Коли радіостанції, аби виконати мовні квоти, витягують «нафталінову» українську естраду або крутять одні й ті ж пісні по колу, це свідчить про те, що їхні музичні редактори є профнепридатними або керівництво станції саботує закон. Про це в ефірі Радіо Свобода зауважив музичний критик Юрко Зелений. Разом з тим експерт наголосив: квоти «працюють», і їхній позитивний результат уже помітний. А враховуючи воєнні реалії, частка російськомовної естради в українському радіопросторі має дорівнювати нулю, додав музичний критик.
– Ці випадки зрозумілі. Справді, ніби витягують нафталін. Пояснюється це двома причинами: перша – це те, що музичні редактори на багатьох українських станціях просто професійно непридатні. Їхня профнепридатність полягає у тому, що вони ніколи не жили в україномовному музичному середовищі, ніколи ним не переймалися, не цікавилися тим, що там відбувається. І взагалі, до сучасної модернової сцени ставилися у кращому випадку як до чогось провінційного, а в гіршому – що такого взагалі не існує як явища. Коли люди цим не жили, не цікавилися, то зрозуміло, що вони просто не знають, що існує на україномовних музичних підмостках.
– Натомість деякі музичні редактори закидають, що немає достатньої кількості насамперед форматної, добре зоранжованої, записаної якісної української музики.
– Правильно, бо вони не знають, де шукати. Тобто, умовно кажучи, якщо мене зараз запитати про сучасну музику Чилі, Аргентини чи Перу, я теж нічого не скажу, що там відбувається. Бо я цим ніколи не цікавився і не переймався.
Інше пояснення цих нарікань – це те, що є низка випадків, коли керівники радіостанцій просто саботують це рішення, «витягуючи» україномовну естраду з присмаком радянського нафталіну і запускаючи двох-трьох відомих україномовних виконавців, яких крутять, умовно кажучи, по колу. Це відвертий саботаж, підривна діяльність.
– Чи зможуть українські слухачі почути сучасну музику, наприклад, Чилі чи Аргентини? Адже головним аргументом введення квот на україномовний продукт називалась необхідність зменшити частку російського музичного контенту. Чи справді збільшення кількості української музики відбувається за рахунок лише російськомовної попси, чи паралельно скорочується обсяг західних композицій?
– Насамперед україномовна пісня приходить на місце російськомовної, тобто ворожої нам пісні. На жаль, у нас така ситуація була ще до квот: у нас в ефірі мало можна було почути якоїсь цікавої музики, яка не тільки перебувала на хвилі мейнстріму, а яка була б більш спеціалізована або мала свої витоки з якихось інших національних країн.
– Етнічна музика, можливо, джаз чи інші напрями, які не настільки популярні.
– У нас у цьому плані і форматні станції шкутильгають. Але це питання вже не до мовних квот. Це вже, власне, надання ліцензій на мовлення тим чи іншим станціям, які можуть запропонувати цікавіший формат. І їм має надаватися перевага при отриманні ліцензії. Ось цієї музики, «співів світу» як не лунало до квот, так і зараз її немає.
Але запровадження радіоквот на україномовну пісню не мало за мету збільшення іншоформатної музики. Питання стояло в необхідності відстояти нашого україномовного виконавця. А взагалі, в ідеалі, враховуючи наші воєнні реалії, ми повинні рухатися до того, що в нас в ефірі взагалі не має бути рашиськомовних пісень, їхня присутність має бути «зеро».
Слухачка: Я завжди вважала, що музика перш за все повинна бути хорошою. А коли так зване мистецтво протягують за допомогою СБУ, парламенту, то як же тоді говорити про франкомовних Мірей Матьє і Патрицію Каас, це перший момент. І другий: ну тоді давайте введемо і податкові пільги. Я, як російськомовна громадянка, плачу податки, і справно, між іншим, на відміну від багатьох патріотів, які люблять Україну до глибини серця, а не гаманця. Я не кажу, про приватні радіостанції і телебачення, але суспільне за мої податки повинно дати мені мою улюблену музику.
– Що стосується франкомовної пісні, чеськомовної чи польськомовної, то тут питань немає. Хотілось би, щоб така сцена теж була присутня у нас в ефірі, щоб ми знали, що відбувається не тільки в мейнстрімному англосаксонському шоу-бізнесі.
– А стосовно того, що людина за свої податки очікує почути те, що вона хоче почути?
– Приміром, велика діаспора українців живе у Канаді. І вважається одним із державотворчих етносів цієї країни. Але чомусь там переважає саме їхня англомовна і франкомовна пісня. Треба розрізняти державне спрямування.
– Тобто державна політика має бути в цьому?
– Так, яка лобіює свій ринок. А вже чужинницький ринок – немає питань, там є вузькоспеціалізовані станції. Але це вузькоспеціалізовані станції, які зорієнтовані на ті чи інші етнічні меншини. І якщо у нас російськомовна меншина посідає близько 17%, то чому російськомовних пісень впродовж 25 років у нас було близько 90%?
