За минулий рік колись невеличке українське село, що знаходиться нині у Підкарпатському воєводстві Польщі, стало доволі відомим. Здавалося б, давно вже пройшли ті часи, коли комуністичний режим плюндрував та знищував могили вояків антикомуністичних формацій. Здавалося б, що сьогодні європейська спільнота збудована на цінностях протилежних до тоталітаризму, шанує боротьбу з тоталітаризмом. Не в Грушовичах.
26 квітня 2017 року активісти польських націоналістичних організацій розібрали на кладовищі селі Грушовичі поблизу Перемишля надгробний пам'ятник воякам УПА та здійснили наругу над українським державним символом – тризубом.
Надгробок до цього вже плюндрувався вандалами. Поліція не втручалася, а війт гміни Стубно Януш Слабіцький навіть дав свою згоду на дійство. Зокрема, він заявив, що пам'ятник усунуто в рамках громадської ініціативи, оскільки він псував естетичний вигляд кладовища, був нестабільний, а відтак небезпечний для оточення.
Далі слідував довгий дипломатичний процес перемовин між українською та польською сторонами. Інститут національної пам’яті Польщі спочатку не хотів розмовляти про знищення цього меморіалу зі своїми українськими колегами. Згодом поляки заявили, що цей акт вандалізму був законний. Ситуацію довкола Грушович навіть обговорювали Президенти України та Польщі.
Певної домовленості було досягнуто лише у квітні цього року. Заяву з цього приводу зробивкерівник Кабінету Президента РП Кшиштоф Щерський. "Чітко сказано: якщо у польських Грушовичах є поховані українці, – пам’ятник буде відновлений, тому що ми захищаємо цвинтарі. Це не проблема", – сказав К. Щерський.
З 24 до 26 травня Служба розшуку та ідентифікації польського ІНП проводила археологічні роботи на кладовищі в Грушовичах. За процесом розкопок спостерігала група українських експертів
Після завершення розкопок та за попередніми висновком групи українських експертів серед 18 поховань є щонайменше 3 поховання воїнів УПА.
Проте ІНП Польщі на своєму Твіттері заявив, що дослідження не дали підстав визнати, що це є поховання членів УПА. "Археологічні та медико-судові дослідження не дали підстави, щоб визнати, що на місці розібраного пам’ятника на честь УПА були колективні чи поодинокі могили членів цієї української формації" – читаємо на Твіттері відомства.
Насправді з’ясувати хто похований в Грушовичах із числа українських підпільників доволі нескладно. На сьогодні є задокументовано ряд спогадів, опубліковано свідчення та документи, деякі з них, до слова, якраз зберігаються і в Інституті нацпам'яті Польщі.
Отже, одиним з перших підпільників, що похований у Грушовичах був станичний ОУН, за спогадами Дмитра Ківера: "На початку 1945 року станичний Базилевич Тимко - "Мороз"був у селі Гаях зраджений одним кальниківцем. НКВД виявило його криївку, як виходив – убили його. Похоронений на цвинтарі в Грушовичах".
У Літописі УПА "Том 32. Медична опіка в УПА. Книга 2" знаходимо ще одну згадку про похованих повстанців у Грушовичах.
Так, Павло Клочник народився 1899 року в родині судового канцелярського службовця в містечку Краковець (повіт Яворів). Початкову школу закінчив у Краковці, а середню освіту здобув у державній гімназії в Яворові. Учасник визвольних змагань 1918-1920 років.
Медичні студії закінчив в Парижі в Сорбоннському університеті. Після закінчення навчання працював в університетській клініці Сорбонни, де й захистив наукову дисертацію та одержав диплом доктора медичних наук. Повернувшись до Польщі відкрив свою приватну практику.
У 1943-1944 роках Павло Клочник був військовим лікарем в Дивізії "Галичина". Наприкінці 1944 року вступив до УПА на терені Ярославщини та Любачівщини, де працював лікарем в сотнях куреня "Месники" командира Івана Шпонтака – "Залізняка" (майбутній шеф штабу Воєнної округи "Сян" - В.Б.).
Після кількох місяців перебування із відділом перейшов працювати в теренову сітку Українського Червоного Хреста, та лікував, як повстанців, так і місцеве населення.
28 листопада 1945 року доктор Павло Клочник – "Сірко" був схоплений польським військом в селі Грушовичі, в хаті родини Баляків (за іншими даними Баб’яків – В.Б.). Вони забрали його з хати разом з двома синами господаря – Михайлом і Миколою, та на полях між Грушовичами і Кальником в жорстокий спосіб закатували.
Доктор Павло Клочник – "Сірко" і Михайло та Микола Баб’яки поховані у спільній могилі на цвинтарі в Грушовичах. У документі "Теренові вістки. Ярославський повіт. Грудень 1945"знаходимо відомості про те, що похорон доктора Клончака відбувся в Грушовичах 16 грудня, тому можна зробити припущення, що спогад про загибель доктора дещо неточний, і загинув він в середині грудня.
Мешканець Грушович Дмитро Ківер у свої спогадах передрукованих дослідником Богданом Гуком згадує наступне про братів Баб’яків та П. Клочника:
"Убитий в Кальникові був також і Клошник. їх трьох кинули до ями з вапном, звідки потім родина взяла їх додому й похоронила разом з Клошником на нашому цвинтарі. Бабяків поклали в одну труну, а Клошника в другу, але спочили вони коло себе в одній ямі. На могилі не був поставлений тоді хрест".
Сотенний Микола Тарабан – "Туча" та бунчужний Степан Ґула – "Шеремета" у своїх спогадах так згадують лікаря "Сірка":
"У тяжкі повстанські часи треба було з ним пройти в сніговію, а і в добру погоду, ночами по бездоріжжях довгі кілометри від села до села, лікувати, а навіть оперувати в селянських хатах, без інструментів, без медикаментів. Дивитися на вмираючих стрільців, які в інших обставинах могли би бути вилікуваними, - та тільки тоді оцінити його посвяту, як лікаря. Була це золота людина".
У документі "Листа павших на "Полі Слави" за 1946 р. Військова округа "Сян", тактичний відтинок "Бастіон" (який зберігається в Архіві ІНП Польщі у Варшаві, у фонді Мирослава Онишкевича BU-1552 – В.Б.) йде мова:
"4. "Знпщит Гщнмгмж" (прізвище зашифроване – В.Б.), псевдо "Дубенко", 7.10.1917 р.н., "Фїгса" (місце народження зашифроване – В.Б.), старший стрілець-мінер УПА, закінчив 6 класів народної школи, шофер, 11.03.1946 року загинув в бою з Військом Польським в селі Гаї, похований в Грушовичах Ярославського повіту".
Дослідник Євген Місило у книзі "Повстанські могили. Пропам'ятна книга впавших на полі слави вояків Української Повстанської Армії Захід-Сян" розповідає детальніші відомості про цього повстанця:
"Дмитро Грицаль – "Дубенко". Старший стрілець УПА, сапер сотні "Балая". Народився 7 листопада 1917 року в Річках (нині Жовківського району на Львівщині – В.Б.). Закінчив 6 класів початкової школи. Водій. 1939 р. служив стрільцем у Війську Польському. Загинув 11 березня 1946 року в Гаях Ярославського повіту в сутичці з Військом Польським. Похований на цвинтарі в Грушовичах.
В цій же ж книжці можна знайти опис бою 11.03.46, в якому загинув "Дубенко": "о 4.15 підвідділ ІІ сотні знищив залізничний двоторовий міст біля Радимна, на шляху Ярослав – Перемишль. У документах ТВ "Бастіон" зберігся опис сутички цього підвідділу УПА з групою вояків ВП, яка подалася за ними у погоню.
Дня 11.ІІІ.46 17.30 за свіжими слідами від сторони Радимна прибула одна фіра ВП до села Гаї, всього 5 осіб (поручник, сержант, капраль, 2 вояки). Поляки зауважили в селі наших повстанців і відкрили до них вогонь, на який наші відповіли рівнож вогнем. Вив’язалася перестрілка, у висліді якої вбитий керівник пвд. мінерів, найбільш заслужений й активний повстанець на полю мінерки – "Дубенко".
Його останнім мінуванням був міст в Радимні. Після короткої перестрілки наші перейшли до наступу. Поляки почали втікати та відстрілюватись. В погоні за ними поранено польського сержанта, а решту (4) взято в полон. Цього пораненого сержанта (зробили йому перев’язку), польським господарем відставлено до Радимна. Чотирьох захоплених перебрав тереновий провід".
Додаткові відомості про похованих знаходимо у спогадах Олекси Колача із Перемишля:
"У селі Гаї Перемиського повіту загинув від куль Війська Польського член боївки Служби Безпеки "Гонта" (його прізвище невідоме), що народився в Ришковій Волі Ярославського повіту. Поховано його на цвинтарі в Грушовичах Перемиського повіту".
Дмитро Ківер згадує про "Гонту" наступне:
"Літом 1946 року в Гаях гине "Гонта", стрілець боївки "Дніпра". Сидів у криївці, але вийшов, заскочений, боронився, але впав. Хоронив його Дмитро Ківер та Дмитро Базилевич на грушовицькому цвинтарі".
Перемишлянець О. Колач згадує про ще одного СБіста, що покоїться в Грушовичах: "На полях біля Нінович Ярославського повіту загинув командир боївки СБ "Марко". Його ім’я – Дмитро, прізвище невідоме. Поранений у бою, щоб не здатися живим у руки ворога, розвірвав себе гранатою. Похований він на цвинтарі у Грушовичах".
Той же ж Дмитро Ківер розповідає більше подробиць про "Марка": "Восени 1946року, вертаючи з Накла, згинув коло Дусівців, заскочений військом, провідник СБ "Марко". Ішов разом з "Шершнем".
Наперед його поранили, він узяв пепешку (пістолет-кулемет ППШ – В.Б.) й відстрілювався, але потім підставив її собі під бороду й потягнув за гачок. Тіло його взяв Д. Ківер та командир боївки "Дніпро" до Гаїв, там збили люди труну, яка потім з військовими почестями була опущена в землю на цвинтарі в Грушовичах. Присутня на похороні була сотня "Крука".
За даними Петра Й. Потічного у книзі Літопис УПА "Том 40. Тактичний відтинок УПА 27-й "Бастіон": Любачівщина, Томашівщина, Ярославщина (Документи і матеріали)" "Марко" - це Дмитро Козак, референт СБ ОУН, І район округи "Батурин".
За даними Богдана Гука – у 1989 році мешканець Грушович Дмитро Ківер висипав могилу на місці похорону двох незнаних вояків УПА та учасника УСС Федечка, а в 1990 році також могилу поруч, там, де спочили брати Баб’яки та П. Клошник. На обох поставив березові хрести. На цьому місці потім був поставлений пам’ятник героям УПА.
Підсумовуючи можна сказати, що на підставі свідчень та документів у Грушовичах з числа українських повстанців поховані: станичний ОУН Тимко Базилевич - "Мороз", курінний лікар УПА Клочник Павло – "Сірко", старший стрілець, сапер УПА Дмитро Грицаль – "Дубенко", член боївки СБ – "Гонта" та районний референт СБ Дмитро Козак – "Марко".
Варто також відзначити, що всі із перелічених загинули в боях та збройних сутичках із НКВД та прокомуністичним Войском Польським, а таким чином є борцями із комуністичним тоталітарним режимом.
Також слід згадати чинний на сьогодні в Польщі Закон "Про військові поховання та кладовища". Згідно п.2 ст.1 Закону військовими похованням вважається: "військовослужбовці, які загинули під час війни, без огляду на національність", а також згідно п.8 цієї ж статті: "люди, які загинули внаслідок боротьби з тоталітарною системою або внаслідок тоталітарних репресій чи етнічних чисток з 8 листопада 1917 р. до 31 липня 1990 р."
Таким чином, знищення пам’ятника УПА в Грушовичах 26 квітня 2017 року – є наругою над військовим похованням військовослужбовців, що боролися проти комуністичного тоталітарного режиму.
Польській стороні потрібно починати роботи із відновлення надмогильного пам'ятника. А також вибачитися, спочатку принаймі перед мертвими…
Автор висловлює подяку історикам Володимиру Морозу й Сергію Рябенку за допомогу в підготовці матеріалу.
Джерело: Історична правда.
