1 10686650 912260048798443 8445478540701426140 nКолись повертаючись з тривалих відряджень з-за кордону, я ледве звикала до продавців в магазинах, що не відповідали на вітання, мовчали на подяку, водіїв, що лускали насіння в вікно, сліди від прогулянок собачників, голосні розмови сусідів пізно ввечері та зранку під вікном, ігнор чиновників, сміття в парках...

Робила зауваження поки не втомилась. Якось коліжанка сказала: « розслабся, 70% довкола то рагулі», я протестувала, захищала. Не можу звикнути досі. 

Мене дивує, що біля Домініканського щороку навесну скопують газон, і щороку за місяць його задоптують, в тому числі і екскурсоводи, яким лінь групу провести по тротуару, бісять хлопчаки у вишиванках, що з базару виходять з повними кишенями « натиряного», нудить від запльованої бруківки, бісять військові, що їдуть в росію на заробітки з посвідченням убд...

А тут стерильний заповідник в Facebook, де у тебе в стрічці однодумці, всі розумні і начитані, всі чесні і патріотичні. Все так кришталево, поки не вийдеш на вулицю...

То може, воно й добре, що отой весь народ шурує на заробітки, хай подивиться на світ, заплатить штраф за недопалок, зневагу до поліцая, навчиться вихованості, акуратності та порядності та додому приїде вже іншим. Чи не приїде? Чи не іншим?