Цинізм забудовників, коли йдеться про дотримання пам’яткоохоронних норм, часом просто вражає. Незаконні новобуди, вандалізм на пам’ятках, горе-реставрації і, звісно, некоректна висотність споруд у зоні ЮНЕСКО та історичному ареалі — все це, на жаль, не поодинокі випадки у місті Лева.
Нерідко новостворені кам’яні монстри в рази перевищують сусідню забудову історичного ареалу, що, за словами пам’яткоохоронців, є неприпустимо. «Ратуша» з’ясувала, де забудовникам варто рахуватися з навколишніми будівлями, та чому в місті стільки «зайвих» поверхів.
Набудував зайвого… заплатив штраф… забув
Голова Львівського обласного осередку Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк каже: прикладів некоректної висотності є вдосталь по всьому Львову. «Перше, на що варто звернути увагу, — це те, як відбувалась реконструкція готелю «Опера», що розташований напроти Оперного театру на проспекті Свободи, 45. Вони порушили ці норми висотності, були численні суди, в кінцевому результаті: будинок залишився вищий, аніж було погоджено в документації. Ще такі приклади — готель «Швейцарський», де теж надбудували зайвого, торговельний комплекс «Роксолана», будинок на площі Звенигородській. Маємо також будинок, який споруджують на вул. Підмурній, це взагалі зразок цинізму та будівельного хамства — коли три поверхи показують так, ніби це є мансардний поверх, — каже пам’яткоохоронець. — У нас нема нормативного акту, який би остаточно регулював ці питання. Кожного разу є так зване історико-містобудівне обґрунтування, де вказано, яка поверховість може бути допустима в тому чи іншому місці. Це механізм, з допомогою якого це питання регулюється в ручному режимі. Однак часто містобудівні обмеження, які були погоджені в проектній документації, забудовники ігнорують, вони надбудовують набагато вище. А в підсумку: ніхто не несе жодної відповідальності за такі дії».
Пам’яткоохоронець зазначає: якщо будівля є пам’яткою, то надбудов до неї краще уникати. «Пам’ятка має свою історію та право залишитись такою, якою вона є, щоб її не розбудовували та не надбудовували там якісь додаткові поверхи. Щодо нового будівництва, в історичному ареалі (який, до речі, у нас досі не затверджений) тут мало б бути дуже чітко врегульоване питання, яка висотність є припустима. Мав би бути затверджений нормативний акт про те, що на певній вулиці висотність не може перевищувати стільки-то метрів. Це дало б можливість регулювати такі речі дуже чітко і без маніпуляцій», — наголосив він.
За словами Андрія Салюка, за будівництво вищої, аніж задокументовано, споруди, карають хіба що штрафом, який жодному забудовникові не страшний. «Забудовники це знають і порушують свідомо. Потім є суди, їм призначають штраф, і все залишається на своїх місцях. Цей символічний для забудовника штраф просто вводиться до загальних витрат на будівництво того чи іншого об’єкта, — каже він. — Має бути трохи інша практика. Штрафи, це само собою, але основним покаранням мало б бути розбирання споруди до належної висоти. Тоді інвестор знатиме, що скільки б він не надбудував зайвого, йому цього ніхто не подарує». За кордоном, натомість, каже Андрій Салюк, є чітко прописані норми, які регламентують висотність будівель на тих чи інших вулицях. «Багато міст стараються триматись певних своїх домінант: чи катедральних соборів, чи інших важливих об’єктів, — розповів фахівець. — Відповідно встановлюється, що в жодному випадку не може бути перевищення висоти цього об’єкту. Якщо говорити про досвід сусідньої Польщі, то там є врегульовано, якої висоти, в якому регіоні може бути споруда. І там цього суворо дотримуються».
Як ми втратили цілі частини історичного Львова
«На кожну пам’ятку поширюється відповідне законодавство. Пам’ятку рухати не можна, її можна реставрувати, може бути проведена реконструкція, але обґрунтована і зроблена в тих самих межах. Ми маємо випадки, коли висоту пам’ятки збільшують, роблячи мансардний поверх. Якщо таке роблять, то на роботи має бути історико-містобудівне обґрунтування: чому та на основі чого виконується така надбудова. І йдеться не лише про пам’ятки національного чи місцевого значення, а й навіть про так звану цінну забудову, яка розташована в межах історичного ареалу міста. У Львові, натомість, є дуже багато випадків, коли цього не роблять», — каже Оксана Бойко, старший науковий співробітник ДП «Укрзахідпроектреставрація».
За її словами, через висотні новобуди впродовж останніх років Львів втратив цілі історичні райони. «Навіть у районі, де я мешкаю, на вул. Левицького, є будівлі, які є пам’ятками місцевого значення. Це будинки часу функціоналізму 30-х років, і вони добудовані поверхами, терасами і так далі. Це дуже добре проглядається, адже змінилось сприйняття вулиці. Коли робиться історико-архітектурний опорний план, опрацьовується така позиція, як межові розкриття. У Львові вони вже настільки спотворені, що важко собі уявити, — каже Оксана Бойко, — Ще один яскравий приклад — район Погулянки. Маємо у Львові яскравий приклад, як висотною забудовою знищили цілий район у Львові — Погулянку. Погулянку створювали, як район віллової забудови, натомість ці вілли нині знищені. Там просто відбулась підміна, садибну забудову розкупили, і на місці вілли чи двоповерхового будиночка постали величезні монстри-будинки. Так само втраченою частина міста між вулицями Шевченка та Олени Степанівни, де нині рекламують житлові комплекси. Ця висотна забудова просто перекрила ландшафт історичного міста».
За словами старшої наукової співробітниці ДП «Укрзахідпроект-реставрація», це не означає, що Львів не треба розбудовувати. «Очевидно, що місто — це живий організм, і воно мусить розвиватися, і мати сучасну архітектуру для того, щоб продовжувати історичний контекст. Ми ж так само повинні залишити в ньому свій слід. Але кожен архітектор, який створює новобуд, повинен рахуватися з надбаннями попередників. На жаль, цього немає, середовище знищене, — додала фахівець. — Звичайно, це є проблема міської влади, адже якщо б все йшло в законодавчому руслі, у нас не було б втрачено цілі частини історичного Львова».
Уляна ДЕПУТОВИЧ, Ратуша
