Львів’янка Мар'янка з дитинства звикла бачити сімейні драми. Тато часто повертався з роботи у поганому настрої й, ледь переступивши поріг, починав «виливати» свій гнів на маму. Жінка закривалася у кімнаті та плакала. Дочка намагалася її заспокоїти.
Найгірше було, коли батько приходив напідпитку. Тоді дозволяв собі «розпускати руки». Дружина Оксана прагнула догодити благовірному: готувала улюблені страви, наводила лад в оселі, доглядала за собою… Коли згадує минуле, не може стримати сліз. Каже, чоловік мріяв стати успішним бізнесменом, натомість так і не зміг просунутися далі звичайного менеджера з продажів. Та й керівництво ставилося до нього не надто добре…Так виправдовувала поведінку чоловіка довгих п’ятнадцять років. Потім зрозуміла, що так далі не зможе. Від постійних принижень впала самооцінка, докучали безсоння та депресії.
«Мене часто непокоїв гайморит і лікар зробив висновок, що це – психосоматика. Усе життя боролася за свою сім’ю, але тут зрозуміла, що рятувати вже нема що!», - розповідає пані Оксана.
Тоді зважилася зібрати речі й разом із дочкою переїхали на орендовану квартиру.
Нове помешкання було в іншому районі – подалі від чоловіка та ближче до роботи пані Оксани. Дев’ятикласницю Мар’яну вирішили перевести у нову школу – біля будинку.
«Я непогано навчалася, з однокласниками були добрі стосунки. Мала багато друзів. Не боялася переходити в іншу школу, адже завжди знаходила спільну мову з однолітками», - згадує Мар’яна.
Натомість вже через два тижні почалися проблеми. Дівчина старанно виконувала домашні завдання й нові однокласники просили дати списати. Спочатку не відмовляла їм. Але згодом помітила, що діти зловживають її добротою. Півкласу у неї списували й отримували за це добрі оцінки. Коли ж сказала, що більше не даватиме користуватися її зошитами, немов потрапила до пекла.
Навчальний день тепер починався з насміхань і образ: «Фотомодель наша прийшла! Пройдися подіумом!». На перервах хлопці та дівчата «розряджали» обстановку за рахунок Мар’яни. Обзивали, грали з її рюкзаком у футбол. Каже, хтось із хлопців міг підійти і просто вдарити по голові.
Коли поверталася після занять зі школи – не давали проходу. Узимку закидали сніжками та знімали на телефон. Відбирали рюкзак, тягнули за волосся, викрикували услід образливі прізвиська.
Однокласники оголосили Мар’яну «стукачкою»
Пані Оксана помітила: з дочкою щось коїться. Дівчинка закривалася у кімнаті та плакала. Часто вигадувала хвороби, аби не йти до школи. Коли мама «вивела доньку на чисту воду», звернулася до класного керівника. Каже, вона провела з учнями виховну бесіду та анонімне опитування. Не допомогло. Навпаки – однокласники оголосили Мар’яну «стукачкою» та почали ставитися ще жорстокіше. Тоді мати пішла до директора школи. Вона обіцяла розібратися з ситуацією, поговорити з батьками однокласників.
Натомість Мар’яну надалі цькували. День, коли її приперли до стіни, почали копати, плювати та обзивати, дівчина запам’ятає на все життя. Категорично відмовилася ходити до школи. Пані Оксана не заперечувала. Забрала документи й перевела дитину в інший навчальний заклад. Перед тим, як туди піти, Мар’яна два тижні відвідувала психолога. Згадує, як із жахом йшла у новий клас. Зайняла місце за останньою партою й навіть не пробувала налагодити стосунки з однокласниками. Тільки через три місяці у неї з’явилася подруга. Попередню школу називати не хоче. Боїться, що про її сумну історію довідаються нові однокласники, родичі або друзі. Пані Оксана хвилюється, що дочка повторить її життєвий сценарій. Вважає, що дівчинка успадкувала від неї відомий у психології «комплекс жертви».
Навіть після того, як хлопцю зламали руку, директор відмовлялася вірити, що в її школі панує булінг
Але у таких випадках не завжди має місце сімейний сценарій. Мати 16-річного Ігоря розповідає, що у них повноцінна сім'я, у якій насильству місця ніколи не було. Та булінг її сина не оминув. Хлопець відвідував одну з Левандівських шкіл, де його били та цькували однокласники. Навіть після того, як йому зламали руку, директор відмовлялася вірити, що в її школі панує таке явище, як булінг. Тож батьки змушені були віддати хлопця у коледж.
Таке явище, як булінг, існувало завжди, хоча не мало відповідного терміну. Зате були поняття «Цап відбувайло» та «Біла ворона»
Дослідник людської сутності, психотерапевт Роман Лобай зазначає: часто діти не знають, яким чином слід виявляти симпатію і комунікувати з іншими, тому можуть виникати проблеми.
«Як правило, смикають однокласників за косички хлопці, які недоотримали від батьків достатньо любові та прийняття. Нерідко тато з мамою не усвідомлюють, що принижують дитину критикою та зауваженнями. Сучасні батьки приділяють нащадкам недостатньо часу. Мало з ними розмовляють, не додають любові та ласки. Хоча у попередніх поколінь були подібні проблеми. Після війни жінки змушені були виконувати чоловічу та жіночі ролі, тож їм було не до пестощів. Їхні доньки віддавали дітей з трьох місяців у дитячі садки й «гарували» з ранку до вечора на заводах. Згодом настала епоха заробітчан. Не доотримуючи уваги, діти відчували невпевненість. Тож не дивно, що таке явище, як булінг, існувало завжди, хоча не мало відповідного терміну. Зате були поняття «Цап відбувайло» та «Біла ворона».
Агресивну поведінку діти виносять зі сім'ї, вулиці та навіть мультиків
Агресивну поведінку діти виносять з сім’ї або вулиці. Зараз, таким чином, можуть наслідувати героїв мультфільмів. Навіть малята усвідомлюють, що це допомагає їм «підніматися» над іншими. Тому варто дітям пояснювати, що насправді сильний – зовсім не той, хто ображає інших. Роман Лобай також радить разом із дітьми дивитися мультфільми та обговорювати їх. Наприклад, у відомому мультику «Маша і Ведмідь» головна героїня поводиться агресивно по відношенню до Ведмедя та інших тварин. Не обов’язково забороняти дитині це дивитися, але пояснити, у чому не права Маша – необхідно.
Якщо малюк відчуває безмежну любов, його навчають поважати себе та інших – він не стане жертвою булінгу та нікого не цькуватиме. Важливо, що відбувається у сім’ї. Коли у домі панує фізичне або психологічне насильство, найімовірніше, що дитина копіюватиме поведінку когось із батьків.
Агресія – ознака недолюбленості
Явище булінгу можна зустріти й у дорослих колективах. Наприклад, на роботі. Коли людина проявляє агресію – це свідчить про дисбаланс у її житті. Як правило, так себе поводять незрілі, несформовані особистості. Часто у начальників – деспотів виявляються погані стосунки з дружинами або чоловіками. Або їх знову ж таки «не долюбили» у дитинстві.
Люди, які страждають від булінгу, також мають психологічні проблеми. Щоб уникнути цього, варто сформувати нормальну самооцінку та життєві цілі.
Чому жертви булінгу не йдуть від чоловіків-деспотів або не звільняються з роботи, де їх цькують? Вочевидь, мають вторинну вигоду. Наприклад, не бажають нести відповідальність за власне життя. Легше звинувачувати у своїх нещастях когось, ніж виходити із зони комфорту. Насправді, щоб не ставати на ті самі граблі, слід змінити життєвий сценарій, не повторювати одні й ті самі дії.
Андрій Петришин, юрист:
«Булінг (цькування) – це дії учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві. У тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Як соціальна проблема, привернула особливу увагу у 2017-2019 роках. З 18.12.2018 року Кодекс про адміністративні правопорушення поповнили статтею 173-4. Вона передбачає адміністративну відповідальність.
Кримінальний кодекс поки що не містить положень саме про булінг. Але має у своєму арсеналі міри покарання за проступки, напряму дотичні до цього поняття: катування, хуліганство, незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Взаємозв’язок булінгу та катування – доволі тісний. Завдання ударів, застосування поліетиленового пакету, погрози, посягання на статеву недоторканість, придушування, поливання холодною водою, нацьковування собак, примушування їсти неїстівні речовини тощо.
З огляду на наявну в Україні практику, найчастіше дії булерів кваліфікуються як хуліганство або незаконне позбавлення волі неповнолітнього. Трапляється притягнення до відповідальності осіб саме за катування.
Покарання за вчинки, що містять ознаки булінгу, починаються сплатою адміністративного штрафу, розміром у 850 гривень й закінчуються позбавленням волі до 10 років.
За булінг можуть нести відповідальність особи, що досягли 14-річного віку. За дії дітей-булерів відповідають їхні батьки або дорослі, що їх замінюють за положенням статті 184 Кодексу України про адміністративні порушення.
Якщо ж особи здійснюють неправомірні дії через Інтернет (кібербулінг), то за погрози відповідальність несе власник того комп’ютера, з якого було поширено неправдиву інформацію або залякування.
Отже, відповідати перед законом можуть всі: неповнолітні та повнолітні особи, батьки, вчителі…».
Джерело: Galnet
