Унікальне географічне розташування Нижанкович дозволяє образно називати їх островом. Адже із заходу селища простягається дугою розтяшгувся польсько-український кордон, а зі сходу від решти української території Нижанковичі відділяє річка Вігор, яка виходить з Польщі і через декілька кілометрів знову затікає на територію сусідів, пише краєзнавчо-туристичний портал Край.
Перед брамою Євросоюзу
Можливо, саме така географічна колізія і своєрідна відірваність від «світу» і спричинила до того, що в Нижанковичах спокійно і затишно. Селище наче потопає у красі прикарпатської природи і своєю тихою привітністю нівелює нерви, котрі приїжджий чоловік може отримати, добираючись сюди не завжди добрими дорогами Старосамбірщини.
Зрештою, якось не дуже пасує називати Нижанковичі селищем, яким вони офіційно вважаються сьогодні. Де ж то видано, аби в селищі була Ратуша? А вона у Нижанковичах є, при чому доволі давня, відомості про яку зафіксовані ще у 1759 році. Нехай вона не така пафосна, як в багатьох інших містах, скромна та одноповерхова, однак має свою історію і свою «фішку» – флюгер у вигляді оленя, символа з герба Нижанкович.
Нехай не ображаються адепти місцевого самоврядування та атеїсти, але все ж не Ратуша є головною окрасою містечка, а його храми. Однак перед тим, як «помандрувати» ними, коротенько «помандруємо» славною історією Нижанкович.
Першу згадку про Краснопіль – Гарне місто – датують 1377 роком. 1408-го року (за іншою версією – 1448-го) місто отримує Магдебурзьке право і починаєж стрімко розвиватися. Щоправда вже у наступному столітті Краснопіль потерпає від татарських набігів, що, хоч і не сприяє його розвитку, все ж залишає за містечком славу виробника пива і медів.
Як тільки-но вгомонилися трохи татари, то шансів на спокійне життя краснопільців не давали вже сусідні магнати. На початку XVII століття місто почергово грабують перемиський староста Іван-Томаш Дрогойовський та Ян Щасний Гербурт, а через деякий час приходить нова серія татарських набігів. Можна лише уявити, якими господарними були тамтешні люди, якщо виживали і давали собі ради в умовах перманентних нападів.
Із 1772 року Нижанковичі входять до складу Королівства Галичини та Володимирії і стають резиденцією греко-католицького деканату. У 1793 році цісарським указом для Нижанкович підтверджено права вільного королівського міста і затверджено герб – оленя між восьмикутними зірками.
У ХІХ століття Нижанковичам почергово володіли родини Конєцпольських, Кмітів і П’ясецьких. Знакова по дія у житті міста сталася у 1872 році – через Нижанковичі було прокладено стратегічно важливу залізницю, що з’єднувала Львів з Будапештом. У самих Нижанковичах було відкрито залізничну станцію, що в ці часи автоматично означало новий розвій для будь якого населеного пункту.
Місцеві мешканці й нині сподіваються, що стратегічне географічне розташування вкотре стане в пригоді Нижанковичам. Бо тільки бюрократична тяганина і традиційна неповороткість українських чиновників гальмують давно задеклароване відкриття українсько-польського автомобільного пункту перетину Нижанковичі – Мальговичі. Йшлося, що він запрацює у 2018 році. Нині називають іншу дату – 2020 рік. У будь-якому разі це станеться, що дасть Нижанковичам новий стимул до розвитку. Тай дорогу до прикордонного містечка нарешті приведуть до пуття. Наразі ж Нижанковичі від Євросоюзу відділяє звичайний шлагбаум, який, якби не пильне око прикордонників, можна було б запросто обійти.
Святий покров Нижанкович
Як уже йшлося вище, головна окраса Нижанкович – його храми. В оглядовій статті не будемо надто заглиблюватися в їхню історію, адже кожен із них заслуговує на окрему публікацію. Перший, зя ким знайомишся, потрапивши у містечко, – давній мурований костел Пресвятої Трійці, збудований ще у XV столітті. У королівському привілеї 1451 йшлося про його закладення разом з наданням поселенню міського права. Протягом наступних століть храм неодноразово піддавався пожежам і руйнуванням, а, отже, його постійно відбудовували та перебудовували. Після чергового татарського набігу костел навіть оточили оборонними валами, то ж він виконував і певну мілітарну функцію, як і багато тогочасних храмів.
Суттєво постраждала святиня вже у ХХ столітті. У часи Першої світової храм пограбували і перетворили на стайню російські війська. Після них костел було капітально відремонтовано, розписано склепіння, позолочено вівтарі, відновлено дзвіницю. Однак з приходом «третіх москалів» неприємності, на жаль, повернулися і на святиню чекала доля спортзалу та складу. Лише 1989 року костел було передано віруючим, а 1 травня 2007 року його оголосили санктуарієм Пресвятої Діви Марії Провидіння. До сьогодні костел мало досліджений, хоча фахівці припускають, що його фундаменти та мури можуть бути одними з найдавніших на території, щонайменше. Львівщини.
Потрапивши у центр Нижанкович, поруч з ратушею одразу кинеться в очі церква святого Йосафата. Це наймолодший храм Нижанкович, зщбудований греко-католицькою громадою у 2008 році. Однак «юний вік» церкви зовсім не заважає її естетичному сприйняттю – попри те, що нині кількість церков на наших теренах невпинно зростає, таких вишуканих не так вже і багато.
Видатною пам’яткою не лише Нижанкович, а й усієї України, безперечно є оборонна Троїцька церква, яку фахівці одноголосно зараховують до найвизначніших пам’яток галицького зодчества XVI століття. Троїцька церква є пам’яткою архітектури національного значення.
Уперше про церкву згадано у документах, датованих 1473 роком. Зрозуміло, що протягом наступних буремних століть храм неодноразово нищили і відбудовували. Тож, очевидно, що нинішня церква відрізняється від первісної, що, втім, зовсім не применшує її краси.
Суттєво храм було відремонтовано ремонтували на зламі ХІХ та ХХ ст. Саме тоді у ньому встановили новий іконостас роботи Яна Богданського. Під час ремонту у 1982-1983 роках до бабинця від півночі добудували приміщення. А стінопис церкви взагалі дуже молодий – його у 1996 році виконав маляр з Яворівщини Василь Цап’як. Усе це дуже знаково, адже Троїцький храм – це своєрідний символ, який свідчить про неперервність традицій храмового будівництва від давніх часів через козацьке бароко і аж до сьогодення.
Поруч із церквою височіє двоярусна квадратна дзвіниця з наметовим дахом з восьмигранним барабаном і банею з маківкою.
Заболотці. Небідний родич
Уже в радянські часи до Нижанкович приєднали село Заболотці. І треба сказати, що колишні сусіди збагатили нижанковицьку «метрополію» не лише гарними людьми, а й своїми архітектурними перлинами.
Красиво і світло виглядає церква Стрітеня Господнього, збудована у 1904 році. Красиво і світло виглядав би і схожий на казковий палац, що вмостився посеред старого парку на береговому пагорбі річки Залісся. Виглядав би… Нині палац суттєво занедбаний, однак безперечно заслуговує на невідкладну реставрацію, яка перетворить його у туристичну принаду краю.
Як не дивно, але про збудований порівняно недавно палацик – припускають, що всередині ХІХ століття – відомостей надто мало. Невідомо навіть прізвище архітектора. Спершу маєток з палацом належав польським магнатам Любомирським. Згодом пані Любомирська подарувала своєму родичу графу Потоцькому, який полюбляв тут полювати. Граф Потоцький своєю чергою подарував палац своїй своїй коханці Анні Грімм, австрійці за походженням. Прожила вона тут до початку Другої світової війни, після чого виїхала у Відень. Можливо саме тому, що палацик був свідком делікатних амурних справ, відомості про нього намагалися не розголошувати.
Немає вже й тих, хто міг би пролити якесь світло на історію споруди. Подружжя, яке господарювало у палаці після від’їзду графської коханки теж уже давно померло, не залишивши жодних свідчень. Цікаво, що останні господарі Заболотцівського маєтку поховані у склепі, розташованому неподалік палацу, однак за кілька метрів по той бік кордону, у Польщі.
За легендою, у палаці сховано підземний хід, який веде аж до замку Гербуртів біля Добромиля. Легенда гарна, але нереальна. І все ж залишаються сподівання, що хтось із дослідників рано чи пізно натрапить на слід, який приведе до відкриття загадок романтичного і таємничого палацу.
***
… 22 квітня 2017 року вперше за останні два десятиліття дрезина із польськими туристами перетнула українсько-польський кордон поблизу залізничної станції Нижанковичі на Львівщині. Залізничний перехід через кордон відкрили тимчасово. Це символічна акція польських волонтерів, покликана привернути увагу української та польської влади до закинутої залізниці. Гілка довжиною 13 кілометрів зв’язує польський Перемишль із українськими Нижанковичами. Поїзд рушив…
Як добратись зі Львова
Потягом
З Самбора до Нижанкович один раз на день курсує приміський поїзд. Відправлення з Самбора о 7.40
Автобусом
Автобуси Львів-Нижанковичі відправляються з АС-Західна х середнім інтервалом 60 хв. Розклад дивитись тут.
Автомобілем
Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. На в’їзді в Старий Самбір звернути праворуч в напрямку на Добромиль-Нижанковичі. Відстань – 130 км.
Є коротший шлях через Самбір-Скелівку (120 км), але дорога там наразі перебуває в жахливому стані.
Адреса: с. Нижанковичі Львівська область, 82011
