Хоча я народився іще за часів Совєтського Союзу, дуже радий, що все своє свідоме життя прожив у Незалежній Україні. Але часи «совка» з величезними чергами за продуктами і товарами; «дерев’яними» рублями, за які неможливо було щось купити таки закарбувалися в моїй пам’яті разом із травневими і листопадовими «демонстраціями трудящих», які несли портрети вождів й імітували величезну радість із приводу перемоги ленінської революції у 1917.
Найцікавіше, що більшість цих людей, які виходили на ці демонстрації, вдома, на кухні, слухали іноземні «радіоголоси», обговорювали відсутність продуктів і товарів у магазинах, суцільну корупцію та спекуляцію і проклинали тих самих вождів, портрети яких несли під час демонстрацій… А ще мої батьки розповідали мені про подорожчання товарів, яке світська влада робила… на прохання трудящих…
Багато років я думав, що ми назавжди порвали із тою епохою… Я бачив і пережив три революції: іще дитиною – студентську «Революцію на граніті», «Помаранчеву революцію» 2004 року і Революцію гідності 2013-4 років. У двох останніх я був уже не спостерігачем, а учасником. Нажаль виявилося, що минуло ось уже 28 років з тих пір, коли СРСР пішов у небуття, але «совок» у всіх його найогидніших проявах продовжує жити.
Особливо прикро і огидно, що він живе і процвітає у Львові, який був колискою національно-визвольного руху 1989-91 років. Заповідниками цього «совка» є як владні кабінети різноманітних управлінь і департаментів, а також комунальні підприємства міста Львова. Тут і далі, як за часів Брєжнєва та інших генсеків, працівників вважають «біомасою», яку можна використовувати для суцільного «одобрямсу» владних ініціатив. Все це було дуже добре відчутно під час двох громадських слухань, присвячених перегляду тарифів на проїзд у міському громадському транспорті. В обох випадках було відчуття погано режисованого фарсу, який немає нічого спільного із обговоренням із громадськістю та демократією.
Почну із того, що міська влада вдало для себе вибрала час і місце громадських слухань – їх призначили на вечір понеділка і середи, коли більшість звичайних мешканців втомлені повертаються додому з роботи. Так само і місце проведення – актовий зал Личаківської районної адміністрації не надто доступне із точки зору транспортної доступності для більшості містян. Якби влада міста хотіла реально почути думку мешканців, то громадські слухання можна було організувати у вихідні дні. Та й місця більш доступні у власності міста є. Це, для прикладу, комунальний театр імені Лесі Українки на перехресті Городоцької та Шевченка.
Але актовий зал Личаківської РА – дуже хороше місце, щоб забезпечити явку потрібного для влади міста контингенту, а саме – водіїв автобусів і працівників «Львівелектротрансу». Спосіб забезпечення явки давно відомий із часів «совка» – наявність «наглядачів» із керівництва та погрози доганами і позбавленнями премії. Батьки казали, що власне такими методами забезпечувалася явка на радянські «демонстрації трудящих». Під час таких заходів іще й премію можна було заробити, якщо ніс важкий портрет «вождя».
Не буду осуджувати тих людей, яких керівництво автоперевізників і дирекція «Львівелектротрансу» загнала на т.зв. «громадські слухання». Бував я і в автопідприємствах, і депо «Львівелектротрансу» і бачив ті «чудові» умови праці, які забезпечило керівництво Львова. Знаю також, що в тому ж «Львівелектротрансі» працює значна кількість людей пенсійного і передпенсійного віку, які вимушені триматися за роботу в жалюгідних умовах, адже іншу роботу знайти для них проблематично. Нажаль так є – більшість людей які працюють у таких умовах часто спиваються і втрачають людську гідність.
Також не буду осуджувати тих людей, які проявляють активність у соцмережах, але не прийшли на «громадські слухання». Активні львів’яни зневірилися в тому, що вони можуть щось змінити. Є багатолюдних громадських слухань, коли міська влада, як то кажуть «підтерлася» протоколами громадських слухань. Це і громадські слухання по реконструкції вулиці Степана Бандери, і громадські слухання проти будівництва сміттєпереробного заводу на Пластовій.
А от щодо тих, хто заганяє людей на такі блюзнірські дійства, як «громадські слухання» щодо підвищення тарифів в міському транспорті, то в мене виникає стійке відчуття огиди і бажання добре вимити руки із милом, бо потискав руку деяким із цих «транспортних гуру».
Почну із «громадських слухань» про підвищення вартості проїзду в міських автобусах, офіційним ініціатором яких виступив такий собі Юлій Лакатош, тобто, як і у часи «совка» громадські слухання про підвищення вартості проїзду були проведені «за ініціативою трудящих». Навіть тут відчувається рука владного режисера.
Все дуже просто: інформаційними матеріалами присутніх на громадських слуханнях забезпечує їх організатор. Таким чином, Управління транспорту і його керівник Орест Олеськів усуваються від необхідності готувати роздатковий матеріал і обґрунтовувати підвищення тарифу – це за них має робити пан Юлій Лакатош і його група підтримки!
Не буду коментувати весь хід громадських слухань – його можна побачити на відео, які знімали присутні. Зауважу тут одне – транспортні чиновники, які мали б сидіти у президії – заступник керівника департаменту житлового господарства та інфраструктури Андрій Білий, новоспечений керівник Управління транспорту Орест Олеськів та його заступник, екс-в.о. начальника цього Управління, вмостилися в кінці зали, немов сторонні спостерігачі. Думаю, що не тільки я розумію, що насправді саме ця трійця, разом із керівником комунального АТП № 1 і є реальними ініціаторами підвищення тарифів на проїзд в міському транспорті. Маю обґрунтовані підозри, що саме у ЛК АТП № 1, не дивлячись на значні бюджетні вливання, є найбільші фінансові проблеми, адже це підприємство придбало техніку по непрозорій схемі лізингу. І зараз за неї потрібно платити. І не лише її вартість, але й відсотки.
Я добре запам’ятав блюзнірську фразу пана Юлія Лакатоша: «Єдине, що Садовий зумів, це купити за ваші кошти нові автобуси. І якщо за три-чотири роки ці автобуси стануть такими, як нинішні автобуси, Львів лишиться без автобусів взагалі. Тому я порушую питання, як громадянин: давайте якимось чином зробимо така, щоб наш транспорт став кращим»... Режисура на рівні режисера «погорілого театру»…
Я цікавлюся питанням ЛК АТП №1, слідкую за тим, скільки автобусів цього перевізника виходить на маршрути. Ну так ось. Із біля 310 автобусів, які належать підприємству, виїздить (і то не регулярно) лише біля 240. Решта – стоїть «мертвим вантажем» або на території АТП на Авіаційній, або у тролейбусному депо «Львівелектротрансу». Для прикладу, із трьох десятків десятирічних низькопідлогових автобусів ЛАЗ на лінію виїздить не більше 3 – 4 машин. Із 18 автобусів «Еталон» А081, які куплені 2014 року на лінії біля 8. Про старі автобуси європейського виробництва я узагалі промовчу – саме їх вивезли у тролейбусне депо наче брухт.
Отож виникає питання: так навіщо ж Львівська міська рада по лізинговій схемі, тобто із значною переплатою купила аж 150 автобусів, якщо принаймні 28 низькопідлогових і відносно нових автобусів ЛАЗ простоюють?
Можливо краще було за прикладом сусіднього Івано-Франківська оголошувати чесні тендери і поступово закуповувати нові автобуси великого класу і паралельно ремонтувати старі? В такому разі закупівля автобусів не «била б по кишені» львів’ян. Зауважу, що у сусідньому Івано-Франківську досі діє тариф в комунальних автобусах 5 гривень!
У мене абсолютно не риторичне питання – хто ж проводив розрахунки, що Львову зараз і негайно потрібно закупити 150 автобусів великого класу? І чому замість непрозорого лізингу для закупівлі не використали «довгий» і відносно дешевий кредит Європейського інвестиційного банку, який у Міністерстві інфраструктури погодили іще навесні 2018 року?
Щодо технічного стану автобусів приватних перевізників, то я навіть частково розумію власників АТП: тільки дурний буде вкладати кошти в відновлення і закупівлю своїх машин, якщо на рівні міста постійно говориться про те, що Львів планує повністю перейти на комунальний транспорт. Ситуація зараз така, що не тільки старий і зношений автобус це «неліквід». «Неліквідом» фактично є автобуси великого класу, особливо нові – окрім комунальних транспортних підприємств їх ніхто і не купляє – приватники шукають дешевший «євросекондхенд»…
Зацитую я і вислів пана керівника ЛК АТП № 1 Ореста Хамули:
«Підприємство не є прибутковим, оскільки доходи не перекривають витрати, зокрема на закупівлю та ремонт техніки. Економічно обґрунтованим є тариф у 10 гривень 21 копійку, тому ми просимо підвищити його з 7 до 8 гривень», – казав у понеділок екс-банкір Орест Хамула.
Тут уже криється брехня – кошти на закупівлю автобусів по лізингу ЛК АТП № 1 давала міська рада. Тільки цього року в якості поповнення статутного капіталу підприємство отримало понад 150 мільйонів гривень. Окрім того, нові автобуси досі знаходяться на гарантії. Але то не все. Коли закуповувалися нові автобуси, мало проводитися хоча б мінімальне техніко-економічне обґрунтування. І потрібно було сказати зразу людям, що закупівля нової техніки спричинить підвищення тарифу. Але цього зроблено не було.
Два слова і про самі ціни на автобуси. Львів, за словами пана Андрія Білого, купив білоруські МАЗи по ціні 122 тисячі євро за машину і львівські «Електрони» по 147 тисяч евро за машину. Жоден із 150 автобусів немає кондиціонера салону. Не видно і кондиціонера для водія. В той же час, відкриваю «Прозорро» і бачу, що Івано-Франківськ купує по ціні 3,9 – 4,2 млн. евро українські автобуси «Богдан» великого класу, які укомплектовані кондиціонерами. На час закупівлі їх ціна 130 – 140 тисяч євро. Згадаю іще про вживані автобуси великого класу на газовому паливі, які придбав Тернопіль. Ціна цих машин узагалі біля 20500 евро. Автобусам по 10 років, проте вони, ніби вчора із заводу. З кондиціонером салону, звісно…
Наприкінці іще згадаю фразу пана «куратора» громадського слухання Андрія Білого:
«Чи міняється транспорт у Львові? Якщо ви кажете, що ні, то нам немає про що далі говорити. Минулого року вся Україна купила 270 одиниць автобусного транспорту, з них Львів купив 150 низькопідлогових автобусів. Чи змінилася якість перевезень – всі мої знайомі кажуть, що так…», – вихваляв себе і колег по Львівській міській раді пан чиновник.
Можу сказати про все це тільки одне – так, картинку пан Білий забезпечив. Але, навіть за офіційними розкладами, яке надає Управління транспорту, із більшості маршрутів Львова автобуси зникають до 10 вечора. Отож, бізнес, фактично, не може організовувати виробництво у дві зміни – великі компанії винаймають або купують автобуси, щоб доставляти на роботу і додому своїх працівників. Більше того, на низці автобусних маршрутів ЛК АТП № 1 і далі працюють «орендатори» із старими і зношеними автобусами.
Зауважу іще одну річ – пан Білий, в черговий раз в запалі самовпевненості розповів неправду. Є офіційні дані про закупівлю автобусів у минулому році. Ну так ось. Загалом в Україні минулого року було куплено не 270, а понад 800 автобусів. І обновляв свій комунальний автопарк не тільки Львів, але й Запоріжжя (50 автобусів), Івано-Франківськ (30 автобусів), Житомир, Ужгород, Кропивницький… Просто владні ЗМІ Львова про це мовчать, що й не дивно – потрібно ж робити із пана Білого «ефективного менеджера»…
Отож, як і у часи СРСР, у всьому винні «тимчасові труднощі» і щоб виправити ситуацію «на прохання трудящих» потрібно підвищити вартість проїзду. І це при тому, що вартість пального не зросла, національна валюта зміцнилася… Все, як за часів «совка»: проблеми в країні не через недолуге керівництво, а через «прошуки світового імперіалізму»…
На щастя, активність деяких львів’ян зірвала плани «одобрямсу» – за підвищення вартості проїзду в автобусах проголосувало 43 людей із 96 учасників громадських слухань.
Щодо інших, громадських слухань – про підвищення вартості проїзду в електротранспорті, то владний Карабас-Барабас вирішив «підтягнути» свою режисуру і загнати в зал Личаківської райадміністрації максимальну кількість підконтрольних працівників «Львівелектротрансу». Уже визначення головуючого на громадських слуханнях, а ним завдяки 138 голосам став заступник директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури Андрій Білий, водночас показало і те, що зібранням є зрежисованим фарсом, і те, що у «режисера» і «продюсера» всього цього дійства забракло акторів, які б вдало справилися із поставленою роллю. Отож на сцену довелося вийти одному із ляльководів.
Не пощастило організаторам із роллю «ініціатора» громадських слухань про підвищення вартості проїзду в міському електротранспорті – до честі рядових працівників «Львівелектротрансу» цю маріонеткову роль ніхто із них не захотів на себе взяти. На неї погодився лише Остап Михайлович Олеськів, а він, як з’ясувалося при розгляді його декларації є заступником директора навчально-курсового комбінату ЛКП «Львівелектротранс».
Вдалося встановити цікаву деталь із біографії пана Остапа – у свій час він очолював Первинну профспілкову організацію ЛКП «Львівелектротранс» Конфедерації вільних профспілок Львівщини. Всього три роки тому Остап Олексів активно боровся із тогочасним керівником ЛКП «Львівелектротранс» Михайлом Сидоровичем – 21 жовтня 2016 року пан Олексів навіть зареєстрував подання на ім’я Андрія Садового із вимогою звільнення директора комунального перевізника. Підставою для звільнення називалися незадовільні умови праці і порушення термінів виплати заробітної плати… Отож, маємо іще один вияв рудиментів «совка» – партія (КПРС) і профспілки (ВЦСПС) за тих часів завжди виступали єдиним фронтом.
Переповідати весь хід огидної вистави не буду. Результати голосування були заздалегідь відомі – наявність у залі величезної кількості працівників «Львівелектротрансу» забезпечила пану Андрію Білому, як основному ініціатору підвищення вартості проїзду в електротранспорті, 111 голосів «за» при 47 «проти». «Совок» в черговий раз переміг європейськість, гідність і демократію.
Ясна річ, що працівникам «Львівелектротрансу» обіцяли, що після цього підвищення вартості проїзду їм покращать умови праці. Але, більш ніж впевнений, що цього не буде. Декого, яка нині пана Олексіва, підгодують – як то кажуть, кинуть кістку. Решта ж не отримає нічого. Чому? Та тому, що участю у блюзнірській виставі, зрежисованій керівництвом Львова, вони показали, що є не людьми, а «біомасою». А навіщо створювати «біомасі» умови роботи… Саме так завжди було за «совка»…
Звичайно, зараз «транспортні гуру» Львова святкують свою перемогу. І їм абсолютно байдуже, яким чином ця перемога досягнута. Адже люди для них, мов ті самі «міші і крісі» для Голохвастова із фільму «За двома зайцями»… Вони думають, що суспільство можна загати у «Back in the USSR», маніпулюючи підконтрольними комунальниками.
Є іще один момент – Львів має великі плани на європейські кредити. Але тут є один момент – банкіри завжди збирають «досьє» на своїх клієнтів. І цінується тут в першу чергу порядність і чесність. Отож, чи довірять банкіри кредитні кошти тим, хто відверто «махлює», питання зовсім не риторичне. Для європейських політиків і банкірів головний капітал – «чиста» біографія. Тому навряд чи вони захочуть вимазувати свої руки контактами із «нашквареними».
Нагадаю, у 2013 році Янукович і його оточення так само впивалися своїми «перемогами», але чим це закінчилося? А щодо повернення в «совок», то хід історії усе одно не зміниш – СРСР врешті сконав… Думаю, закінчиться і епоха Андрія Садового із її «совковими» рудиментами…
Відео по громадських слуханнях за посиланням.
