Українські лікарі, які рятують сотні життів, більше не будуть відзначати професійний день із тими, хто щодня вбиває мирне населення. 27 липня – це новий день, коли українці віддаватимуть шану героїчним медикам, хоробрим і незламним, які щодня під сиренами та вибухами рятують інших.
Завідувач відділення кардіології та реперфузійної терапії лікарні Святого Пантелеймона Василь Процько привітав колег із професійним святом та розповів про роботу медпрацівників під час пандемії Covid-19 та як вони продовжують протистояти викликам війни, попри ворожі атаки.
Відділення, яке очолює Василь Процько понад три роки, сформувалось із інфарктного та кардіологічного. В ньому щоденно рятують життя людей близько 100 працівників. Щороку тут лікують 6-7 тисяч пацієнтів. Основні недуги, з якими люди потрапляють у відділення, – інфаркт міокарда, тромбоемболія легеневої артерії, серцеві недостатності. Окрім того, тут проводять коронарографію, стентування, ендоваскулярні втручання. Щоденно медпрацівники професійно виконують свою роботу, підтримують пацієнтів та допомагають їм одужати.
«Відтоді як я став завідувачем, відбувся певний прорив у медицині. Я б сказав, держава активно зайнялась цим питанням, оскільки раніше відчувалася певна суспільна недооцінка медиків. Часто в медіа попадались публікації на кшталт «медики не завжди надають допомогу», «не заплатиш – не пролікують», і ми це все читали… І ось я подумав «зараз стану завідувачем, налагодимо роботу, зроблять ремонти і буде все класно» (ред. – усміхається). Насправді це було не так. Розпочались ремонтні роботи, а це – некомфортно ні для пацієнтів, ні для медпрацівників. Плюс в цей час починається Covid… Це був страшний, важкий період. Ми так і казали «ми йдемо на фронт». Психологічно важко було бачити як помирають люди, коли вони дихають киснем, задихаються, а ми не можемо нічого зробити. Персонал хворів і випадав з чергувань, їх потрібно було кимось замінити. Я говорив «кожен може захворіти, але потрібно боротися і сміло йти в бій». Це був перший тяжкий виклик для мене, як для завідуючого: організувати роботу, вистояти та допомогти пацієнтам боротися з недугою», – розповів Василь Процько.
За час епідемії Covid-19 у відділенні пролікували тисячі людей. Як зазначив інтервенційний кардіолог, що цей період дуже сильно його загартував як лікаря та, як завідуючого:
«Коли ми вже фактично вийшли з Сovid’у, почали працювати в нормальному режимі як кардіологічне відділення, то почалось дуже багато післяковідних ускладнень, оскільки хвороба уражала не тільки легені, але й серце, особливо в молодих людей. Зважаючи на складність роботи, все ж таки працювали, надавали допомогу. І ось 23 лютого я поїхав на конференцію до Києва з докладом, як наше відділення лікує хворих на Covid-19. 24 лютого… Почалось повномасштабне вторгнення… Звісно конференцію відмінили, я повернувся до Львова. Почали працювати з новим стресом, бо війна. Потрібно спускатись в укриття. Складність полягала в тому, що потрібно було транспортувати важких пацієнтів. Згодом прийняли рішення – користуватись методом двох стін, це стосувалось найважчих хворих», – продовжує Процько.
Окрім того, з початку повномасштабного вторгнення у відділення почали прибувати й внутрішньо переселені особи, які масово виїжджали до Львова. Деякі з них вибралися з окупації, інші ж виїхали з рідних міст через постійні обстріли.
«Було таке, що бракувало медикаментів, але згодом почали доставляти гуманітарну допомогу. Ми (ред. – медпрацівники) й самі долучалися до пошуку, часто допомагали друзі, котрі живуть закордоном… Чесно, здавалося, тоді як був Covid, вже гірше точно не може бути, а ми, на жаль, помилялися. Гірше – це війна. Коли ми бачимо людей без рук, без ніг, а ми їх тут щодня бачимо, – це страшно. Ще раніше думав собі «ось, мати би зарплату достойну і все буде добре». А зараз на це все так байдуже, хочеться спокою, миру, не чути тих повітряних тривог…»
Також Василь Процько додав, що спорт, зокрема біг та плавання, допомагають йому фізично і психологічно відновлюватись та триматись у формі:
«3 кілометри інтенсивного бігу і 1 кілометр плавання – це допомагає. І, звичайно, – молитва. Молитися й вірити треба, бо над нами є Всевишній. Коли стоїш за операційним столом і плюс застосовуєш прийом молитви, то скажу, що воно реально працює. Я б сказав, що є вища сила, яка дає нам розуму, а рукам – рухів.»
Окрім того, лікар наголосив, що сім’я дає йому силу та мотивує. До слова, батьки та дружина Василя Процька також лікарі.
Також лікар додав, що завдячує важкій роботі усього медперсоналу, який невпинно працює та рятує життя сотень і тисяч людей:
«У мене чудовий колектив, безліч нових молодих лікарів. Ентузіасти, котрі не мають синдрому вигорання. Це мотивує мене, я дуже радий, оскільки вони хочуть вчитися і вдосконалюватись. Мені подобається допомагати людям, я від цього отримую задоволення. Коли людей виписують з відділення і вони вдячні нам – це найкраща нагорода та найприємніші емоції. Були навіть такі, які писали листівки на ім’я генерального директора лікарні з подякою за врятоване життя, вірші (ред. – усміхається). Ви собі не уявляєте, які це емоції.»
Василь Процько наголосив, що за ці три роки центр серця та судин дуже сильно розвинувся:
“Проводиться близько 3 тисяч операцій та втручань на серці та судинах в рік. Зараз в нас виконуються практично всі можливі операції та методи діагностики та лікування, які існують у світі: від електрокардіограми і до трансплантації серця з сучасною комплексною реабілітацією. Цим я дуже пишаюся. І, взагалі, я є дуже великим фанатом нашої лікарні!”
«Перше бажання – спокій і мир. Велика подяка адміністрації лікарні, бо дійсно наш генеральний директор (ред. – Олег Самчук) зробив дуже великий прорив у медицині, підняв вагу лікаря на значно вищий рівень. Ну, і, зокрема, вітаю усіх медиків із професійним святом. Бажаю їм сил, наснаги. Схиляю голову перед тими, хто зараз на фронті, на передовій – це відважні люди, велика шана їм. Вічна пам’ять тим, які загинули. Я сам завжди допомагаю ЗСУ і закликаю інших долучатись, оскільки нам потрібно всіма силами перемогти!» – підсумував Василь Процько.
