Якщо провести неформальне опитування серед відвідувачів замків Львівщини, то значна частина найефектнішим із них назве Підгорецький. Це навіть на тлі значно краще відреставрованих свого часу Золочівської та Олеської твердинь. Більше того, замок у Підгірцях Бродівського району – не лише окраса «Золотої підкови Львівщини», а й загальновизнаний один з кращих зразків європейської архітектури, в якому органічно поєднано палацовий ренесанс XVII століття та бастіонні укріплення.
Розграбований, але вцілілий
1633 року коронний гетьман Станіслав Конєцпольський купує в родини Підгорецьких невеликий укріплений замок з очевидною метою створити на його місці архітектурне диво. Для цього він запрошує відомого будівничого фортифікацій Гійома де Боплана та не менш знаного в тому часі архітектора Андреа дель Акву, який власне і стане творцем головної окраси Підгорецького комплексу – знаменитого палацу.
Протягом 1635-1640 років ведеться активне будівництво. І коли у 1646 році до новозбудованого замку приїздить король Владислав IV, його вражає не розкішна зустріч з феєрверком, а чудова архітектура та атмосфера, створена у Підгірцях.
Збудований із цегли і каменю квадратний замок, кожна зі сторін якого має близько ста метрів, захищений п’ятикутними бастіонами. Бастіони, своєю чергою, увінчані імпозантними сторожовими вежами-кавальєрами. Внутрішні та зовнішні стіни розділені казематами, покрівля яких утворює тераси, придатні і для світських прогулянок і для оборонних потреб.
Мармурова таблиця на в’їздній брамі зустрічала короля та гостей латинським написом, в якому Конєцпольський , ймовірно, означив мету спорудження замку: «Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок».
Насправді довго насолоджуватися відпочинком Підгорецькому замку та його володарям не судилося – грянула Козацька війна. Військо Кривоноса, яке увійшло в замок, не мало зайвих сентиментів до естетичних витребеньків коронного гетьмана і тому, як водиться, спершу випорожнило винні пивниці, а відтак дещо «спростило» палацову архітектуру.
Відбудовувати замок почали у 1656 році. На той час онук коронного гетьмана уже подарував його Яну ІІІ Собєському. Реставрація твердині завершилася 1680 року, але вже через 8 років замок знову зазнає серйозних ушкоджень – цього разу від татарського наскоку. Загалом можна сказати, що вся історія Підгорецького замку – це історія його грабувань і нівечень.
1720 року замок разом із довколишніми селами у сина Яна ІІІ Собєського Костянтина купує Станіслав Жевуський. А через вісім років його син Вацлав розпочинає масштабну реконструкцію. Палац отримав третій поверх, а поруч із ним постав Гетьманський заїзд для гостей. Саме Вацлав Жевуський створив у Підгірцях високий центр культури з музеєм, театром і друкарнею.
Після смерті Вацлава Жевуського, який останні роки прожив ченцем-капуцином, було оголошено 3 аукціони з розпродажу його спадщини. Як наслідок, у 1787 році Підгірці з довколишніми селами викуповує син Вацлава Северин Жевуський. Останнього не так цікавив розвій господарства, як пошук скарбів та алхімічні досліди. Поки він намагався у спеціально створеній лабораторії створити золото, управитель замку пан Ремішевський потихенько розпродував палацові колекції. Сам замок почав занепадати. Регрес не зупинився і після спадкоємця Северина – ще одного Вацлава Жевуського, котрий віддавав перевагу подорожам і загинув 1831 року.
Наступний Жевуський – Леон – приїхав до замку у 1833 року і, на щастя, виявився більш господарським чоловіком, ніж його предки. Виконавши нагальні роботи із латання даху, встановлення дверей і вікон, він передав споруду князю Євстахію Сангушку за умови, що той його відреставрує.
Реставраційні роботи тривали майже сорок років. Але злий фатум знову насміявся над Підгорецьким замком – через 11 років після закінчення відбудови почалася Перша світова.
Спершу замок пограбувало російське військо. Не пішло на користь палацу і перебування в ньому айстро-угорських частин. Хоча, як сказати… Може феноменальній будівлі і пощастило, адже замок перебував на лінії фронту і йому взагалі загрожувала доля руїни. Загалом же протягом 1914-1920 років у замку на різні терміни отаборилися війська царської Росії , Австро-Угорщини, Української Народної Республіки та більшовики.
До 1939 року у Підгорецькому замку діяв приватний музей князів Сангушків, аж поки на початку війни князь Роман Сангушко не евакуював значну частину колекції. Згодом вона потрапила аж до бразилійського Сан-Пауло, де стала основою тамтешнього мистецького фонду.
Невдовзі замок знову постраждає вже під час радянсько-німецьких боїв, буде розграбований, точніше дограбований, офіцерами Золочівського гарнізону і, в далеко не найкращому виді у 1947 році переданий під туберкульозний санаторій. До всіх замкових бід, пожежа 1956 року знищила значну частину внутрішнього оздоблення. Відновлювані роботи, звісно, провели, але красою палацу ще багато років могли насолоджуватися хіба хворі та медперсонал. Хоч радянська система і не проти була, аби замок став одним з центрів для зйомок історичних фільмів («Д’Артаньян і три мушкетери», «Дике полювання короля Стаха» тощо), перетворювати його на туристичний об’єкт не мала жодних намірів.
Лише 1997 року палац отримав шанс на черговий ренесанс. Завдяки наполегливості Бориса Возницького замок передали Львівській галереї мистецтв. Тим паче, що у фондах галереї сьогодні зберігається переважна більшість речей із замку. Звісно, не враховуючи тих, які назавжди осіли у Бразилії чи в награбованих російських колекціях.
Естетичні бонуси – парк і костел
У всі часи неабиякого шарму Підгорецькому замку додавав його розкішний парк, який сьогодні хоч і втратив свій первісний вигляд, все одно належить до пам’яток садово-паркового мистецтва державного значення.
Закладений на манер популярних свого часу італійських парків, він вважається унікальним на території нашої держави. Парк оточує замок з усіх боків – у літню пору здається, що замок просто потопає у зелені. Саме в альтанках підгорецькому парку відбувалися усі найцікавіші події – перемовини, сварки, адюльтери.
Сьогодні парк вже не має свого барокового шарму, остаточно знищеного у ХХ столітті. Навіть його скульптури було вивезено до тодішнього Ленінграда. Однак у зелені давній замок потопає і сьогодні. Тут і віковічні дуби, які не обхопити і кільком чоловікам, і стрункі липи.
Саме 300-метрова липова алея веде від замку до ще однієї перлини Підгорецького комплексу – костела Воздвиження та св. Йосипа. Цей неймовірно красивий у своєму архітектурному вирішенні храм заслуговує на окрему розповідь, тож у даній публікації обмежимося тільки кількома довідковими фактами.
Костел протягом 1752-1766 років на замовлення Вацлава Пйотра Жевуського споруджував архітектор Кароль Романус. Унікальною є архітектурне вирішення храму у формі барокової ротонди. Не виключено, що це ідея самого замовника, який бачив костел родовою усипальницею.
Під час Першої світової костел, як і замок зазнав ушкоджень і пограбувань. У повоєнні роки відновлення святині здійснювалося князями Сангушками паралельно з реставрацією замку.
Сьогодні храм порівняно добре збережений, не зважаючи на те, що в радянський період використовувався як підсобне приміщення для туберкульозного санаторію, розташованого в замку.
Біла Пані Підгорецька
Як належиться кожному шанованому замку, Підгорецький має власного привида – Білу Пані. Це, мабуть, одна з найпопулярніших легенд, народжених на Львівщини, хоча й вельми трагічна.
Старий Жевуський якось уподобав собі молодшу від нього на 40 років 19-річну красуню Марисю. Однак після одруження з нею почав страшенно ревнувати. Чи давала юна дружина підстави для ревнощів достеменно невідомо, однак цілком вірогідно. Їй – 19. Йому – 59. А довкола романтика палацу, розлогий парк, у деревах і кущах якого ховаються від чужих очей грайливі альтанки…
Як би там не було, але одного сонячного дня замковий люд не помітив Марисі на традиційній прогулянці. Не побачив він її і наступного дня. Не побачив більше ніколи. Тут і закралася у місцевого люду думка, що збожеволілий від ревнощів граф замурував свою кохану у стіні замку. З часом здогад чиєїсь буйної фантазії перетворився на переконання й у вигляді легенди дійшов до нашого часу. Тим більше час від часу знаходилися «очевидці», котрі бачили, як привид одягнутої в біле жінки блукає ночами по замку чи парковими алеями.
Не будемо розчаровувати шанувальників різноманітних мелодраматично-містичних історій і переконувати, що історія Білої Пані абсолютна вигадка. Бо кожен замок цінний не лише архітектурою та історією, а й легендами.
***
2008 року Підгорецький замок потрапив до списку 100 пам’яток світу, що потребують негайної реставрації, складеного Всесвітнім фондом пам’яток. Це начебто обіцяло якісь кошти, але все що наразі надходить на реставраційні роботи, в тім числі й від міжнародних організацій, дозволяє хіба консервувати ситуацію. Потрохи замок реставрують уже більше 20 років. Він залишається привабливим об’єктом для туристів, хоча досі не може постати у всій своїй величі.
Як добратись зі Львова
Автобусом
З АС-6 (вул.. Личаківська) з інтервалом 20 хв відправляються автобуси Львів-Золочів. У Золочеві потрібно пересісти на автобус, що їде на Підгірці або Броди.
Автомобілем
Їхати трасою Чоп-Київ. Перед селом Ясенів звернути праворуч, в напрямку Золочева. Відстань – 90 км.
або
Їхати автодорогою Львів-Тернопіль до Золочева. Далі дорогою Золочів-Броди. Відстань – 90 км.
