20 листопада минає рік з визнання повноважень новообраного депутатського складу Мостиської міської ради та міського голови Мирослави Пельц. Наша розмова з Мирославою Степанівною стосувалася її міркувань від перебування у керівництві міською радою, основних проблем, з якими зіштовхнулася, та здобутків, котрі вплинуть на майбутній розвиток громади.
Мирославо Степанівно, що найважче в роботі голови громади?
За цей рік найважче було проводити роботу щодо структуризації в управлінні міською радою. В час завершального етапу реформи децентралізації на громади перейшли повноваження у сферах соціального захисту, вторинної медицини, захисту прав дітей, містобудування, земельних ресурсів. З різних причин в нашому управлінні опинилося дві щколи мистецтв, громада повинна була компенсовувати мільйонні борги установ, що перебували у управлінні комунальній власності районної. Сотні рішень сільських рад, які ввійшли до складу громади, у сфері землекористування та архітектури потребували остаточного узаконення міською радою.
Але, завдяки підтримці нового депутатського корпусу, вдалим, як на мене, кадровим рішенням, міська рада зараз працює як злагоджений та ефективний механізм.
Чи стикались з випадками із несприйняттям Вас через стать як очільника територіальної громади?
Так склалося, що я в Мостиськах вже двадцять п’ять років була керівничкою комерційних фінансових установ, тому більшість людей, які мають вплив на економічні та соціальні процеси у нашій громаді, добре знали мене як людину, котра є фахівцем у своїй сфері, мій характер. Звичайно, оскільки я вперше в житті брала участь у виборах, велика кількість «доброзичливців» очікувала від мене хибних рішень, помилок, чекали «коли ж вона здується». Але, за підтримки однодумців, мені вдалося налагодити достатньо позитивний діалог із головами обласної адміністрації та ради Максимом Козицьким та Іриною Гримак, а також керівниками районної виконавчої влади та місцевого самоврядування Ярославом Коминським та Миколою Романюком. А щодо гендерної політики, зауважу що серед очільників структурних підрозділів міської ради – більшість це ефективні та фахові жінки, виділю, зокрема, в освіті – Надію Гнатовську, в соцзахисті – Наталю Бригарду, в фінансах – Мирославу Шалавило, в юридичному забезпеченні Андріану Кубару. З десяти чинних старост громади – четверо жінки. І це показово.
Мирославо Степанівно, чи були помилки, в тому числі кадрові?
Звичайно, помилок уникнути не вдалося. Дуже неоднозначно сприймався процес виборів старост. У законодавстві рік тому була відсутня процедура відбору цих посадовців, не до кінця внормовано процес створення старостинських округів. Ми, після оголошення конкурсного відбору на ці посади, провели співбесіди із претендентами, які презентували своє бачення роботи. Слід відмітити, що на одну посаду претендували в середньому чотири-п’ять осіб. На початок наступного року всі старости мають відзвітуватися перед громадами своїх сіл, на основі цих звітів, можливо, пропонуватиму певні кадрові зміни. Старости мають бути ефективними управлінцями, найближчими до проблем кожного мешканця села.
Інші посадові особи, які є в структурі міської ради, теж неодноразово були проінформовані про те, що вони є найняті свою громадою на виконання адміністративних та управлінських функцій. І громада оцінюватиме чи відповідають вони своїм посадам чи ні. Прошу мешканців Мостищини інформувати мене про випадки неналежного виконання посадовцями своїх обов’язків, випадки хамства та зверхнього ставлення. А висновки – не забаряться.
Чи були речі, на які Ви точно не очікували на цій посаді?
Мене по доброму цього року здивували кілька речей. Про сніжну заметіль і колапс у лютому цього року можна писати сценарії для фільму. Я вдячна за розуміння та консолідацію зусиль місцевого бізнесу під час ліквідації наслідків негоди. Фермери, їхні працівники, техніка – вночі та вдень працювала на розчистці доріг у громаді від снігових наметів. Їхня жертовність заслуговує на найвищу похвалу.
Також велика подяка кожному, хто прилучився до створення нового скверу на площі Ринок у Мостиськах. Зараз його по цілій області ставлять у приклад, як громада може перетворити занедбану територію у зону краси і комфорту. Хоча, ми самі не вірили, що нам це вдасться. Але підтримка мешканців громади – зможе дозволити навіть зрушити гори.
Я була здивована тим фактом, що вдалося об’єднати зусилля всіх релігійних громад у проектах, які стосуються життя міста. Освячення ікони Божого Милосердя у центральному сквері, участь у всіх офіційних заходах міськради, внесок у впорядкуванні міського кладовища – лише кілька моментів із добрих, спільно здійснених справ, де важливу роль відіграли місцеві релігійні громади.
З речей, що мене неприємно вразили, це безгосподарність яка дісталася місту від установ районного рівня. Адмінбудівлі, лікарняні корпуси, деякі школи – їхній стан викликає у мене певне обурення.
Кого, на Ваш погляд, збільшилося: друзів чи ворогів?
За цей рік я отримала море позитивних емоцій від спілкування із людьми громади, які на місцях творять добрі справи: це і медики, які своєю невтомною працею борються за здоров’я своїх пацієнтів в час пандемії, і соціально відповідальний бізнес, який допомагає місту, це і педагоги, що у цей складний час сіють знання нашим юним громадянам, це і працівники культури, що своєю творчістю прикрашають наше життя та багато-багато інших. Недруги теж є: людська заздрість на те, що мені та моїй команді так багато вдається, нікуди не зникла. Але, вважаю, людей яких можна вважати своїми друзями та однодумцями, є в кілька раз більше.
І таке питання на завершення розмови: чи може щось Вас зворушити до сліз?
Дуже складне запитання. В цей час було кілька моментів, які викликали такі емоції: спілкування із дітьми центру реабілітації дітей-інвалідів та дітьми інклюзивно-ресурсного центру. Для нас дуже важливо, щоб цим діточкам допомогти стати повноцінними членами нашого суспільства, максимально, силами реабілітологів та педагогів створити їм належні комфортні умови для навчання та виздоровлення. Дуже важко в емоційному плані проходять засідання комісії з дотримання прав дітей.
Ми інколи не усвідомлюємо наскільки близько до нас сім’ї, в яких діти не отримуюсь належної любові від батьків, в яких наймолодші стають заручниками конфліктів між подружжям.
Також до мене звертаються багато людей старшого віку, які опинилися в складних життєвих обставинах. Мізерні пенсії та відсутність близьких, щоб здійснювали за ними опіку, спричинили, що ці старші люди перебувають на межі виживання. Особисто та за допомогою соціальних служб громади стараємося їм допомогти ліками, продуктами харчування, одягом, дровами.
Але найважче в цей час шукати місця для лікування хворих на Covid-19. Коли люди телефонують, і на милість просять влаштувати важкохворих близьких, а лікарні у зв’язку із переповненням не приймають. І ти дзвониш, шукаєш, просиш…. Це дуже важко.
Дякую, Мирославо Степанівно, за відверту розмову. Основні досягнення громади за цей рік ми опублікуємо окремим блоком. Успіху Вам та Мостиській громаді.
Дякую, Вам. Здоров’я всім нам і нашій громаді!
Розмовляв Олег Радик
