В будь-кого зі школярів, як відмінників, так і двієчників, час від часу виникає мрія про те, щоби з його школою щось сталося. Щоби школа просто зникла. Тоді б можна було займатися тим, що насправді подобається, не витрачати час на нудні уроки й домашні завдання, не псувати нерви собі, вчителям і батькам, які вперто не розуміють – всього зі шкільної програми не те що на 10-12 балів, але й на 8-9 насправді не вивчиш. Світ без школи та інших навчальних закладів – це не лише дитяча фантазія, але й наше об’єктивне майбутнє.
Хіба без школи ми не перетворимося на дикунів?
На дикунів ми ніяк не перетворимося, бо вже генетично в нас і в наших дітях закладені певні знання і схильності. Якщо ви зараз збираєтеся заперечувати, що таке в ДНК не впишеш, то подивіться на малюків, які в 6 років розбираються в електронних гаджетах краще, ніж деякі сорокарічні. Сьогодні прогрес суспільства ми стримуємо тільки тим, що мало би його забезпечувати – школами. Чому це так? Справа у старих програмах, методах викладання, підручниках? Ні, не в чомусь із цього переліку, а в усій системі освіти загалом, починаючи від міністерства. Зараз багато розмов про реформування шкільної освіти в Україні, але всі передбачені зміни просто уподібнять наші школи до європейських та заокеанських. Можливо ви не знаєте, та в такій жаданій для нас Європі і далекій, а від того майже фантастичній Америці, також існують проблеми зі школами. Чому? Бо школа – це пережиток минулого.
Давайте подумаємо логічно (якщо за роки навчання у школі у вас не зникла здатність логічно думати). Де людина будь-якого віку може отримати більше знань, швидше навчиться робити щось нове:
А) на шкільному уроці, де з двадцяти присутніх предмет розмови цікавий лише 5 (в кращому випадку);
Б) на занятті, де зібралися ті двадцять людей, яким цікавий саме цей предмет
Якщо ви чули про зміни, які прогнозує нам Міністерство освіти, то скажете, що коли учні зможуть обирати собі предмети, справа піде краще. Але ж елементарно читати, писати, рахувати їх десь треба вчити. Тому школи потрібні. Та хіба ви не чули про те, що невтомні британські вчені дослідили: діти до шести років будь-які дії швидше переймають від батьків, ніж від когось стороннього. Для маленької дитини мати й батько – це зразок і фактично ідеал, до якого треба прагнути. Тож вони копіюють не лише їхні слова, але й манеру говорити та рухатися.
Батьки, які вважають, що найголовніший їхній обов’язок ─ заробити достатньо грошей, для вас страшна інформація – коли школи зникнуть, вам доведеться самим вчити дитину читати, писати й рахувати. Але не лякайтеся, для цього не потрібно закінчувати педагогічний університет, просто показуйте дитині, як ви це робите, розбивши велику дію на маленькі. Так, як ви вчите одягатися, зав’язувати шнурівки, користуватися ложкою та виделкою. Тітонька в школі чи дитячому садку не зробить це краще за вас.
Так чим же замінити школу?
До шести років – домашнім навчанням. З чотирьох до шести реально навчити дитину тому, що в школі розтягнуто на перші чотири класи: читати, писати, робити найпростіші арифметичні обчислення. Крім того, саме батькам потрібно вчити дитину правильно користуватися інтернетом. Не вмикати гру чи відео-ролик "аби воно тільки посиділо тихенько", а показувати, як можна швидко знайти необхідну інформацію.
Наприклад, ви з дитиною у лісі, вона питає: "Що це?", ─ показуючи на незнайому для вас рослину. Ви говорите: "Дивись, як можна це дізнатися", ─ фотографуєте рослину і завантажуєте знімок у "пошук за фото". Потім показуєте, як можна знайти щось інше за текстовим описом. І от ваша дитина вже знає, що планшет у її руках – це не лише "гонки" чи "Машенька", але й відповідь ледь не на всі запитання. А ще ж можна малювати, фотографувати, синтезувати мелодії, писати (хоча би про свої враження від походу в ліс).
Із 5-6 років дітей пора віддавати на предметні заняття (відомі сьогодні під назвою «гурток»). Наприклад, танці – це уявити найпростіше, бо багато хто з батьків віддає своїх малюків першим ділом на танці. Найкраще, якщо можна прийти на два-три безкоштовні пробні заняття, щоби дитина встигла зрозуміти, чи хоче вона цим займатися. Та й батьки придивляться, кому віддадуть своє дитя і гроші. Хіба не краще платити тому, з ким твоїй дитині буде цікаво, ніж здавати безкінечні доброчинні внески й пожертвування на безкоштовну освіту, яка перевантажує малюка інформаційно та ще й емоційно?
По зразку гуртка танцювального може функціонувати й будь-який інший. Математичний, фізичний, хімічний … Важко уявити? Це практично те саме, що заняття з репетитором. Маленька група зацікавлених осіб і людина, яка справді знається на своєму предметі (і не думає про оцінки, журнали, звіти та оце новеньке: "висвітлення діяльності на сайті школі й у персональному блозі чи на сторінці вчителя у Фейсбук"). Повірте, за три заняття дитина встигне зацікавитися математикою, якщо в неї є природна схильність до цього предмету. Якщо ж її немає, то вона не виникне і за 11 чи 12 років шкільного навчання. Дайте танцівникові просто танцювати, а хімікові – синтезувати, і світ наповниться спеціалістами, які займаються тим, що люблять і любитимуть те, чим займаються.
А як же тоді вступити до ВУЗу?
Щоб здати ЗНО зараз потрібно лише знати те, що вказано в програмі до ЗНО з того чи іншого предмету. Як показує досвід вже не одного випуску, до цих великих і страшних тестів реально підготуватися за 5-8 місяців, просто самостійно засівши над книжками з роздрукованою програмою перед носом. Так, багато хто все ще біжить до репетиторів, бо потрібен погонич, який до тих книжок і програми наверне. Але шкільні знання допомагають тут дуже мало. Багато випускників-відмінників самі собі дивуються: "Школу рідко пропускав, завжди все вчив, а зараз і того не пам’ятаю, і цього". Та як же ви б його пам’ятали, коли на ваші юні голови по шість-сім уроків щодня, плюс виховні заходи й інші форми позакласної діяльності?
Подивіться на сучасних школярів – вони приходять додому вичавленими. А їм ще треба виконати купу завдань на наступний день. Випускникам – ще й готуватися до ЗНО.
Отож, підготуватися до тестів можна самому. Але є ще краща новина – зі зникненням школи відпадає необхідність і в інших формах навчальних закладів, і, відповідно, у ЗНО.
Хто ж тоді підготує нових спеціалістів?
Щоб ви собі краще все уявили, ось вам картинка із близького нашого майбутнього. В приміщенні колишнього університету орендують аудиторії приватні вчителі. Тут є гурток/секція/предметне навчання з фізики, математики, хімії, біології, географії… На другому поверсі вчаться грати на гітарі, далі по коридору ─ ювелірна справа і фотокурси. Поверх третій – гончарі, танцівники, флейтисти, програмісти. Четвертий – курси письменників, журналістів, ветеринарна, медична підготовка…
Плюс при кожному закладі, який шукає собі працівників, є відповідні курси (вони й зараз багато де є, й перше, що на них говорять: "забудьте все, чому вас вчили в університеті"). На будь-якому заводі, у будь-якій фірмі за два-три тижні нового працівника вчать всьому необхідному. І при цьому бачать чи підходить він для цієї роботи.
Дивіться, як воно виходить. Народилися Юля і Юра. Батьки навчили їх читати, писати, рахувати яблука, паперові гроші та їхні письмові еквіваленти – цифри. У п’ять років обох повели на безкоштовне пробне заняття українських народних танців. Спочатку їм сподобалося, але після другого Юра сказав, що краще б співав, ніж танцював. Юля залишилася танцювати. Юру відвели на вокальне мистецтво, де йому теж за три заняття набридло. Але він знайшов себе в плаванні, у вісім років сходив на заняття з математики – і це теж виявилося його. А Юля тим часом танцювала і вчила французьку мову.
Юра їздив на спортивні змагання, де не раз виборов медалі, а з ними й грошові нагороди, при цьому він не хвилювався, що є ще десять лютих вчителів, яким треба здавати й перездавати вірші напам’ять, твори, лабораторні та практичні. Він продовжував ходити на математику, бо світ чисел був йому близький і цікавий. Якщо в Юри виникне травма, що завадить спортивній кар’єрі, він знайде себе у банківській, наприклад, справі, пройшовши двотижневі курси при відділенні банку. Або ж орендує аудиторію і набере собі учнів з математики. Адже для цього не потрібні дипломи чи ліцензії. Лише бажання і вміння подати предмет. Якщо цього немає, ніхто не затримається в нього довше, ніж на три пробні заняття.
Юля виступає зі своїм танцювальним колективом, що приносить їй певний дохід. Пізніше вона зможе стати самостійним хореографом, перекладачем чи взагалі поїде працювати у Францію, в туристичному, скажімо, бізнесі, пройшовши курси при турагентстві чи готелі.
Просто, цікаво, без будь-чого зайвого. Хтось обере собі два напрямки, хтось – сім. От тоді кожен по-справжньому розвине свою індивідуальність. Але є проблемка, й не одна. По-перше, ніде буде формувати покірну трудову масу, яка робитиме те, що скажуть і за стільки, за скільки скажуть. Дуже багато нероб втратять свої щомісячні грошові надходження – так-так, непотрібні будуть всі ці міністри, їхні помічники, замісники, методисти обласних і районних відділів освіти і т.д. О, вони, певно, зараз дуже ображені, бо свято вірять, що щось-таки роблять і те "щось" корисне.
Згори нам не скажуть "все, шкіл не буде", бо "горі" це не на руку. Як же тоді керувати стадом, коли стада не буде? Кому ж тоді надсилати папірці зі списками героїв та антигероїв? Кого відправляти працювати на роботу, за яку не платять, або платять копійки? Ой, не на користь це "горі". Але тільки нам вирішувати, коли ми перейдемо до більш прогресивної форми навчання, назавжди закривши традиційні школи й забувши про ЗНО. Чим швидше ми це зробимо, тим менше страждань буде в наших дітей, зникнуть дипломовані безробітні та зомбі-працівники, які роблять все на автоматі й живуть лише думкою про зарплату та де її пропити.
Вчителька, мікрорайону вашого жителька