Іловайський котел – можливо найтрагічніша сторінка в новітній історії України. В середині серпня 2014 року добровольчі батальйони разом з кількома підрозділами Збройних сил України зайняли частину міста Іловайськ на Донеччині.
Але вже за п'ять днів російські регулярні війська незаконно перейшли кордон і потрійним кільцем оточили місто.
Кілька днів облоги, в якій опинилися здебільшого бійці добробатів, і очільник Кремля Путін звернувся до бойовиків і закликав організувати гуманітарний коридор, яким українські добровольці могли б вийти з оточення.
Однак цей "зелений коридор" виявився пасткою. Адже, як свідчать російські військові, в них був наказ чекати виходу українських бійців і розстріляти колону.
Точну кількість українських добровольців, які виходили з Іловайська, нині назвати не може ніхто. Процес пошуку, встановлення, ідентифікації тих, хто не вийшов з цього котла, триває досі.
За даними розслідування Генеральної прокуратури України, в Іловайському котлі загинуло 366 бійців, поранення отримали 429 військових і добровольців, в полон потрапили 300 людей.
Долі кількох десятків бійців досі невідомі.
Деяких з них слідство вважає загиблими. Тіла таких бійців можуть бути поховані на окупованій території ОРДЛО, або на кладовищах в Дніпрі і Запоріжжі, як «тимчасово невстановлені захисники України».
Деяких вважають зниклими безвісти або полоненими без точного місця перебування.
Проте рідні тих, хто не повернувся з Іловайська, переконані, що їхні сини живі. Кажуть, бойовики Донбасу або Росія утримують їх у підвалах чи в тюрмах.
За чотири роки після Іловайського котла мами зниклих бійців певні, їхні діти повернуться додому.
Олена Хоменко
"Коли почався обстріл, Монгол вистрибнув. І двері машини заклинило. Тіло Нечипоренка потім знайшли. Розірване, але таке, що можна упізнати. Доля Джадана Івана, Долгова Юрія і мого Кирила – розмиті. Джадана і Долгова потім ідентифікували. Кирила – ні"
Надія, яку часом змінює повна зневіра. В такому стані Олена Хоменко живе 4 роки. З Іловайська не повернувся її син. Нині Кирилу має бути 33 роки. З оточеного міста він "зеленим коридором" виходив разом з чотирма побратимами добровольчого батальйону "Кривбас". Ворожий снаряд потрапив просто в їхню Газель з вишневою кабіною.
Кирила знайти не можуть досі. Ні серед мертвих, ані серед живих. Олена Хоменко всі ці роки намагається провести власне розслідування. За цей час вона знайшла бійців, які бачили її сина живим після того, як машина вибухнула. Від людей з окупованої території дізналась, що Кирило був у полоні. Однак останні два роки жодної зачіпки, де може перебувати її син.
Світлана Анікіна
"Я приїхала у військову частину. Біля казарми побачила побратимів сина. Вони обійняли мене і кажуть, Максим загинув, всі хлопці з першого батальйону загинули. Я не повірила і пішла з фотографією сина далі. І побачила ще одного бійця. Він подивився на світлину і сказав: не вірте нікому, Максим живий. Цей хлопець сказав, що він ховав усіх, хто був в тій БМП, і тіла сина там не було".
На Краснопільському кладовищі Дніпра нині кілька десятків могил із написом: "Тимчасово невідомий захисник України". В одній з них, за даними пошуковців і слідчих, тіло Максима Анікіна. Нині хлопцю мало б бути 28 років.
У 2013-му Максим за контрактом пішов служити в 93 окрему механізовану бригаду. Із початком війни на Донбасі його підрозділ тримав оборону на кордоні Луганської області і Росії. В серпні 2014-го перший батальйон 93 ОМБр перекинули в район Іловайська. 29 серпня "зеленим коридором" з Іловайського котла Максим Анікін виїжджав на бойовій машині піхоти, на якій був командиром. Машину підбили.
Прямих свідків смерті Максима його мати Світлана Анікіна не знайшла. Пізніше Світлана здала ДНК, аналіз зійшовся з тілом одного з бійців. Однак на фото, яке надали пошуковці жінці, було тіло чоловіка, геть не схожого на Максима.
Ще один доказ для мами, що її син не загинув в Іловайському котлі, це переписка на одному з сайтів знайомств, де зареєстрована і вона, і Максим. На початку 2015-го, розповідає Світлана, вона побачила, що профіль сина активний. Зав'язалась розмова, яка переконала Світлану, що вона спілкується саме з сином. Адже той писав доволі особисті речі. Проте, більше на зв'язок з мамою син не виходив.
Наталя Карпова
"В них там хатинка була, в якій їхнє все – боєприпаси, особисті речі – все розбомбило. Вони залишились навіть без води. Ховались у посадці. Їх бомбили три години. Олег дзвонив брату і прощався. Сказав, я не знаю, що з нами буде. Тут страшно".
Востаннє Наталя Карпова бачила свого сина в сюжеті російського телебачення 2 вересня 2014-го. Там йшлося, що бойовики Донбасу взяли в полон українських добровольців. Також йшлося про те, що за кілька днів всіх полонених або обміняють, або звільнять. Але обміну так і не сталося.
Олег Карпов влітку 2014 року пішов воювати за повісткою. Потрапив в лави 40-го батальйона територіальної оборони "Кривбас" або просто "сороковки". В серпні його підрозділ стояв на одному з блокпостів біля Іловайська. Коли почався вихід "зеленим коридором", у цих хлопців від командування не було наказу на вихід, каже Наталя Карпова.
Олег Карпов разом з ще двома десятками добровольців потрапив в полон до групи бойовика Юрія Сафроненка на псевдо "Батя". Той обіцяв звільнити всіх хлопців. Але додому потрапили лише шестеро бійців.
Наталя Карпова 4 роки відстежує, де перебуває бойовик Сафроненко. За її даними він втік до Росії. Впевнена, він знає, де її син.
Олена Сугак
"Побратим Русі каже, що в сина була сильна контузія. Друг ніс його на плечах. Але Руслан у мене хлопчик не маленький, тож попросив залишити його в траві і йти шукати допомогу. Побратим вийшов до представників Червоного Хреста, ті повернулись, але Руслана в тому місці вже не було".
Він живий. Він в полоні. В цьому переконана мати 33-річного Руслана Сугака, хоча жодної звістки від сина Олена Сугак не отримувала з 29 серпня 2014 року.
З Іловайського котла Руслан виїжджав на машині "Урал". В вантажівку потрапив снаряд, але хлопця разом з побратимами з батальйону "Кривбас" осколками не ушкодило.
Три дні соняшниковими полями і лісами вони йшли у бік території, яку контролює Україна. Їм залишалося не більше кілометра, коли Руслан підірвався на розтяжці. Які саме поранення отримав її син, Олена Сугак каже, що не знає.
У Олени є інформація, що сина бачили потім в кількох місцях – лікарні, полоні. Тож жінка впевнена, він повернеться. Вдома на Руслана Сугака чекає дружина, донька і син.
Людмила Свірська
"У Києві парад, а в цей момент почався Іловайськ. Вони навіть не підозрювали, що почався вхід російських військ. Вони їхали, і побачили замасковану під українське військо російську БМП. І тут почався обстріл. Одні загинули. Вова почав тікати".
Людмила Свірська не святкує День Незалежності. 4 роки тому саме 24 серпня під Іловайськом зник її син.
Вові Свірському повістка прийшла влітку 2014-го. В батальйоні "Кривбас" його назначили фінансистом. В підрозділі таких, як він називали "Фініками". Завдання – більшість часу бути при штабі, нараховувати зарплати, займатися документацією. Раз на місяць виїжджати на передову, зокрема щоби видати бійцям гроші
Саме в День Незалежності в його групи стався такий виїзд. Окрім зарплати хлопцям відвезли медалі. Повертаючись, потрапили в засідку російських військ.
Володимира Свірського побратими в вересні 2014-го бачили в полоні в м. Сніжне. Далі його слід обірвався. Офіційні відомства – СБУ і Міністерство оборони України – визначає Свірського як полоненого без чіткого місця перебування. Це дає надію матері, що син повернеться додому. Нині йому має бути 33 роки.
Джерело: ТСН
