Журналістам вдалося зустрітися і поспілкуватися з Софією про цю унікальну виставку фотографічної історії Левандівки – її малої батьківщини.
– Софіє, звідки любов до фотографії як явища?
– Напевно це передалося спадково. Мої батьки, діди берегли старі фотографії. В родині багато фотографувалося. І це все мене цікавило. За освітою я художник, хоча, на жаль, не працюю за професією, але десь творча натура має виходити. Мені подобається дивитися на старі фотографії. Чим люди жили, які вони були, як одягалися.
– Як виникло бажання збирати старі фотографії Левандівки?
– Десь рік тому страждала я безсонням, лежала і згадувала як я маленька топала по Суботівській, якої ще не було, на гурток танців. І думаю як все змінилося на Левандівці. Ну і десь має бути вихід тих думок. Тож я і зайшла в групу на фейсбук «Чим живе Левандівка», написала пост про те, що нахлинули спогади. Не чекала, що буде реакція людей, просто хотілося виплеснути свої емоції. Але почали писати коментарі, всі почали згадувати, всіх почали переповнювати емоції і прозвучала від когось фраза, що було б добре щось організувати і мені запропонували створити виставку. Ну а я така людина, що якщо за щось беруся, то мушу довести до кінця. Звичайно, були моменти коли опускалися руки, бо я людей прошу, а особливо ніхто не відгукується і думалося, що нікому це не потрібно і дарма я це все почала. Але знайшлися однодумці, які мене морально підтримували і в результаті мене тішить, що я все ж таки змогла це зробити.
– Хто займався розробкою дизайну виставки?
– Грошей на оплату дизайнера я не мала і тож знову ж таки у фейсбуці написала оголошення про допомогу. І тут теж такий був переломний момент – ніхто не хотів цим займатися безкоштовно. Але на щастя знайшлася людина – Володимир Голод, який запропонував свою допомогу у цій справі. І я йому дуже завдячую.
– За які кошти ви реалізували проекти виставки історії Левандівки?
– В основному за власні. Звичайно хотілося зробити кращий варіант, на якісніших матеріалах, щоб виглядало краще та було більш практичним, але це набагато дорожче.
– Яка подальша доля виставки?
– Уже зголосилася школа № 67, щоб провести цю виставку там. Також зацікавлена наша церква, щоб і у них виставити. Надалі збирається матеріал для доповнення виставки і маємо на майбутнє ідею разом з директором культурно-мистецького центру «Супутник» Олександром Агашковим, який дозволив тут провести виставку, створити Музей Левандівки. Бо я вважаю, що про Леванівку є багато чого розповісти, багато видатних людей звідси походять, і перший іподром, і перше летовище , і Просвіта наша була одна з найкращих . Тут була культура, культурні, освічені люди, які підтримували українське. І це хочеться донести до молоді, показати, що Левандівка не кримінальна, ламати ці міфи і стереотипи.
Від імені Софії Гдакович хочу звернутися до всіх, у кого в домашніх альбомах можуть бути фотографії Левандівки – допоможіть цьому проекту – поділіться своєю історією і поповніть його своїми домашніми фотографіями. Адже з історії нашої вулиці, нашого району, нашого села чи міста розпочинається історія нашої держави, нашої України.
