Чоловік народився у Погариську 1931 року у багатодітній родині. У 1935 році на світ з’явилась Парасковія, де також була велика сім’я — 6 дітей. В обох родинах їх привчали до праці, адже змалечку допомагали батькам по господарству — і в домі робота була для них, і в полі. Бо ж, як знаємо, дитинство випало на нелегкі часи.
У юнацькі роки хлопець проходив службу в армії на далекому Сибірі, у місті Улан-Уде. Згодом повернувся додому. Як зазначає дружина, Петро був хлопцем «видним», дівчата за ним упадали. Вже при першій зустрічі у Парасковії загорівся вогник кохання до цього юнака. Та й хлопець звернув увагу на чорняву красуню. Згодом зрозуміли, що готові разом пройти упродовж усього життя. Так у лютому 1958 року молодята побралися. До сімейного обійстя Кожушків, де завжди панувала любов і злагода, стали навідуватись лелеки, даруючи молодим батькам маленький згорток великого щастя. У Парасковії та Петра народилось дев’ятеро діток. Усю свою батьківську любов та ласку вони віддавали їм. Раділи першим крокам та ще нерозбірливим словам, згодом привчали до молитви та праці. Особливу увагу батьки приділяли дружбі між дітьми. Усі вони мали любити один одного, допомагати та стояти горою за сестрою чи братом. А ще привчали до української пісні, бо самі любили співати, з нею розлучались хіба що в часи посту. А в різдвяний час оселю наповнювали старовинні мелодії колядок.
Усе життя Петро та Парасковія важко працювали. Тримали чимале господарство, та й поля було достатньо, аби привчити дітей до роботи на землі. Спільними зусиллями та нелегкою працею збудували великий будинок, який став оберегом сімейного затишку та тепла. Петро Петрович із гордістю розповідає, як дружина його облаштовувала — вибирала килими, меблі. Кожен його куточок — це згадка спільного здобутку.
У чоловіка — золоті руки. Як зазначає дружина, до чого не взявся — все полагодив — чи то у хаті, чи у дворі. Окрім того, в окрузі його знають, як хорошого пічника. Адже чимало людей і сьогодні користуються пічками, які свого часу зводив Петро Петрович.
Петро Кожушко — бджоляр із чималим досвідом. Довгі роки він займався бджільництвом. І сьогодні допомагає зятеві Івану доглядати за вуликами. Як пригадує чоловік, ще з раннього дитинства любив природу і в ще зовсім малому віці казав, що коли виросте, то розводитиме бджіл. Так і сталося.
Нелегкі випробування випали Петрові Петровичу та Парасковії Миколаївні. Доля не раз надсилала важкі миті, від яких не лише наверталися сльози, а й боляче стискало серце. Лише люблячою підтримкою їм вдалося подолати труднощі. Це чисте і світле почуття крокує з ними вже багато років. Повага і любляче плече стали опорою міцної сім’ї. Як підтвердження цьому є одна з історій, яку розповів чоловік:
— Колись дружина загубила чималу суму грошей. Ми довго шукали їх, але марно. Її хвилювання краяли моє серце. Детально розпитавши про купюри, хустинку, у яку були загорнуті, я позичив у сусіда такі ж гроші, знайшов ідентичну хусточку і підкинув їх біля паркану. Дружину попросив вкотре пошукати. Скільки радості було в її очах, коли вона їх побачила!.. Але і сміху було, коли через деякий час все-таки знайшли її гроші!
Вчинок, який свідчить про любов та співпереживання. Заради спокою коханої чоловік ладен на такі неординарні вчинки. Це щире почуття Парасковія Миколаївна та Петро Петрович пронесли через усі роки подружнього життя. Незважаючи на плин часу, вони, як і тоді, 62 роки тому, тримаються за руки, горнуться один до одного. Як і колись у цей день, приймають вітання і, переповнені щасливими хвилинами, співають…
Побажання линули від великої родини — дітей, 14 онуків та 4 правнуків. Надзвичайною приємністю для них був молебень у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, де односельчани разом із настоятелем о. Іваном Збишком дякували Господу Богу за прожиті роки та просили здоров’я для усієї їхньої сім’ї. Отець Іван привітав їх особисто:
— Ви залишаєте добрий слід пережитого життя. Я радий, що сьогодні можу молитися за Вас, щоб і надалі Ваша дорога проходила в Божій ласці та доброму здоров’ї. Щиро вітаю Вас із цими поважними літами спільного життя. Прийміть зичення міцного здоров’я в родині, щастя, благополуччя, доброго слова та усього, чого Ви собі бажаєте. Нехай Вас Бог благословить ще довгими роками спільного життя на многії і благії літа!
Із подивом та трепетом можна спостерігати за Парасковією Миколаївною та Петром Петровичем. І хоча додались зморшки на обличчі, та й волосся засніжили роки — в їхніх очах жевріє іскра любові, щирості, теплоти. Вони й сьогодні, обійнявшись, співають пісень, разом сміються і плачуть, витираючи один одному сльози. Як каже голова сімейства, головне у житті — віра в Бога і любов. Якщо ці почуття залягли глибоко у серці, то пройти дорогу життя буде значно легше і простіше, незважаючи на жодні перепони.
Сім’я Парасковії Миколаївни та Петра Петровича Кожушків вражає до глибини душі. Це приклад щирості почуттів та віри у непереможну силу Божого благословення на довгі роки.
Уляна Копоть, Відродження
