Цей будинок на вулиці Клепарівській, на колишній львівській околиці, є однією з найефектніших прикрас нашого міста. Проте про його існування не знає не лише більшість туристів, але й багато хто з львів’ян. А дарма. Неоренесансний ансамбль колишнього Дому Інвалідів є цінною пам’яткою архітектури та історії. Споруджений волею цісаря Австрійської імперії Дім військових інвалідів у 1863–1918 роках був прилистком для військових ветерани, які не мали засобів для самостійного утримання. Сьогодні ж ця велична споруда є домом для курсантів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.
Про це повідомляє краєзнавчо-туристичний портал "Край".
Притулки для солдатів-ветеранів, так звані будинки інвалідів, існували у багатьох містах Європи. Найдавніший іі найвідоміший з них – заснований ще у другій половині XYII століття Дім інвалідів у Парижі, в соборі якого покоїться прах імператора Наполеона.
В Австрійській імперії ветеранські притулки були запроваджені після революційних подій 1848-1849 pоків з ініціативи молодого імператора Франца Йосипа І. Першим таким закладом став будинок інвалідів у Відні, пізніше аналогічні заклади відкрили ще в кількох містах імперії, зокрема в Празі, Петтау Штаймарку, Падуї, Тирнау, Альт-Офені.
На будівництво з цісарської казни було виділено 700 тис. золотих ринських та використано землі Піліховської долини з дубовим лісом, площею близько 12 гектарів. Ця територія в районі Кортумової гори на Клепарові ще від 1811р. належала війську. Цеглу на будівництво безоплатно надавала міська цегельня.
Цісар серйозно поставився до цього проекту. Він самотужки підшукав архітектора, який би міг розробити проект будівлі. Вибір імператора впав на відомого австрійського будівничого, вихідця з Данії, Теофіла Гансена, котрий був автором таких шедеврів як Віденський арсенал, Мьюзікферайн, Австрійського парламенту, Афінської академії та Заппіону.
У 1855 році Гансен завершив розробку проекту будівлі . За зразок архітектор взяв спроектовану ним же споруду Віденського арсеналу. Проект Гансена передбачав зведення будинку в неороманському стилі з різнокольорової цегли, комбінації якої створювали на фасаді жовті та червоні смуги. В архітектурі будинку домінує монументалізм,реалізований через своєрідне «розтягнення» споруди, довжина фасаду якої стпновить 165 метрів.
Будівництво розпочалося наступного, 1856 року – саме у цей рік цісар Франц Йосиф І вдруге відвідав Львів. Споруджувати Дім інвалідів довірили Едвардові Келлеру. Основні будівельні роботи були завершені в 1860 році, повністю будівництво закінчено у 1863-му. Від 1858 року розпочалося оздоблення фасадів будинку, виконане польським скульптором Кипріяном Ґодебським та його учнем Абелем Марією Пер’є.
Урочисте відкриття львівського Дому інвалідівя будинку відбулося 4 жовтня 1863 року, в день іменин імператора Франца Йосифа I. Посвячення провів фельдcуперіор (високий чин представника церкви у війську) П. Брадовський.
Новостворений заклад спочатку був філією будинку інвалідів № 3 в Тирнау. Наприкінці 1870-х років львівську філію перетворено в самостійний заклад для інвалідів № 4 (один із чотирьох схожих закладів, що залишилися в Австро-Угорщині).
Будинок був розрахований на розміщення та утримання близько п’ятисот інвалідів. Центральна частина будівлі призначалася для офіцерів, а ліве та праве крило – для молодших офіцерів та солдатів. У вежах центральної частини будинку інвалідів розміщувалася квартира генерала-коменданта та його канцелярія. В одному крилі знаходилася філія гарнізонного госпіталю.
Дім військових інвалідів у Львові був штатним військовим закладом, який очолював комендант (командир) – офіцер рангом майора (згодом полковника). До управління входили також ад’ютант, шеф-лікар, військовий капелан та офіцер-фінансист. Інваліди й ветерани, яких утримували в закладі, були організовані в роти на чолі з командиром. Інваліди й ветерани носили спеціальний військовий однострій, який дещо відрізнявся від однострою військових, що перебували на службі.
У 1877 році в одному з крил Дому інвалідів розташувалася філія гарнізонного шпиталю, а також невеличка фабрика протезів. Створення шпиталю поліпшило умови в головному військово-медичному закладі міста, бо раніше постійне перебування в головному шпиталі інвалідів створювало труднощі для медичного обслуговування військовослужбовців гарнізону.
За проектом Гансена львівський Дім інвалідів буввирішений у формах подібних до фортеці в неороманській стилістиці. Будинок симетричний в плані, з центральним корпусом призматичної конфігурації, доповненим чотирма масивними кутовими вежами, і з великим внутрішнім подвір’ям. Від центрального блоку відходять два крила з бічними ризалітами.
Головний та тильний фасади декоровані алегоричною скульптурою (авторства К. Ґодебського, А.-М. Пер’є). На фасаді буднику, з обох боків від гербу Австрійської держави, розміщено дві величні скульптури: Війни у постаті чоловіка, який вихоплює меч із піхов, і Миру – у постаті жінки в лавровому вінку з пальмою в лівій та згортком паперу в правій руці. Біля її ніг лежать палітра і пензель як символи науки і мистецтва. Скульптури оточені відповідними символами та трофеями, виконаними зі щільного пісковику. Над протилежними брамами і ззовні, і всередині двору, розміщено чотири барельєфи, що символізують Воїна і Перемогу.
Загалом на фасаді було встановлено 26 скульптурних елементів та 8 барельєфів, які збереглись у задовільному стані й досі. Багато елементів скульптурного оздоблення, особливо із внутрішнього боку, втрачені. Серед втраченого – статуї чотирьох славетних австрійських фельдмаршалів і генералів: архікнязя Карла, графа Радецького, князя Шварценберга і графа Шліка. Не збереглася також зала з фресками.
Після першої світової війни споруду використовували для потреб інвалідів і ветеранів польського війська, тут містився притулок для військових ветеранів та хірургічний шпиталь.
У радянські часи піклування про ветеранів закінчилося. У 1939 року в колишньому Домі інвалідів розмістили 233-й полк НКВС. Той же підрозділ повернувся у будівлю і в1944 році. Тоді було частково знищене скульптурне оздоблення споруди.
У травні 1954 року, згідно рішення міністерства внутрішніх справ СРСР, у приміщені будинку було розміщено Київське пожежно-технічне училище МВС СРСР, згодом перейменоване на Львівське. На першому поверсі лівого крила головного корпусу до 1972 року було також розташовано військову частину 7480 та батальйон міліції.
В 1983-1988 рр. було спроектовано та надбудовано четвертий поверх головного корпусу.
21 червня 2001 р. Львівське пожежно-технічне училище МВС України реорганізоване у Львівський інститут пожежної безпеки МВС України, а з 27 січня 2003 р. Інститут перейшов у підпорядкування Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
29 березня 2006 р. Львівський інститут пожежної безпеки МНС України був реорганізований у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності.
У комплекс споруд Дому інвалідів входить також зведена у романо-візантійських формах каплиця Покрови Пресвятої Богородиці,, розташована на північний захід від основної будівлі.
Каплиця була побудована в 1855-1863 роках, рівночасно з головним корпусом. Архітектор Теофіл Гансен запроектував її на плані грецького хреста, вписаного в квадрат, зі спертим на пендентивах куполом. Пресвітерій замкнуто абсидою. Стіни виклали із червоної і жовтої цегли, розташувавши її у формі невеликих хрестиків.
Каплиця була багато декорована і ззовні і в середині. Раніше її фасад прикрашали надбрамне Розп’яття і скульптури Віри, Релігіїї, святих апостолів Петра та Павла, В інтер’єрі розміщувалося 12 скульптур святих. На жаль, скульптури, ліпнина, барельєфи та розписи каплиці до наших днів не збереглись.
Починаючи з 1939 року будівля каплиці використовувалась не за призначенням та зазнавала постійних руйнувань. Тривалий час в ній розміщувався речовий склад. Художній розпис на стінах був брутально забілений, ліпнина та барельєфи понівечені, демонтовано хрест на куполі.
Лише у 1993 році керівництво пожежного училища прийняло рішення про відновлення та реставрацію капплиці. Речовий склад було перенесено, а у травні 1994-го на куполі каплиці було встановлено хрест. Реставрація та оздоблення храму здійснювалась на пожертви курсантів та випускників університету. Урочисте освячення відновленого храму відбулося 11 жовтня 1998 року за канонами Української православної церкви.
Сьогодні Церква Покрови Пресвятої Богородиці є осередком духовного життя Університету. Кожної неділі та у святкові дні тут проводяться Богослужіння, в яких беруть участь не тільки курсанти та студенти, а й усі бажаючі.
Як добратись: їхати трамваєм №№ 6,7 або маршрутним таксі до церкви святої Анни. Далі повернути на вулицю Клепарівську і пройти близько 800 м
Адреса: Львів, вул. Клепарівська, 35
