У вересні цього року Городоцьке відділення поліції на Львівщині очолив старший лейтенант поліції Андрій Богуш. За плечима 31-річного офіцера – участь в бойових діях в зоні АТО. Андрій захищав одну із найважливіших позицій, через яку переправляли продукти, боєприпаси та медикаменти «кіборгам», які захищали аеропорт, а також евакуйовували звідти поранених. Крім того, повернувшись до мирного життя, він був активним учасником створення патрульної поліції Луганщини та у 2016 році очолював патрульну поліцію Сєверодонецька, Лисичанська та Рубіжного. Бойовий офіцер нагороджений медаллю «За зразкову службу».
- Після першої хвилі мобілізації до лав Збройних Сил України у 2014 році я пішов у нашу сільраду і поцікавився, чому немає повістки з військкомату. Тож невдовзі мені її вручили.
- Як вдома це сприйняли?
- Батько засмутився, мама і дружина розплакалися… Їх реакція цілком зрозуміла: з теленовин вони вже знали, що коїться на сході України. Втім, з часом рідні трохи заспокоїлися. Нас спочатку відправили на Яворівський полігон, де протягом трьох тижнів тривали навчання. Після них я був призначений командиром відділення 79-ї окремої аеромобільної бригади (нині – 79-та окрема десантно-штурмова бригада), яка дислокувалася у місті Амвросіївка на Донеччині.
- Що найбільше запам’яталося за період перебування в зоні АТО?
- Легендарна тепер бригада, в яку потрапив служити на початку серпня 2014-го, щойно вийшла з оточення і була не у кращому бойовому стані. У липні вона знаходилась на східному кордоні, куди її перекинули з Миколаєва для посилення Південного армійського угруповання.
Після запеклих боїв бригаду майже відрізали від основних сил АТО. З одного боку – сепаратисти, з іншого – кордон з Росією. І звідти по наших хлопцях гатили «Гради» та САУ. Бійці потім з гіркотою розповідали: «брати» їх фактично розстрілювали, а дати відсіч – зась. Наказали не піддаватись на провокації, оскільки існувала реальна загроза повномасштабної війни. Тому були загиблі, багатьох поранено, майже всю бойову техніку знищено.
Бригаду відвели у Миколаїв – на постійне місце дислокації для доукомплектації. Та вже 24 серпня вона повернулася у зону АТО. Спочатку був Краматорськ, потім – Амвросіївка, Водяне, Піски. Та найбільше запам’яталися бої за Донецький аеропорт.
- Довго там були?
- Два тижні, у листопаді – грудні 2014-го. Ми стояли на позиції «Ромео». Хто так назвав звичайну барикаду з мішків, набитих піском, – навіть уяви не маю. Знаходилась вона між старим та новим терміналом, фактично – на передовій. Їх снайпери часто не давали навіть голову підвести. Втратити ж цю позицію ми ніяк не могли. Саме через неї переправляли продукти, боєприпаси та медикаменти «кіборгам», які захищали аеропорт. А ще - евакуйовували звідти поранених та виносили загиблих.
- Як сприймало вас місцеве населення?
- Абсолютно нормально. За увесь час перебування на сході України може раз стикнувся з неприязним ставленням. А загалом більше приємних спогадів. Ось хоча б такий приклад. Стояли ми неподалік села Старченкове на Донеччині, згодом його у Темрюк перейменували. Якось у розташуванні побачили хлопчика років семи-восьми. Він з цікавістю розглядав і нашу амуніцію, і техніку. А ще малий виявився надзвичайно комунікабельним.
Ми тільки раді були такому гостю. Адже чимало десантників мали власних дітей і відверто за ними скучали. Переконавшись, що дядьки у військовому зовсім не страшні, наш новий «бойовий друг Коля» наступного дня прийшов вже не сам, а у супроводі півтора десятка сільських хлопчаків. З дозволу командира ми їх покатали на бойових машинах, пригостили чим могли. А вони нам віддячили, коли знадобилися граблі та лопати для прибирання території.
- Після АТО ви кардинально змінили свою професійну діяльність…
- До війни я закінчив Львівську державну фінансову академію за спеціальністю «Фінанси і кредит», трохи працював у сфері логістики. Повернувшись додому з АТО, вирішив піти на службу в патрульну поліцію, яка тоді щойно створювалась. У вересні 2015-го року призначили командиром роти, з травня 2016-го очолив патрульну поліцію Сєверодонецька, Лисичанська та Рубіжного, котру довелося «вибудовувати» майже з нуля.
Коли виникали якісь питання організаційного характеру, то телефонував до львівських колег, які вже мали певний досвід. Їх поради та консультації дуже допомагали. З 2017-го – заступник начальника управління патрульної поліції Львова. Тепер призначений начальником Городоцького відділення поліції, заочно навчаюся у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Така ось біографія…
- Чи вплинула війна на ваш світогляд?
- До служби в АТО у мене було чимало друзів. Після повернення додому я зрозумів, що більшість із них – просто знайомі. Зовсім по-іншому тепер сприймаю свою родину: батьків, дружину, двох синочків, один з яких вже школярик, а іншому виповнилося два роки. Кожну мить, проведену поруч із тими, кому ти небайдужий, важко переоцінити.
