Форум протидії сміттєвій деспотії. Так я би назвав V Всеукраїнський форум місцевого самоврядування, що відбувався у Львові 24-25 березня. Цим Форумом Садовий вирішив дати гідну відповідь Порошенку за його Раду регіонального розвитку, де останній просто знущався із Львівського мера.
Для цього Андрій Іванович покликав важку артилерію у вигляді свого психоаналітика Олега Березюка і ще не відставленої заступниці Парубія – Оксани Сироїд, які фактично і перетворили Форум місцевого самоврядування у політичний балаган. Але про це трохи нижче.
Самому форуму передував невеличкий скандал. Голова Львівської облради Олександр Ганущин пожалівся у своєму блозі, що його не запросили на цю подію і назвав її «Форумом без місцевого самоврядування». Не покликали не лише його, але й голів районних рад Львівщини і багатьох інших представників органів місцевого самоврядування області.
Чому не покликали? Бо, по-перше, забракло місць, більшість яких зайняли представники Львівської міської ради і партії «Самопоміч». А по-друге, форум мав на меті не говорити про проблеми місцевого самоврядування, а розповісти про «Львівського міського голову, який уже більше десяти місяців проявляє свою лояльність і терпеливість до влади, а та його деспотично нищить сміттєвою блокадою».
Але повернемось до самого Форуму. Розпочався він із вітальних слів. Андрій Садовий у своєму привітанні учасників Форуму дивним чином порівняв місцеве самоврядування в Україні із будівництвом стадіону Арена-Львів, де, до речі, і відбувалося це дійство. Хочеться вірити, що у місцевому самоврядуванні трохи менше зловживань, безглуздості і корупції, ніж це було під час будівництва Арени-Львів.
Далі львівського бургомістра взагалі понесло і він заявив, що «місцеве самоврядування є основою демократії і гідності людини», а «права в Україні треба відвойовувати, бо влада їх не віддає». Я завжди думав, що місцеве самоврядування – це право та змога в межах закону здійснювати владу на певній території, а це виявляється щось зовсім інше. Але не будемо заглиблюватись в це, йому видніше. А от про відвойовані права для місцевого самоврядування паном Садовим хотілося б почути детальніше. Не знаю де і з ким наш мер воював, а от за мільярдні бюджети розвитку, які йому впали на голову внаслідок бюджетної і фінансової децентралізації, бажано було б прозвітуватись перед своєю громадою. Принаймні, щоб гідність дуже не тиснула в одному місці.
Далі слово отримав Ростислав Замлинський. Відчувалось, що він почувається на цьому дійстві, як не в своїй тарілці. Але тремтячим голосом пан Замлинський зміг трохи потролити головного актора цього Форуму, сказавши, що делегований був Олегом Синюткою, який в цей час врегульовує питання вивезення твердих побутових відходів зі Львова.
Після цього відбулись два дивних виступи. Дивні не за своєю суттю, а за тим, як вони відбувались. Спочатку до слова вийшла Параскевія Дворянин, яка у коментарі під гнівним постом Ганущина написала, що не треба ні на кого ображатись, що когось там не запросили, бо вона, як перший заступник голови обласної ради, присутня на Форумі. Але у своєму виступі пані Дворянин жодним словом не згадала ані свого шефа за посадою – Олександра Ганущина, ані депутатський корпус Львівської обласної ради. Якщо вже пані Дворянин офіційно там представляла усю облраду, то і вітати треба було від усього депутатського колективу, який складається з дев’яти фракцій і 84-х депутатів.
Ще цікавіша ситуація склалась із привітанням Голови Верховної Ради Андрія Парубія, яке чомусь зачитував Сергій Власенко, хоча на цей момент у залі була присутня Оксана Сироїд – його заступниця, яка згідно з функціональними обов’язками мала б зачитати таке привітання. Але видно, що пані Сироїд туди була запрошена, як член «Самопомочі», а не як віце-спікер парламенту. Або ж просто пані Сироїд більше не асоціює себе із Верховною Радою, а вважає її «клубом збирачів підписів за відставки жінок зі влади».
Після цього почався шабаш імені Олега Березюка, який модерував першу панельну дискусію на цьому форумі. Описати цю «дискусію» своїми словами я не зможу. Але деякі цитати просто змушений дати. У ній ми почули, що «ми живемо на межі і не лише живемо там, але й будуємо, виживаємо і воюємо», що «деспотична держава зрозуміла, що міста це її погибель і тому почала їх гнобити», що «ми зараз на шляху до власного дому від деспотії та олігархії», що «ми не вміємо бути гідними назовні».
Також ми почули про «феномен сміттєвої облоги Львова, як феномен несвободи», про те, що «сміття – це символ, який дозволить побудувати компост, на основі якого ми зможемо зробити успішним кожне місто», про те, що «завдяки сміттю ми отримаємо менше політичного сміття». Почули ми і про те, що Андрій Садовий розглядає можливість написання мемуарів, після того, як полишить політику, де опише як йому пропонували «виміняти свої погляди, своє ставлення, і лише орієнтацію йому не пропонували поміняти» (на що пан Березюк дуже стурбовано перепитав, чи йшлося лише про політичну орієнтацію).
Але найбільше у цій дискусії мене вразили дві тези нашого мера Садового. Перша була про те, що уся українська політика часів незалежності будується на принципі «або ти ворог, або ти раб». І я хотів би запитатися у пана Садового, який уже більше 15-ти років у великій політиці: усі ці роки Ви були ворогом, чи рабом? Якщо Ви були ворогом, то чому так щиро посміхаєтесь на всіх фотографіях зі всіма владами всіх часів незалежної України. Якщо Ви були рабом, то чиїм? І друга теза про те, що «люди на виборах обирають собіподібних». Так от львів’яни, ви всі подібні до Садового, хочете цього, чи ні. Бо так вважає Садовий! Добре, що я не ходжу на вибори і на такі заходи, як цей Форум.
І насамкінець. Це дійство особисто мені нагадало Перший Всеукраїнський з’їзд народних депутатів та депутатів місцевих рад, що був організований Партією регіонів у Сєвєродонецьку в листопаді 2004 року тільки без публічного оголошення відділення частини території від України. Тоді це назвали першою спробою сепаратизму – південно-східного. Сподіваюсь, у пориві боротьби з деспотією на Печерських пагорбах до галицького сепаратизму справа не дійде.
Дмитро ПОСИПАНКО, Дивись.info
