Реальна історія в лікарні, відділення гематології та інтенсивної хіміотерапії, розмова в сусідній палаті.
Хлопчик віком близько 12 років: "Мама, а шо в тієї дівчинки рак, бо вона без волосся?"
Мама: "Так, сину. Її звати Соломійка. Тут у всіх дітей у відділенні рак..."
Коротка пауза в діалозі тривалістю, здається, вічність і тоді хлопчик запитує: " І що? В мене також?"
"Так" - відповіла мама і не встигла закінчити як її син запитує: "І що я помру?",
" Ні " - відповіла мама і почала розповідати, що зараз рак лікується, переконувати, але, це вона говорила для себе, оскільки син її не чув... Він мовчав, очі змінилися, налилися пустотою, а погляд був спрямований у вічність крізь суєту буття, і в ту ж мить син став дорослим, якось він по іншому почав сприймати світ...
P.S.: Історія справді реальна, якось так діти дізнаються про свою хворобу. Я не можу передати почуття а ні матері, а ні дитини і що відбулося у кожного в них голові за ті секунди - це просто не реально передати. А матері таких дітей потребують особливої підтримки та уваги.
Хочу звернутися до матері цього хлопчика та зберегти при цьому анонімність і тому не позначаю цю сильну жінку:
Ви справитеся, все буде добре. Я переконаний, що ми живемо доки в нас є надія і віра. Пам'ятайте, надія підкріплюється вірою, віра сильнішає від молитви - все взаємопов'язане. Хтось мені казав, що Бог дає випробування сильним, тим хто їх достойний і може витримати. Відомо, що материнська молитва має особливу силу - найсильніша і разом з вірою творить чудеса. Кріпіться, ми разом з Вами, ми молимось за Вас.
