИВАЄ НА СУЇЦИД

Є в цьому питанні й практичні докази. Наведу два приклади: що відбувалося з рівнем суїцидів під час страйкування газетярів; що відбувалося з рівнем суїцидів у випадку саморегулювання медіа на прикладі епідемії самогубств на залізниці в Австрії.

Під час страйку газет спостерігалося зниження рівня суїциду, і це факт давно описаний, але на жаль, маловідомий (BLUMENTHAL, S. & L. BERGNER. 1973).

Найбільш переконливим є випадок регулювання медіа в Австрії. У середині 1980-х років в Австрії катастрофічно зросла кількість самогубств на залізниці й у метро. Суїциди сягнули такого рівня, що інколи блокували роботу всіх служб. Медійники називали це повноцінною епідемією. Австрія за ініціативи Національної залізниці розгорнула на державному рівні співпрацю спеціалістів суїцидологів, транспортників і медійників для захисту громадян від ефекту копіювання суїциду з медійних повідомлень. У середині 1987 року було запропоновано впровадити рекомендації для медійників щодо запобігання суїциду. Головна рекомендація — утримуватися від повідомлень про суїцид. Систематична робота зі зменшення частоти повідомлень і зміни їхньої якості дала можливість погасити епідемію копіювання. Якщо до прийняття рекомендацій було 18 повідомлень про окремі випадки суїциду на залізниці, то після застосування 18 — за сім років. Фахівці ретельно аналізували досвід Австрії як ефективний кейс, а рекомендації було запропоновано використовувати на міжнародному рівні.

Аналогічні практики застосовуються в Австралії, де з 2001 р. ведеться моніторинг якості медіаповідомлень про суїцид на замовлення і за фінансування міністерства охорони здоров’я (Pirkis, 2002). Звернімо увагу, що саме ці дві країни, які є найпершими в медіарегуляції теми суїциду, посідають лідерські місця за мінімальним рівнем суїциду за даними ВООЗ".

За матеріалами дослідження «Медіапсихологічні засоби профілактики та подолання наслідків деструктивних інформаційних впливів на дітей та молодь», яке здійснює Лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

загрузка...