Палац Потоцьких у Червонограді відомий значно менше, ніж його тезка у Львові, і виглядає він нині менш імпозантніше. А колись цю будівлю, родинне гніздо магнатського роду Потоцьких, вважали чи не найпишнішою та найвеличнішою в усій Галичині. Однак доля часто буває нещадною як до людей, так і до споруд. Колишня резиденція Потоцьких, в якій нині розміщено Червоноградську філію Львівського музею історії релігії – це доволі скромна будівля, яка тим не менше має довгу і славну історію.
Місто Кристинопіль (ниніщній Червоноград) було засноване 1692 року краківським воєводою та коронним гетьманом Польщі Феліксом Казимиром Потоцьким на придбаних їм нещодавно землях села Новий Двір. Свою назву нове місто отримало на честь дружини магната Кристини з роду Любомирських. Тоді ж Потоцький заклав на цих землях і укріплену резиденцію замкового типу.
Коронний гетьман облаштував у кристинопольському замку справжнє родинне гніздо, проживши тут до своєї смерті у 1702 році. Тут же жили і його нащадки. Проте у молодших поколінь були уже інші погляди на те, якою має бути магнатська резиденція.
Внук старого коронного гетьмана Франциск Салезій Потоцький у 1756 році взявся за перебудову замку, маючи намір повністю позбавити її фортечних рис та перетворити у розкішний палац у французькому стилі. Проект перебудови належав відомому архітектору П’єру Ріко де Тірреджелі, який узяв за взірець королівський палац у Вілянуві під Варшавою. Поруч з палацом на площі понад 6 гектарів розбили парк, схожий на Версальський, з великою кількістю каналів, штучних водоспадів та фонтанів.
Франциск Салезій Потоцький міг дозволити собі таку пишність. Він вважався найбагатшою людиною Речі Посполитої, славився прізвиськом «малий король Русі» і навіть мав шанс стати останнім королем Речі Посполитої. Амбіції магната зруйнувала державна катастрофа польської республіки – у 1772 році Кристинопіль став частиною австрійської монархії Габсбургів. Сам Потоцький, під загрозою страти новою владою, наклав на себе руки у власному палаці, в якому він, до слова, правив майже півстоліття – з 1724 по 1772 роки.
***
Палац Ф.С.Потоцького вражав своєю пишністю і красою. На версальський манер у ньому було зроблено два двори. В’їзд на перше подвір’я йшов від міського ринку, а в’їзна брама мала форму тріумфальної арки, і на французький зразок була незначно висунута вперед.
Навпроти першої брами в глибині першого двору був в’їзд до палацу через другу муровану браму, в якій посередині була вежа з годиником, а з боків — будинки для замкового гарнізону. Друге замкове подвір’я мало вигляд шестикутника, наближеного формою до квадрата. Весь цей простір був навколо повністю забудований. Над усіма забудовами домінував двоповерховий палац, бічні прибудови якого плавно переходили в загальні забудови замку.
Сам палац складався з центральної двоповерхової частини та двох бічних з мансардовими оздобленими дахами. Внутрішнє оздоблення було виконане у стилі рококо. Окрім 40 покоїв, палац мав бальну, концертну і дві театральних зали, китайський кабінет та бібліотеку.
Окремі споруди відводилися під кухню, адміністрацію, броварню, винокурню, казарми, стайні та господарські приміщення. При в’їзді в замок був будиночок для вартових. Була й власна каплиця. Окремі будинки у маєтку належали дворянам та вищим урядовцям, тоді як урядовці середньої категорії мешкали разом з економами та садівником палацу в одній споруді. У різні часи в палаці часто бували імениті гості, від авантюриста Джакомо Казанови до австрійського цісаря Йозефа ІІ.
В палаці бували та працювали митці: Станіслав Строїнський, Франц Смуглевич, Марчелло Баччареллі, Помпоніус Батоні та інші. Вони виконали ряд портретів родини Ф. С. Потоцького, серед них його портрети в кунтуші та в рицарських обладунках. Пізніше більшу кількість цих полотен було вивезено до палацу в Тульчині.
Поруч з палацом на площі понад 6 гектарів розбили парк на зразок Версальського. Кристинопільський парк мав справді чимало подібного до свого прототипу – розкішні клумби, скульптури на міфологічні теми, павільйони і тераси, багатство фонтанів, штучних водоспадів і водних каналів, для облаштування яких було навіть змінене русло річки Солокія.
Парк був оточений навколо каналом з водою. Інший канал, що проходив по центральній осі парку, з’єднував парк з Солокією, яка живила водою каскади, фонтани тиа басейни. Парковий каскад мав два басейни, навколо яких росли липи. Обабіч верхнього басейну були два фонтани, а ще в парку знаходилися “Басейн Нептуна”, “Каштановий басейн”, “Голандський басейн”.
Регулювалося ця водна феєрія голландською шлюзовою системою. Вода від заплави Солокії подавалася до спеціально влаштованого водосховища, а вже звідти – на водонапірну машину і шлюзи. Чітко продумана система дозволяла воді в парку завжди лишатися прозорою і чистою.
***
У 1772 році, коли Кристинопіль увійшов в склад Австрійської монархії, а Франциск Потоцький відійшов у кращі світи, палац успадкував його єдиний син, Станіслав Щенсний Потоцький.З огляду на трагічний кінець батька, він не бажав жити під австрійською владою та переніс свою резиденцію з Кристинополя до Тульчина на Поділлі, де збудував великий палац та заклав парк на зразок кристинопільських. Подібний парк, знамениту Софіївку, він пізніше заклав і в Умані.
В історії ж Кристинопільського палацу настають не найкращі часи. У 1781році Станіслав Потоцький продав його князю Адаму Понінському. Проте князь господарював тут недовго – доволі скоро австрійський уряд відіабрав місто та маєток у Понінського за борги і деякий час сам управляв ними. Потім Кристинополем володіла Катерина Коссаковська, тітка Станіслава Щенсного Потоцького.
За ці роки родинне гніздо Потоцьких значно ослабло. За наказом австрійської влади з палацу були вивезені усі гармати і будь-які засоби до оборони, а його власникам заборонялось мати військо при палаці. Можливо, аби пересвідчитись у безпеці з боку Потоцьких та їх лояльності Кристинопольський палац під час свого візиту до Галичини відвідав імператор Йосиф II. Сталося це, коли палацом володіла Катерина Коссаковська.
По її смерті у 1803 році маєтком знов управляв австрійський уряд, а в 1818 місто було продане Мацєйові Стаженському. Протягом наступних ста років власники маєтку змінювалися п’ять разів, поки він не опинився в руках родини Вишневецьких. За час їх правління палац пережив пожежу в 1856 році. Через пожежу споруду було частково перебудовано, зокрема змінено її фасад. Але бiльша частина палацового комплексу вже не вiдбудовувалась – новi власники не мали коштiв та й потреби у такому великому примiщеннi.
Нове лихо чекало на палац у часи Першої світової війни – російські війська значно знищили замок зсередини, повиривали вікна, двері, сходи, поруйнували каміни тощо. З цілого комплексу розкішних споруд вцілів лише сам палац.
В 1928 році маєток разом із знищеним війною палацом був проданий полковнику Зігмонду Літинському, котрий у 1935 році передав його Сокальскому повіту для створення у палаці гірничої школи.
З 1989 р.) в приміщенні працює філія Львівського музею історії релігії. Екскурсії проводяться у чотирьох виставкових залах. Один з них використовується під довготривалі виставки, теми яких є найактуальнішими. Інші зали використовуються під тимчасові виставки експонатів з власних фондів та з фондів інших музеїв, приватних колекцій, персональні виставки художників України і міжнародні виставки.
Основу колекції музею складають твори українського сакрального мистецтва XVII-XIX ст. Гордістю колекції є ікони XV-XVІ ст.
Виставковий зал (у ХІХ ст. це був бальний зал), з огляду на чудову акустику, використовуються також для проведення концертів, на які запрошуються як знані артисти, так і місцеві музичні колективи.
Адреса: м. Червоноград , вул. Пушкіна, 10
Як добратись зі Львова
Потягом
Електрички Львів-Сокаль, що проходять через Червоноград, відправляються з головного залізничного вокзалу тричі на день. Розклад можна подивитися тут.
Автобусом
Автобуси на Червоноград відправляються з АС-2 (вул. Б.Хмельницького) з середнім інтервалом 60 хв.
Автомобілем
Їхати автодорогою Львів-Жовква-Червоноград. Відстань – 72 км
Адреса: вул. Пушкіна, 10. м. Червоноград, Львівської області
