Розташована дещо осторонь від основних туристичних маршрутів Львова церква святої Парскеви-П’ятниці для обізнаних в її історії завжди залишається однією з найцінніших перлин міста. Її можна шанувати і за поважний вік, і за своєрідну архітектуру, і, звісно, за знаменитий іконостас, який дехто з дослідників вважає найкращим твором церковного мистецтва, збереженим у Львові. Про це повідомляє краєзнавчо - туристичний портал "Край".
Воскресла з попелу
Церква святої П’ятниці (Параскева з грецької власне перекладається як п’ятниця) веде свою історію ще з давніх княжих часів. Щоправда під натиском часу і різноманітних катаклізмів лик цього затишного храму часто змінювався.
У письмових джерелах XV століття згадується про дерев’яну церкву на території нинішнього Підзамча. Перша ж згадка про мурований храм датована 1443 роком. На початку XVII століття на фундаменті княжої до було споруджено нову церкву, яка з невеликими архітектурними змінами дійшла до нашого часу. Перша чітко зафіксована дата в історії храму стосується 26 вересня 1617 року. Саме того дня львівський староста Станіслав Боніфацій Мнішек подарував настоятелю церкви Івану Попелю землю під шпиталь. У документі, зокрема, йдеться про «якнайпильніше старання» отця в муруванні П’ятницької церкви.
Однак новобудові не судилося довгих років. Внаслідок страшної пожежі 1623 року храм було практично знищено. Однак, як свідчать документи, вже до 15 серпня 1644 року церкву було відновлено, а через рік і освячено. Допомога прийшла несподівано – гроші на відбудову дав сват Богдана Хмельницького, молдавський господар Василь Лупул. Очевидно, що до такої щедрості господаря спонукало не так родичання з гетьманом, як особисте прохання просвіченого молдавського митрополита Валаама, засновника книгодрукування у Молдові, який мав тісні зв’язки з львівським духовенством.
Як і пасувало у ті часи, Василь Лупул не забув залишити згадку про фундатора церкви, тобто про себе, на її стінах. У південну стіну храму було вмуровано барельєфну плиту з гербом мецената. Ще одну геральдичну плиту на честь Лупула розмістили на парапеті хорів. Натомість ім’я архітектора, як і його попередників, до нас, на жаль, не дійшло.
Через скупість інформації сьогодні дослідники не мають єдиної думки щодо точної історії архітектури П’ятницької церкви. Не беруться однозначно твердити, що збереглося від найстарішої споруди, окрім фундаменту, а що з’явилося згодом. Однак загалом сходяться, що храм при усіх відбудовах зберігав оборонний характер, що було цілком виправдано, оскільки розташувався він за міськими мурами і, в разі чого, першим потрапляв під удар. Тому у храму і стіни завтовшки майже у два метри. Тому й бійниці у верхньому ярусі вежі. До речі, її висота становить 44 метри.
Цікаво, що споруда не збудована в якомусь окремому стилі. Основний фасад несе відгомін класичного бароко, натомість нави по боках виконані у волосько-румунській традицій XVII століття. А от гострий торець східної стіни – це вже готика. На превеликий жаль, не збереглися зовнішні розписи, адже колись церкву, згідно з молдавським звичаєм, розмалювали не лише із середини.
Остання зміна в архітектурі храму сталася вже на початку ХХ століття, коли шатрове завершення вежі замінили на барокову баню, біля якої по чотирьох кутах встановили невеличкі башточки.
Протягом своєї історії спершу скромна П’ятницька церква багатіла разом з тим, як збагачувалася її основна паства – ремісники передмістя. Так, перед початком Першої світової у храмі було сім дзвонів. Усі вони були реквізовані австрійською владою на військові потреби.
Проте найбільшої загрози існуванню церква зазнала під час Другої світової. Просто подамо цитати з метричної книги: «Дня 22 червня ранком вибухла німецько-большевицька війна. Рівночасно того дня показалися німецькі бомбовики над Львовом. В малій віддалі від церкви упало кілька бомб… Залізну браму церковну розбито – річи церковні понищено…», «Дня 24.VI установлено 2 танки (на вул. Бальоновій 1), а другий на Жовківській і дві години стріляли з них до Церкви, наслідком того знищено вежу, частину муру, годинники, всі вікна…». Тоді ж було пошкоджено іконостас.
Чи треба сумніватися, що коли б церкву було цілком зруйновано, радянська влада навряд чи стала б її відбудовувати. Завдану ж шкоду частково вдалося ліквідувати завдяки пожертвам парафіян у 50-их роках минулого століття. Останні на сьогодні ремонтні роботи у храмі провадилися у 2008-2009 роках.
Найгарніший іконостас у Львові
Головною окрасою П’ятницького храму є іконостас першої половини XVII століття. На цьому сходяться усі, хто досліджував церкву, вважаючи іконостас найкрасивішим у Львові, а, можливо, й в Україні. Його цінність і в тому, що він чи найдавніший на теренах нашої держави, який зберігся повністю.
Унікальність святині полягає не лише в чудових іконах, а й у самій конструкції іконостасу. Тут немає балок – полиць, на яких стояли б ікони без рам, як це було у галицьких іконостасах того часу. Це – одна суцільна дерев’яна архітектурна конструкція, яка органічно об’єднує понад 70 ікон. мистецьки скомпонована, де вміщено понад сімдесят ікон. Композиція в цілому, різьба, а також ікони виконані в стилі пізнього ренесансу.
За своєю будовою П’ятницький іконостас – шестиярусний У головному ярусі встановлені ікони Христа-Учителя, Одигітрії – Пресвятої Богородиці та дві ікони покровительки храму Параскеви- П’ятниці.
Науковці вважають, що іконостас є витвором групи художників-іконописців під керівництвом відомого на той час майстра Федора Сеньковича. Автора різьби достеменно назвати не можуть, припускаючи, що це міг бути знаний львівський майстер Станіслав Дрієр.
Іконостас неодноразово реставрували. Востаннє у 1980 році під керівництвом Бориса Возницького. Саме це, можливо, і врятувало унікальну пам’ятку, оскільки іконостас на той час уже практично розсипався.
Поруч з іконостасом розміщений унікальний образ Спаса Нерукотворного: дивлячись на опущені повіки Спасителя, ми бачимо розплющені очі, що проглядають крізь них. Цей містичний погляд Ісуса привертає увагу усіх, хто хоч раз молився перед цим образом.
Загалом історія П’ятницької церкви – це насамперед історія порятунку. Здавалося б, наскільки злий фатум не підкрадався близько, аби позбавити Львів такої перлини, як вона знову і знову поставала. Відроджувалася, аби й нині милувати очі та відігрівати душі людей.
Адреса: церква святої Парскеви-П’ятниці розташована в 15 хвилинах ходу від центру Львова, неподалік залізничної станції Підзамче, на вул. Б.Хмельницького, 77.
Можна доїхати трамваєм № 6 та автобусом № 20.
