А квіти з могил крадуть навіть закохані! Для «дами серця».Скорбота у камені, живі квіти й лампадки біля підніжжя пам’ятників, — багатьох відвідувачів Личаківського цвинтаря такі речі розчулюють до сліз. Але є й такі, що мислять практично: чого добру пропадати? І «дістають ноги» предмети культу, бронзові аксесуари пам’ятників, квіти... Ось вкотре 1 лютого охорона кладовища, завдяки камерам спостереження, спіймала запопадливу жіночку, яка викрадала з могил лампадки, квіти, свічки, не оминула своїм ласим оком і могилу Ігоря Білозора. Це й стало інформаційним приводом для нашої розмови з Михайлом НАГАЄМ, директором ЛКП «Личаківський цвинтар», який розповів про випадки мародерства у Львівському музеї-некрополі і про те, як із цим вдається боротись.
Виручають інновації
Пан Михайло розповідає: крадуть тут часто. «Людину можна вирахувати насамперед за записами відеокамер. Хоч це не все так одразу розпізнаєш... Тут сотні тисяч об’єктів, знаєте, багато туристів, плюс відвідувачі родинних поховань, дуже важко когось запідозрити. Але було таке, що ми спіймали з другої спроби, з третьої. Річ у тім, що у нас на території є 27 камер відеоспостереження, і тому, на відміну від інших кладовищ, які є у Львові і загалом, напевно, по Україні, нам трохи легше контролювати ту ситуацію, вдається запобігти багатьом таким спробам. Декого ми просто виводимо, хто ще не встиг щось прихопити, бо контингент є різний. Нещодавно поставили кодові замки на чотирьох інших (крім головної) брамах, родичам похованих кажемо код. Правда, на всіх тих додаткових брамах, хвіртках є камери спостереження, все виведено на центральному вході. Людина, яка є біля камер, може за тим всім спостерігати».
Притягальна сила металу
— Самі розумієте, тут тисячі пам’ятників з металом, бронзою, час від часу хтось спокушається на ту бронзу. Це вже такі, знаєте, «биті» злодії, деякі навіть рецидивісти. Одного рецидивіста ми спіймали, він вкрав бронзову вазу кілька років тому. Розбив її по шматках. Він тут такі «комедії» робив, не знав, що його камера зафіксувала. Ми цього чоловіка з другого разу піймали — відстежила охорона, коли він прийшов на те саме місце (недаремно кажуть, що злочинці вертаються на місце злочину). Тут так само було: чолов’яга викрав вазу, ми навіть не побачили, вже коли переглядали камеру... Він вдавав, що взагалі прибирає, молиться. А потім зняв куртку і так ніби випадково кинув на вазу, далі так легенько розхитав її, і почав куртку, буцімто, ховати в сумку (це вже потім ми побачили, бо відразу, на малому зображенні, це важко зауважити, ще й коли багато людей, бо це було перед Великоднем, люди перед святами прибирали). Дуже хитрий злодій. Далі виявилось, що це рецидивіст, двічі суджений, причому дуже хитрий, бо коли наші почали його затримувати, він зімітував, що в нього епілепсія, а насправді був цілковито здоровий. Його покарали потім, засудили, довели справу до суду.
Знаєте, воно такими хвилями відбувається. За мого директорства найбільше крадіжок було в 2014-15 роках, це була якась «навала»: бронза, метали. Тут одну жінку ми також спіймали. Теж вдавала, що прийшла молитися. Кажемо: покажіть сумочку. А там — бронзові букви вже наскладані. Потім простежили, а вона вже тут була. Розхитувала букви і потім їх витягала. Пізніше вже зізналася, де частину букв заховала. Було 7 судових засідань, тягнулися близько року, бо ця жінка не мала паспорта, називала то одне прізвище, то друге. Ми вже змучилися ходити на ті засідання. У Личаківському райвідділі робили запит по всіх колоніях, чи така особа не сиділа. Виявилось, що вона раніше справді відбувала строк, здається, в Чернівецькій колонії. Врешті, вдалося встановити прізвище, й посадили її.
Багатьох засудили, особливо тих, які крали металеві елементи. Було навіть, дали людям по півтора-два роки. Бо це можна потрактувати як наругу над могилою, а там санкція, покарання вже зовсім інші (таких крадіїв судять переважно за статтею 297 Кримінального кодексу, якою передбачено позбавлення волі до 3-х років. — Авт.). Ми пишемо заяву, ходимо на судові засідання, як частково потерпіла сторона, бо це сталося на нашій території. Але якщо вкрадено з приватної гробниці щось, то залучають родини, щоб вони теж написали заяву. А давні пам’ятники — то вже державна власність.
Квіти з могили... для дівчини
— Найпоширеніші крадіжки, крім цуплення металевих декоративних елементів, — квіти, лампадки, — каже директор кладовища. — Навіть на похованнях атовців вже тричі ми затримували людей, які викрадали там квіти. А приходять же не тільки родичі, але й побратими, важко розпізнати навіть коли б ти поруч стояв і дивився, не те що по камері. Наприклад, прийшов дідусь, років 80-ти, ніби ревно молився, і в той же час поцупив рамки до фото атовців, які десь кілька гривень коштували. Коли його питали, навіщо йому ті рамки, йому тяжко було те пояснити. Теж передали в поліцію. Ще два молоді хлопці були, які прийшли ввечері, взагалі взяли отак оберемками квіти, зі свіжого поховання. Коли їх охорона наздогнала, питає: «Для чого вам квіти з могили?», кажуть: «Хотіли дівчатам подарувати...». Так само жінку затримали, в обідній час прийшла, взяла квіти — і на трамвай.
Був такий «спеціаліст», що витягував свіжопосаджені кущі, мабуть, десь возив продавати. То він накрав у нас десь тисячі на дві гривень. Потім попався на камері, зловили його на гарячому і здали в поліцію.
Трапляються просто хворі люди. Один чоловік приходив, у нього якісь загострення осінні, він з’являється восени. От він взяв з могили чужої викрав вишитий рушник, не ховаючись. Іншого разу викрав прапор. Я людям пояснюю: такого ніхто не покарає, людина, мабуть, є неосудна. Але «для форми» теж віддали поліції, хай там вирішують, бо потім претензії до нас, родина реагує досить збуджено: де ви дивитеся, за чим ви слідкуєте?
Муніципали на варті вічного спокою
— Цього року, думаю, буде трошки легше, бо міська рада вирішила нам дати додаткову охорону — муніципальну варту. Вони й тепер ходять на меморіалах: один за камерою, другий на вході: треба за туристами дивитися, бо всі хочуть повз прейскурант прослизнути (усміхається. — Авт.). Тепер Муніципальна варта пильнує за меморіалами — Меморіалом бійців АТО, Меморіалом УГА, наглядають за польськими військовими похованнями, щоб там нічого ніхто не спровокував, після нещодавнього скандалу з фаєрами. До речі, другу групу «фаєристів» ми затримали своїми силами, їх судили, кожен із них отримав штраф по 8100 грн. Ті, що палили вперше, це було фан-угруповання, а вдруге — троє студентів.
Камера — то сила
— В 90 % тих затримань, які ми тут зробили, допомогли камери. Не попадеться людина на одній камері, попадеться на іншому роздоріжжі. Ті камери, що є, охоплюють практично всі входи-виходи, плюс центральні напрямки, де люди ходять. Щоб охопити все, треба понад 100 камер. Тепер будемо збільшувати їхню кількість, щоб «дотягнути» хоча б до 50. Бо територія дуже велика, 5 меморіальних комплексів, 42 гектари, і якби ж то був рівний рельєф, а то ж усе гори, тераси, так важче контролювати.
Камера — то сила. Звичайно, для цього потрібен фінансовий ресурс. Сама камера недорога, вона може коштувати 120-150 грн, але потрібне обслуговування, ремонти, монітори, додаткові відео реєстратори з потужними «хардами». Нині вже всі лінії, по яких передається інформація з камер, оптоволоконні, вже краще зображення, цифру краще передає. Уявіть собі, це все підтримувати, стежити, ремонтувати — волоконна лінія теж не вічна, може гілка впасти, обірвати.
Майже оперативний підрозділ
— В нас уже тут мало не оперативний підрозділ, — сміється співрозмовник, — працівники знають, хто заходить, хто що собою являє. Я охороні кажу: йдете по території, то придивляйтеся, бо багато таких людей підозрілих, яких треба припильнувати. Але, думаю, багато знають, що тут є камери відеоспостереження. В одного мого знайомого тут є родинна усипальниця. Якось він каже: «Слухай, хтось побив лампади на гробниці». Я кажу: «Не знаю, кому то потрібно, може, вітер скинув?». А ми якраз встановили камеру поблизу. І ви собі уявіть: ми відмотуємо камеру, і видно — стоять дві лампади, в один момент одна переїжджає в інший кут гробниці, інша падає. Просто був такий порив вітру.
«Зараз уже крадіжок поменшало. Та жіночка, яка тепер спіймалася на квітах, — виженеш її, то вона знов прийде, бо охоронець уже раніше бачив її на території. Копійчана справа, але налякати треба людину: прийшла поліція, написали протокол, щоб «спритниця» більше сюди не приходила», — підсумовує Михайло Нагай.
Спілкувалася Світлана ПАВЛИШИН, газета Ратуша
