До будинків престарілих можна ставитися по-різному. Але коли ти потрапляєш у непросту життєву ситуацію, коли твоїм рідним потрібен фаховий медичний догляд цілодобово, коли ти мусиш працювати чи просто не знаєш, як правильно допомогти, тоді усі стереотипи відходять на другий план. Бо на першому місці – здоров’я близьких людей.
Пансіонат «100-ліття», який нещодавно відкрився у Львові, був створений саме для цього – дбати про літніх людей, в тому числі і важкохворих. Сьогодні тут четверо мешканців. У кожного з них своя історія і свої життєві випробування. Але найважливіше – вони отримують фахову допомогу 24 години на добу і до них ставляться з особливою турботою.
Лікар 24 години на добу та постійний відеонагляд
Вулиця Замарстинівська у цьому місці доволі затишна. Навпроти будівлі пансіонату – сквер. Біля самого будинку престарілих «100-ліття» – велика заасфальтована площа, альтанка, фонтан. Спершу здається, що це чиясь приватна садиба. І тільки коли потрапляєш всередину, розумієш, що тут живуть одразу кілька мешканців.
«Наш пансіонат розрахований на 40 осіб. Сьогодні тут мешкає 4 людини, оскільки відкрилися ми не так давно. Зараз йдеться також про поселення ще кількох людей», - розповідає директор установи Андрій Гураль.
Відкрити такий пансіонат Андрій Гураль задумав, бо сам зіткнувся з ситуацією, коли бабця з дідом опинилися у закритій квартирі на четвертому поверсі без ліфта.
«Дідусь втрачав зір, потім зовсім осліп. Якось пересуваючись «по стінах» він впав і зламав шийку бедра. Зліг. У бабці були проблеми з колінами, тому вона теж не ходила. Ми наймали доглядальниць, вони допомагали, годували, доглядали, але це все одно не те. Люди були закриті на 4 поверсі, без спілкування, ніяких прогулянок. Бо ж зрозумійте, винести на прогулянку дідуся, який важив понад 90 кілограм – не так просто. Ця ж складність, щоб поїхати в лікарню чи на рентген. Тому виникла ідея створити будинок, де усі ці негативні моменти були би враховані», - розповідає директор пансіонату.
Стартував проект в Києві. Сьогодні там в такому будинку вже є близько 20 мешканців. Вирішили відкрити таку ж установу у Львові.
«Ми постаралися створити максимально хороші умови для наших клієнтів. У нас вигідне місце розташування. Заасфальтована територія, що теж важливо, бо коли людина погано пересувається зручніше, щоб поверхня була рівною. Є альтанка. В нас постійно присутній лікар, цілодобово. Тобто не лише доглядальниці, але й медичний супровід. Усе обладнання – німецьке та голландське. Зараз також чекаємо на обладнання з Австрії. Ліжка автоматизовані, пристосовані до потреб тих людей, які не можуть пересуватися», - розповідає Андрій Гураль.
Ще одна вигідна перевага пансіонату «100-ліття» - відеонагляд. Рідні мають змогу онлайн спостерігати за тим, як проходить день їхніх близьких у стінах пансіонату. «У будь-яку хвилину ви можете побачити, що робить ваш тато чи мама, дідусь чи бабуся, тітка. Відтак, можна бути впевненим у тому, що догляд саме такий, який потрібен. Ми нічого не приховуємо, бо справді докладаємо усіх зусиль, щоб наші мешканці почувалися тут комфортно і максимально добре», - додає адміністратор установи Василь Романик.
Дружать кімнатами
Разом із Василем Романиком йдемо на невелику екскурсію пансіонатом. У першій же кімнаті знайомлюся з дуже привітною та усміхненою жінкою. Це пані Наталя. Каже, тут їй дуже добре.
«Тут добре. Гарно доглядають, всі за тебе переживають. Я перед тим лежала в звичайній лікарні, то ні. Тут краще, - береться ділитися враженнями співрозмовниця. – Я от їсти можу сама, але якщо треба, то тут можуть і нагодувати (сміється)».
Пані Наталя живе сама. Діти за кордоном. До пансіонату потрапила після того, як «відмовили» ноги. Сьогодні жінка в позитивному оптимістичному настрої. Надіється, що невдовзі зможе повернутися додому.
У кімнаті з пані Наталею на сусідньому кріслі сидить поважний чоловік. Його звати Леонід. На жаль, розмовляти він не може – хвороба Паркінсона. Але щодня навідується в гості до сусідки. Разом дивляться телевізор. В пансіонаті його по-доброму кличуть Льоня.
Василь Романик розповідає, що до Леоніда щодня приходить дружина, часто провідує син. «Син навіть сам його голить, нам не дозволяє. Каже, що хоче робити це сам», - додає адміністратор. Леонід не самотній. Просто так склалася життєва ситуація, що тут, у стінах цього будинку, чоловікові буде краще. З цілодобовим медичним наглядом та правильним доглядом.
У сусідній кімнаті на ліжку зустрічаю Богдана. Він практично не говорить, їсть через зонд. Але усміхається. Біля нього лікар – Григорій Лудин. Розповідає, що пацієнти в нього трошки вредні, як і усі пацієни. Але, мовляв, так і повинно бути.
«От Богдан завжди свариться, що я його гладжу по голові. А я просто оглядаю. А він свариться», - розказує лікар з усмішкою. Пан Богдан при цьому теж усміхається.
Питаю, чи у пана Богдана є сусід. Є. Леонід. Саме його ми зустріли раніше у кімнаті пані Наталі. «Ходить до неї в гості. Навіть Бодя мене просить його туди завезти. Дружать кімнатами», - сміється лікар.
У третій кімнаті живе старожил пансіонату – Іван Іванович. Йому вже 94 роки. Сюди потрапив через випадковість – зламав шийку бедра. Відтак, ходити не може. Тут йому приділяють максимум уваги, аби чоловік почував себе добре та комфортно.
Коридори, кімнати, душова – усе в будинку престарілих «100-ліття» дуже чисте, з сучасним ремонтом. Зараз очікують на нову душову – спеціально пристосовану для лежачих хворих. Працюють над облаштуванням їдальні, де мешканці могли б зустрічатися на сніданками та обідами, чи просто за чаєм та душевною розмовою.
«У цих людей так склалися життєві обставини, що вони потребують спеціального догляду. Ми максимально стараємося зробити так, щоб цей відрізок їхнього життя був щасливим. Бо іноді для одужання людині просто потрібно, щоб щодня за нею правильно, саме правильно, доглядали. Перев’язки від пролежнів, постійні розмови, правильне харчування – усі ці нібито дрібниці в таких ситуаціях важать дуже багато», - додає Василь Романик.
Покидаю пансіонат із цілковитим розумінням того, що такі установи – не спосіб «позбутися» важкого родича. Бо чомусь багато хто саме так ставиться до будинків престарілих. Такі установи - це вміння прийняти життєві обставини і подбати про рідних з усією відповідальністю та любов’ю. Бо ж ніхто не закриває за вами двері. Двері «100-ліття» завжди відчинені як для тих, хто потребує допомоги, так і для тих, хто хоче чи не щохвилинно бути біля своїх рідних. До 100 років і довше.
Фото надані адміністрацією пансіонату «100-ліття»
