Проти кремлівських окупантів у Криму 2014 року виступила жменька місцевого населення, яка складалася з татар, свідомих патріотів та націоналістів. Без підтримки ззовні та через внутрішні непорозуміння цю боротьбу було програно. Одним із її учасників був представник "Правого сектора" - Степан Циріль, пише Цензор.нет
"НАШИХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕЖ ПІДВЕЛИ ДО ЗРАДИ"
- Кримські події 2014 року готувалися Росією після Помаранчевої революції. В цьому окупантам допомагала тодішня українська влада. Я жив у Криму з 2006 року і бачив, що там попросту зливалися українські інтереси.
Наш півострів поступово заселявся росіянами, вони проводили різні протиукраїнські акції. Влада і спецслужби ніяк не реагували на це! Близько 80 відсотків останніх були просто куплені росіянами. Крим інформаційно готували, що він має бути російським.
Що стосується зради наших військових, то їх теж підвели до цього. Упродовж усіх років мого перебування в Криму, я спостерігав таку картину. Російським військовим платили велику зарплату, їх тренували, забезпечували. У той час їхня пропаганда доносила до наших бійців, що вони теж таке матимуть, якщо перейдуть служити до них. На 2013 -14 рік, більшість тих, хто зрадив Україну, був уже психологічно готовий до переходу в лави окупанта.
- Як реагували кримчани на початок Революції в Києві?
- Як таких змін не було, на півострові майже не стріляли до лютого. На площі виходили патріоти в кількості 40-50 осіб. Їм протистояли сепаратисти. Вже тоді можна було побачити в їхньому натовпі, переодягнених у цивільне - російських військових. Вони брали участь у побитті українців і не боялися цього. Тобто уже знали, що їм за це нічого не буде.
Хоча була надія, що все налагодиться, нам вдасться відбити натиск росіян. Проте 27 лютого в 04.00 ранку – московські окупанти почали захоплювати адмінбудівлі. В тому числі із перших - Верховну Раду Автономної Республіки Крим.
- Ти був представником організації "Тризуб" у Криму. Тобто мав знати усіх, хто бажав бачити півострів українським?
- Саме так, хоча таких радикальних людей, які відкрито висловлювали свою позицію – було не багато. Ми постійно тренувались, проводили вишколи. З нами співпрацювали кримські татари. Але вони були надто пасивні. Ці хлопці визнавали, що Крим – це окрема республіка у складі України. Проте майже нічого не робили, щоб зберегти цей статус.
Наприклад, перед тим, як почалися заворушення в лютому 2014 року біля будинку кримської Ради Міністрів АРК в Сімферополі. Ми готувалися скинути пам’ятник Леніну. До площі пригнали вантажну машину. Туди підійшли євромайданівці, патріотично налаштовані фанати футбольного клубу сімферопольської "Таврії".
Частина татар обступила пам’ятник і не дала цього зробити. "Ми не хочемо провокацій, хай наш парламент прийме відповідне рішення, тоді зробимо справу", - говорили вони. Я їх переконував, що треба використовувати момент, іншого такого шансу може не бути. Проте вони не повірили мені, про що потім шкодували.
"СЮДИ ПРИЇЖДЖАЛИ ЛЮДИ З КИЄВА, ВОНИ БАЧИЛИ СИТУАЦІЮ, АЛЕ ЇХ БУЛО НАДТО МАЛО, ЩОБ ПЕРЕЛАМАТИ ХІД ПОДІЙ"
- У патріотичних сил взагалі був напрямок боротьби, по якому всі мали діяти?
- 23 лютого ми приєднались до мітингу Меджлісу кримськотатарського народу до дня роковин загибелі Номана Челіміджіхана на площі біля Ради Міністрів АР Крим. Тоді нами і було заплановано скинути пам’ятник Леніну.
Напередодні 25 лютого ми всі зібралися, щоб обговорити подальші дії. Татари хотіли знати нашу точку зору. Я уже був на той момент представником "Правого сектора"! Ми пропонували їм, щоб силою утримувати адміністративні будівлі під українським прапором. Татари говорили, що виділять людей, але тільки для мирних протестів, ніякого застосування сили. Від них виступав Ескіндер Берієв, представник Меджлісу та ще декілька людей.
Ми розійшлися, татари сказали, що дадуть мені відповідь по телефону. Близько 22.00 години вечора кримчани повідомили, що кілька тисяч людей вийдуть на протести, щоб втримати Крим.
Наступного дня ми всі зустрілися на площі. Кілька тисяч людей висловлювали свою позицію. Окупанти та сепаратисти пробували нас відтіснити, але ми жорстко відповіли їм і змусили відступити. При тому, вони кричали, що повернуться через два дні. Тоді, ми подивимось, хто переможе.
Від першої перемоги, всі отримали заряд енергії, яка притупила обережність. І більшість мітингувальників розійшлися. Я просив, щоб не робити цього, але мене ніхто не слухав. Чомусь люди подумали, що росіяни злякались і нічого не робитимуть.
Близько 20.00 години вечора, коли уже майже нікого не залишилося, я наказав своїм хлопцям відійти з площі, оскільки більша частина моїх вже відійшла швидше та декілька попали з травмами в лікарню, та щоб не привертати до себе увагу. Адже там могли бути провокатори, а мої побратими виділялися. Оскільки більшість із них були в масках.
- Ти пробував зв’язатися з материковою країною і попросити допомогу?
- Сюди приїжджали люди з Києва, вони бачили ситуацію, але їх було надто мало, щоб переламати хід подій. Доля Криму вирішувалась не тільки в Сімферополі. По великих містах теж почалися так звані "качелі"! Росіяни захоплювали будівлі, блокували військові частини. Простий народ не підтримував їхніх дій, проте люди були пасивні. Вони не реагували адекватно. Наприклад кримські татари тоді стали першими волонтерами, вони поодиноко допомагали українським військовим. Але це була гуманітарна допомога, яка не впливала на хід протистояння.
Пам’ятаю, як мені подзвонив приятель та сказав, що бачив, як на залізничному вокзалі в Сімферополі затримали наших двох побратимів Євромайдану. Того дня проходила акція "спротиву окупації" та до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. На цю акцію спротиву окупації вийшло понад тисячу нескорених. За дві години до акції 9 березня затримали Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського. Їх доставили в міліцейський відділок, а потім передали ГРУшнікам групи Стрєлкова та Безлєра "Бєс". Після цього почали виловлювати інших активних учасників протесту.
Андрія Щекуна, підстерегли на вокзалі представники так званої оборони Криму. Кинули його в автомобіль і вивезли в ліс. Катували, допитували, скільки бійців "Правого сектора" перебувають у Криму? Йому прострелили ноги, руки, щоб вийти на координатора "Правого сектора"!
На щастя, після 20 березня їх обміняли на першого в Україні російського-диверсанта офіцера ГРУ - Романа Філатова.
ВСЯ ОРГАНІЗАЦІЯ НАШОЇ БОРОТЬБИ ВІДБУВАЛАСЯ ЗА СТАРОЮ СИСТЕМОЮ УПА
- Тебе також шукали?
- Так. Хлопці попередили мене, що росіяни шукають представників "Правого сектора"!
Хто я є знали дуже мало з нашої структури. Адже вся організація боротьби відбувалася за старою системіою УПА! Я спілкувався з 5 побратимами, вони відповідно зустрічалися із своїми п’ятірками і так далі.
Тому, якщо в нашій системі були зрадники, вони не знали повної інформації.
Але все-таки їм вдалося мене вирахувати. В кінці лютого мені зателефонували. Я подивився на дисплей і побачив, що номер не висвітлився. Поглянув в один бік – нікого, в цей час мене постукали по плечу.
Поряд стояли двоє чоловіків у цивільному, вони дивилися на мене, нецензурно висловлювалися і пропонували присісти в їхній автомобіль. Я звичайно відмовився і засунув руку в сумку, де був пістолет. Підійти вони боялися.
Зрештою, я змусив їх показати посвідчення. В одного з них була "ксіва" представника київського СБУ, інший – місцевий. Я теж показав своє посвідчення, помірялись, так би мовити. Не буду говорити, що я мав за документ, але їхня реакція була така: " Ой, извините, ошибочка вышла". Коли вже відходив від них, один з них сказав: "Ми не знали, что наши даже там работают". Я розвернувся і промовив: "Наші працюють всюди"!
- Того разу вони тебе не вирахували. Проте, ти розумів, що це до першої серйозної підтримки?
- Так. Я одразу зателефонував у Київ, пояснив ситуацію, і було прийнято рішення виїжджати в мирну країну. Хоча в Криму існувало величезне підпілля на той час і потрібно було координувати його. Я не міг виконувати функції, моє обличчя засвітилося. Тому перед референдумом 16 березня - залишив Крим. Мені вдалося виїхати непомітно.
- Після твого від’їзду росіяни намагалися напасти на твій слід чи представників "Правого сектора" в Криму?
- Почалися повномасштабні репресії. Одного з моїх людей арештували, катували. Він розказав дещо про нашу боротьбу. Хоча, тут нічого дивного немає. Я знаю про їхні методи тортур.
Після цього кремлівські окупанти почали всіх хапати і кидати за ґрати. Попадалися такі люди, як Сенцов.
Скажу чесно, я його знаю і з твердістю можу заявити, що Олег не винен в жодних злочинах. Він митець, а росіяни арештували цього хлопця, щоб когось запроторити за ґрати. І показати, як борються з правосекторівцями. Не тих арештовували.
- Чи пробували вони дістати тебе на материковій Україні?
- Так звана поліція Криму та феесбешники телефонували моїй дружині, пояснювали їй, що мене шукають. Що я з "Правого сектора" і пропонували їй мене здати. Та казали, що в розшуку, що терорист.
Плюс до того, вліткуц 2014 року вибили двері в цій квартирі, де я проживав. Забрали золоті прикраси та інші дорогі речі. Підключилися до мого комп’ютера, проте системний блок не забирали. Сподівалися, що я повернусь?!
Сейф був поставлений на видному місці, і вони теж його не знайшли. Як не забрали форми військової з шевронами організації "Тризуб". Що досить дивно.
Підходили до моїх сусідів, показували фото і запитували чи не з’являюсь тут?
Кремлівські найманці зв’язувалися із кримінальним середовищем України. Пропонували їм гроші, щоб ті переправили мене в Крим, у будь-якому стані. Ці хлопці дізналися, звідки я, і вирішили не здавати мене окупантам, хоча їх гроші дуже цікавили. До того ж, так звані "кримінальники" попередили мене про небезпеку.
Як не дивно, але також вони передали всі дані СБУ. Спецслужби вийшли на мене, розроблялася операція щодо затримання російських терористів, проте щось не склалося.
На той момент – це був 2016 рік, росіяни за мене пропонували 100 тисяч доларів.
- Чи існує зараз якесь підпілля в Криму?
- Невелике, проте є. Вони не ведуть ніякої серйозної роботи. Максимум – це агітаційна, інформаційна. Дуже важко працювати в умовах колапсу і зовнішньої підтримки. Спочатку розберемося з Донецьким регіоном, пізніше візьмемося за Крим. Можливо нам допоможуть у цьому інші люди і сили.
Скажу одне, що зараз дуже багато людей хочуть в Україну. І їм треба допомогти повернутися.
"БІЙЦІ ЗСУ НЕ ОРІЄНТУВАЛИСЯ НА ПОЗИЦІЯХ. ДОВЕЛОСЯ ПРИЙМАТИ КОМАНДУВАННЯ. Я ВИКЛИКАВ НА СЕБЕ ВОГОНЬ НАШИХ МІНОМЕТІВ"
- Як складалося твоє життя в мирній, так би мовити, Україні?
- Я не ховався, скажу по правді. Влився в лави побратимів і продовжив боротьбу у Добровольчому Українському Корпусі "Правий сектор".
Це уже інша тема, яка не подібна до підпілля в Криму. Було багато різних випадків за роки війни, які на щастя закінчувалися добре для мене. Хоча все могло бути інакше.
Одного разу, я з побратимами, ледве не попав до окупантів у лапи, трохи заблукали, та один побратим скористався навігатором, який вивів нас у неправильний напрямок. Тільки завдяки паперовій карті змогли розібратися і не заїхати до них.
А значно пізніше на позиціях стався випадок, який міг коштувати нам всім життя.
Ми стояли поряд з бійцями ЗСУ, їх, як завжди не вистачало. Тому добровольці прикривали всіх. Того дня відбувалася ротація. Старий підрозділ вийшов і на їхнє місце зайшли нові бійці. Їх було набагато менше, з невеликим запасом зброї та набоїв. Довелося свої використовувати. А дехто казав, навіщо добровольці?
Поки акліматизувалися, настав вечір. Був сильний туман з дощем, вітер. У тепловізор та прилад нічного бачення не було видно абсолютно нікого. Тому ми не побачили, як до нас підійшли російські бандити.
Тільки хруст сухої гілки видав їх.
Зрозумівши, що вони викриті, окупанти почали стріляти по нас. З їхніх позицій теж вгатили. Били так сильно, що ми не могли піднятися і дати відповідь. Міномети, важкі кулемети притискали нас до землі. Під їхнім прикриттям, вони хотіли зайти до нас у тил, або з флангу.
Бійці ЗСУ не орієнтувалися на позиціях, вони не знали, як діяти. Довелося брати командування на себе, розставити хлопців по позиціях і дати бій. Водночас я викликав на себе вогонь наших мінометів. Завдяки чіткій координації хлопці дуже чітко відпрацювали, прочесали балку, лісопосадку, їхні позиції. Деякі міни реально лягали поблизу нас. Було видно, що працюють професійні артилеристи.
Таким чином, наступ ми відбили і ворогів прогнали, хоча було реально страшно.
- Чи були якісь дані про втрати серед росіян?
- Вже пізніше мені неофіційними каналами передали, що 2 російських окупанта вбито і 6 – поранено. Також вдалося отримати інформацію, що на позиціях в агресора перебували "вагнерівці" - (російські найманці), які за гроші вбивають людей.
Ось так воюємо помаленьку. Вистачає роботи і в мирній країні. Яку потрібно розвивати, розбудовувати. Але ми обов’язково пройдемо цей шлях і переможемо!
Та повернемо наші землі в східних теренах України та український Крим!
