Колишня солістка ВІА "Арніка" – а саме нею Віка Врадій була від 1976 року – мало чим відрізнялася від молодих співачок того часу: довга сукня в якості концертного костюму, у репертуарі – романтичні пісні про любов.
Долю співачки дійсно змінило знайомство з її майбутнім чоловіком Володимиром Бебешком. Вони разом виступали у львівському колективі "Лабіринт": вона співала, він грав на бас-гітарі. Колектив очолював композитор Юрій Варум – батько тоді ще маловідомої Анжеліки Варум.
Згодом музиканти на чолі з Юрієм Варумом подалися до Калінінградської філармонії, успішно гастролювали Радянським Союзом, доки не трапилася одна доволі неприємна історія.
Володимира Бебешка засудили за спекуляцію. Молодий композитор намагався заробити собі на життя – купував речі на Західній Україні та продавав у Росії. Зараз таке називають "бізнесом", але не тоді. Вирок – чотири роки суворого режиму.
Бебешко відсидів в в'язниці міста Горький – зараз це Нижній Новгород – три роки і вийшов достроково.
"Ми з Вікою тоді були не розписані, і нам не давали можливості побачитися, – пригадує Володимир Бебешко. – І тому вона прийняла рішення – приїхати на зону і розписатися зі мною. Церемонія була дуже цікава. В нас навіть був свідок – приїхав Юрій Варум. Ми розписалися і вже мали можливість надалі спілкуватися як чоловік із дружиною".
Після цього випадку Володимир та Віка поїхали до Москви. Згодом молоде подружжя повернулося до України, але їх час у російській столиці не минув даремно: Володимир працював на студії Юрія Чернавського, композитора, який писав пісні навіть для "примадонни" Пугачової, а Віка Врадій взяла участь у записі саундтреку до фільму "Выше радуги" і навіть виконала пісню спільно з Михайлом Боярським.
Після повернення до Львова Володимир Бебешко розгорнув бурхливу творчу діяльність і почав переманювати до себе усіх зірок української естради: від Таїсії Повалій до Павла Зіброва. Серед перших до його дверей постукали "Брати Гадюкіни".
"Вони дістали якусь задрипану касету, поставили, і щось страшне, з непрофесійним звучанням почало банякати, – розповідає Володимир Бебешко про перший візит Кузі та Лузі до його львівської студії. – Але я почув, що там є дуже класні, хітові речі – "Чуваки все чьотко", "Наркомани на городі". Одразу погодився їм допомогти, навіть грошей мені не треба було".
Перший альбом Гадюкіних "Чуваки, всьо чотко", записували в один канал та з одного дублю. 16 пляшок "білого міцного" допомогли записати весь альбом усього за дві з половиною години, і вже за місяць касета "зірвала дах" усіх в Україні.
Після того Володимир Бебешко та "Брати Гадюкіни" здружилися. Тому не дивно що першу пісню для першого сольного альбому Віки Врадій написав Сергій Кузьминський.
"Віці подобалося те, що роблять "Брати Гадюкіни", і я звернувся до Сергія Кузьминського, кажу йому: "Кузя, а ти міг би написати для Віки пару речей?". Цей музичний стиль називали тоді український панк-рок. Я його обізвав тоді своїм стилем – український гоп-рок", – розповідає Володимир Бебешко.
Саме Кузя написав для Віки Врадій пісні "Ганьба" і "Шахтарські бугі", з якими вона перемогла на першому фестивалі "Червона рута" у жанрі рок-музики. З цього моменту розпочався відлік її музичної кар’єри.
Хоча ні на першій "Червоній Руті", ні наступний виграш у будь-якій номінації не означав грошову винагороду, він все ж давав певні привілеї.
"В першу чергу – великий піар. Перша "Червона рута" неповторний фестиваль. Такого більше не буде. У всього андеграунду, який сидів по підвалах, з’явилася можливість вийти і показати себе на великій сцені. "Червона Рута»" давала піар та давала статус", – пояснює Володимир Бебешко.
Виступ Віки Врадій на "Червоній руті" у 1989 році став землетрусом, сонячним ударом і повінню одночасно. Від її хриплуватого голосу, пісень, зовнішнього вигляду, епатажної поведінки, шолому льотчиці на голові слухачі очманіли. Львів’яни взагалі прозвали Віку "конотопською відьмою" – у Львові Віка мешкала на вулиці Конотопській.
Зовнішній вигляд співачки й справді шокував тоді ще радянську Україну. Такої дівчини на українській сцені ще не було. Віку відразу почали порівнювати з Жанною Агузаровою та Ніною Хаген.
"Вона була бунтаркою. Вдягала щось незвичне – якісь черевики армійські, якусь куртку, на якій були наклеєні пробки від пляшок. Їй це подобалось, для неї це було органічно, – пригадує Володимир Бебешко. – Вона нестандартно рухалася на сцені. Це не було схоже на українську естраду. Це був протест проти української "шароварщини". У піснях вона висвітлювала рагулізм, дебілізм і бидлячество, які й до цих пір процвітають в Україні в повний мірі".
У 90-му Віка взагалі пострижеться наголо, підтримуючи вимоги студентів у Києві під час Революції на граніті. Студенти ж тоді повсюдно виспівували її пісню "Мамо, я дурна".
З часом "Сестричка Віка", як почали називати Віку Врадій, почала все більше відходити від стилю своїх "братів" "Гадюкіних" та ставати все більш авангардовою. Концертів більшало, почалися гастролі. Вона відверто співала про свої алкогольні смаки у пісні "Хочу пива", а пізніше розкопала у родинному архіві тексти народних сороміцьких коломийок, які так само записала.
На початку 90-х до Сестрички Віки прийшов справжній успіх. Випустили перший альбом співачки на компакт-касеті. Згодом Віка закінчить Московський інститут театру і сцени ім. Гнєсіних за спеціальністю режисер естради. Зніметься в головній ролі в повнометражному фільмі "Мана". В січні 1992 року отримає титул "Міс Рок-Європа". Здавалося б – чого ще бажати? Кар’єра складається пречудово! Проте Віка марила Америкою.
Влітку 1993-го року Віка та Володимир поїхали з концертами до Сполучених Штатів та залишилися там. Проте концерти швидко закінчилися. Щоб якось виживати подружжя бралося за будь-яку роботу.
"Все, що завгодно. І брокером, і водієм. Там потрібно було виживати. Знайшовся якійсь українець, пообіцяв допомогти з роботою, – згадує Володимир Бебешко. – Каже, завтра приходьте о шостій ранку, будете ламати мені бетонний сарай – я вам заплачу 10 доларів. Я кажу – вмирати буду, але за 10 доларів не піду тобі бетон тягати. Ми з Вікою не сварилися. Я просто зрозумів, що можу бути в Україні не останнім, а там я би був тисячним. Я ще не все в Україні зробив – тому я повернувся. А Віка вирішила залишитися там".
Подружжя розпалося. Віка залишилась в Америці і в Україну вона так і не повернулася.
У своїх нещодавніх інтерв’ю Віка Врадій виказувала бажання повернутися до Києва з кількома концертами. Пропонувала вона зробити гастрольний тур Україною і Володимиру Бебешко.
"Звонила, пропонувала зробити якийсь тур. Але я відповів, що пізно. Про неї підзабули вже. Не може артист так надовго пропадати. Повертатися дуже важко, – розповідає музикант. – Це якщо якась компанія зацікавиться і скаже – ваша з Вікою справа це творчість, а ми беремо на себе все інше, тоді я скажу так. Сам я вже не потягну. І не хочу, і здоров’я нема, і грошей треба буде багато витратити".
Альбому "Мамо, я дурна" вже виповнилося 30 років. Можливо, колись і знайдуться меценати, які посприяють тому, щоб наступний ювілей цієї знакової української платівки відбувся все ж таки в Україні. Але то буде вже зовсім інша історія.
