Конституційний суд вирішив – дострокові вибори невідворотні. З їхнім наближенням щораз частіше лунають заклики обирати раціонально, щоб потім не скаржитись на поганих депутатів і Раду, яка не захищає інтереси людей.
Однак за потоками гучних обіцянок кандидатів і партій часто губиться найважливіше – що ж є раціональним вибором? Що повинні робити обрані нами депутати в парламенті?
Верховна Рада має величезний обсяг повноважень.
Описати їх всі в межах однієї статті неможливо. Багато з них, як-от оголошення імпічменту президенту чи численні кадрові призначення, потребують окремої уваги. Для зручності читача ми виділили найважливіші з повноважень ВР і пояснили, як вони виникли і для чого існують.
Війна і зовнішня політика
Першим парламентом у його сучасному розумінні прийнято вважати британський. Він з'явився у 1265 році як засіб для обмеження абсолютної влади монарха у питаннях війни та запровадження нових податків.
В ті часи війна була не останнім аргументом королів, а одним із перших засобів їхньої політики. Часто правителі, в гонитві за своїми амбіціями, втягували країни в кровопролиття, які спустошували території та скарбниці на довгі десятиліття. Така ситуація дуже не подобалась тогочасним елітам, яким доводилось платити за війни зі своєї кишені, бо нова війна означала нові податки.
Щоб захиститися від бездумної воєнної політики правителів, перші парламенти закріпили за собою право обмежувати монархів у веденні війн. Саме звідси беруть свій початок цілком сучасні повноваження парламентів давати дозвіл на застосування воєнної сили.
Наша Конституція зобов'язує президента погоджувати з Радою рішення про мобілізацію, оголошення стану війни і рішення про застосування армії. Сучасний світ дійшов до виведення розв'язання агресивної війни поза закон. Саме тому Конституція України дозволяє використовувати Збройні Сили виключно для відсічі збройній агресії.
Похідними від права давати дозвіл на війну є повноваження схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до них підрозділів Збройних Сил чи про допуск підрозділів іноземних військ на нашу територію.
З 2014 року Україна зазнає збройної агресії з боку Росії. Попередній президент вимоги Конституції щодо отримання в Раді дозволу на застосування Збройних Сил обійшов. Спочатку було оголошено проведення АТО, а потім за його ж ініціативою прийнято закон, яким придумано новий правовий режим – операції об'єднаних сил.
Про політичну доцільність таких рішень можна сперечатися, але треба мати на увазі, що цими рішеннями було створено небезпечний прецедент: одного дня котрийсь з президентів може використати подібні шляхи для застосування армії всередині країни проти народу, а не проти ворога.
Для того, щоб вберегти країну від зайвої мілітаризації, а державну скарбницю від непосильних видатків на оборону, Верховна Рада має монополію на створення нових силових структур, затверджує загальну чисельність вже існуючих військових формувань та правоохоронних органів. Також вона щороку, приймаючи державний бюджет, встановлює видатки на безпеку та оборону.
Наприклад, навесні 2015 року Верховна Рада погодила збільшення чисельності Збройних Сил із 184 000 до 250 000 осіб, а державними бюджетами за останні роки витрати на оборону визначаються на рівні 5% від ВВП.
Іншим серйозним викликом для народу є захист від застосування армії всередині країни для узурпації влади. Саме тому президент може запровадити воєнний чи надзвичайний стан лише після згоди парламенту. Адже в умовах таких станів діють обмеження прав людини, забороняються масові заходи та акції протесту, а фактична влада в країні переходить до військових.
Завдяки такому набору інструментів парламент береже країну не лише від воєнних авантюр, але й забезпечує стабільність зовнішньої політики держави.
Гроші народу
Наступним виникло повноваження контролювати суспільні фінанси.
Спершу воно зводилось лише до обов'язку правителя погоджувати запровадження нових податків із парламентарями. Верховна Рада має виключне право затверджувати державний бюджет, податки і збори, засади роботи фінансових ринків, статус національної та іноземних валют, порядок утворення і погашення держборгу та випуску державних цінних паперів.
Лише вона може погодити надання позик іншим державам, а також одержання таких позик від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.
Такий набір повноважень дає виборцям формальну змогу контролювати прийняття рішень про їхні гроші, бо кожен може бачити, як голосує його партія чи депутат у залі. Проте наші депутати не сильно люблять прозорість, тому вже котрий рік приймають бюджет під покровом ночі, несильно звертаючи увагу на запити й очікування українців.
Рада контролює і використання бюджетних коштів. Перш за все, парламент щорічно розглядає звіт уряду про виконання держбюджету, а парламентські комітети стежать за виконанням кошторису відповідними міністерствами.
Рахункова палата здійснює від імені парламенту контроль за надходженням коштів до бюджету та їхнім використанням, про що періодично звітує перед депутатами. В ідеалі вона є незалежним органом контролю за фінансовою діяльністю уряду.
Однак в Україні рідко буває так, щоб все написане на папері виконувалось належно. Минулого року головою Рахункової палати був обраний Валерій Пацкан, народний обранець від БПП, який мав об'єктивно контролювати діяльність уряду на чолі з одним із лідерів виборчого списку БПП на виборах 2014 року Володимиром Гройсманом. Звичайно ж, такі кадрові призначення підривають довіру до експертизи Рахункової палати і руйнують важливий інститут контролю.
Представник народу
Із розвитком демократичних форм правління до парламенту перейшла провідна роль в управлінні державою. Тепер він, представляючи народ, наймає на роботу уряд, визначає, як і скільки грошей той може збирати з людей та на що їх витрачати.
Конституція каже, що Кабінет міністрів підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. У той же час він відповідальний одночасно перед президентом і перед парламентом.
Остання норма є не більше ніж архаїзмом, бо президент не має змоги самостійно ініціювати призначення чи відставку всього уряду, а обмежується лише формальним внесенням на розгляд Ради кандидатури прем'єра, яку пропонує коаліція, а також ініціює призначення міністрів оборони і закордонних справ.
Тобто неможливо очолити уряд, доки за тебе не проголосують народні обранці. Стосунки Ради і Кабміну схожі на відносини між роботодавцем і працівником. Після призначення депутати схвалюють програму діяльності Кабміну, законами встановлюють йому обов'язки та межі дозволеного.
Кабмін, як і будь-який робітник, мусить час від часу звітувати, на що витратив гроші і як виконав роботу.
Про контроль за бюджетними коштами уже йшлось в попередньому розділі, а якість виконання роботи з управління країною Рада контролює, періодично заслуховуючи уряд. Кожного пленарного тижня є година запитань до уряду, коли прем'єр і міністри відповідають на питання народних обранців.
Найбільш відповідальним моментом для Кабміну є річний звіт про діяльність перед Радою. Якщо народні депутати позитивно оцінять діяльність урядовців, то і звіт приймуть, і затвердять програму діяльності на наступний рік, а вона захищає уряд від відставки протягом терміну її виконання.
Щоправда, протягом останніх двох років уряд Гройсмана уникав затвердження своєї програми дій, а депутати її не вимагали. Тому сама наявність повноважень ще не гарантує того, що депутати ними скористаються.
Якщо депутати оцінять роботу прем'єра і його команди незадовільно, вони можуть висловити Кабміну недовіру, що веде до відставки всього його складу.
Саме так депутати забезпечують суспільний контроль за найманим урядом.
Зміни Конституції і прийняття законів
Якщо запитати у пересічного українця, чим має займаєтися Рада, чи не перше, що спаде йому на думку, буде ухвалення законів. Проте не законами єдиними.
Перш за все, Верховна Рада – єдиний орган, який може вносити зміни до Конституції. Ініціювати питання про внесення до неї змін можуть президент або 150 і більше депутатів.
Для того, щоб убезпечитись від помилок і зловживань, перед розглядом проекту в пленарній залі, він має пройти вивчення у Конституційному суді, який встановлює, чи не передбачають зміни скасування чи обмеження прав людини та чи не спрямовані вони на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
Остаточне голосування змін до Основного закону є теж особливим. На відміну від звичайних законопроектів, які ухвалюються щонайменше 226 голосами, для прийняття нових положень Конституції треба заручитись підтримкою щонайменше двох третин народних обранців, а це 300 і більше депутатів.
Конституція визначає перелік суспільних відносин, які можуть регулюватися виключно законом. Серед них права людини, основні обов'язки громадянина, питання прав корінних народів і національних меншин, використання мов, природних ресурсів та навіть дні, які є державними святами.
Законом не можна встановлювати лише те, що суперечить Конституції або належить до компетенції інших органів влади.
Також було б логічно, якби народні обранці не намагались врегулювати те, що від них не залежить, але інколи вони в пориві законодавчих ініціатив про глузд забувають.
Прикладом законодавчого божевілля є Закон "Про бджільництво", який визначає, які комахи є бджолиними матками, а які трутнями чи робочими бджолами. Так, наче без мудрого українського законодавця бідні бджоли би не розібрались, хто є хто.
Права людини
Найновішою сферою уваги парламентів є захист прав людини.
Вона почала активно розвиватись у післявоєнному світі разом із утвердженням ООН та ухваленням Загальної декларації прав людини. Як і в більшості сучасних держав, в Україні існує інститут уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який контролює дотримання основоположних прав людини та запобігає будь-яким формам искримінації.
Для виконання своїх завдань він може відвідувати без попереднього повідомлення про час і мету свого візиту місця затримання, тримання під вартою чи місця відбування покарань, приміщення правоохоронних органів, психіатричні та інші місця, де є підвищені ризики порушень прав людини.
Рада заслуховує щорічні доповіді омбудсмена про стан дотримання та захисту прав людини, а у разі необхідності уповноважений може представити Верховній Раді спеціальну доповідь щодо нагальних питань.
У багатьох країнах інститут уповноваженого з прав людини є дуже серйозним правозахисним засобом, але в Україні він є далеким від ефективності. Як і в багатьох інших випадках, парламентарі, обираючи омбудсмена, не дотримуються вимог щодо його незалежності та незаангажованості.
Об'єктами особливої уваги уповноваженого є правоохоронні органи, зокрема поліція, яка у нас перебуває під політичним керівництвом міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, а також установи виконання покарань, якими керує Мін'юст Павла Петренка.
Обидва міністри, як і уповноважена з прав людини Людмила Денісова, були обрані до парламенту за списками однієї партії – "Народний Фронт". Саме тому незалежність омбудсмена є вельми сумнівною, про що неодноразово говорили і народні обранці, і правозахисні організації.
***
Парламент є наріжним каменем демократичної системи. Без його ефективної роботи важко собі уявити справді вільне суспільство, розвинуту економіку чи належну безпеку людини, але він не може бути успішним сам по собі. Парламент творять люди. Саме від їхнього ставлення залежить, яким він буде, а з ним і країна.
Історія знає цілковито протилежні приклади. З одного боку, є досвід Великої Британії, яка завдяки ефективній роботі парламенту протягом кількох століть є передовою демократією і економікою.
З іншого – жахливий спогад про Веймарську республіку, владу у якій захопили нацисти, користуючись цілком демократичними інститутами виборів та формування парламентської коаліції.
Такі протилежні історії свідчать, що не буває демократій без демократів. Парламенти функціонують успішно лише тоді, коли виборці усвідомлюють їхню роль та роблять раціональний, а не емоційний електоральний вибір.
Тож дізнавайтесь більше про своїх кандидатів, цікавтесь політикою, а спецпроект "Вибори вибори" у найближчі тижні розповість вам багато цікавинок про обіцянки учасників парламентських перегонів.
Назар Заболотний, УП
