«Повернемо ЛАЗ громаді!» – це гасло звучить у передвиборчих компаніях ледь не всіх політичних сил Львова. Тим часом від колись промислового гіганта сьогодні вже мало що залишилося і якщо ситуація не зміниться, то невдовзі повертати вже буде нічого.
Заснований 1945 року завод забезпечував країни СРСР на 70% автобусами, випустивши за час свого існування понад 300 тисяч машин. 1994 року на базі державного підприємства створили Відкрите акціонерне товариство «Львівський автобусний завод», контрольний пакет акцій якого належав Фонду держмайна. А ось 2001 року завод отримує статус приватного підприємства з колективною формою власності.
Під час приватизації підприємства його розділили на декілька – автобусний завод «ЛАЗ», завод гідромеханічних передач, інструментальний завод
15 жовтня 2001 року власником 70,41% акцій за 27,1 мільйона гривень стало Українсько-російське спільне науково-виробниче підприємство ТОВ «СІЛ-Авто», пов’язане з російським бізнесменом, а згодом прямим власником підприємства Ігорем Чуркіним. Оголошення про ліквідацію «СІЛ-Авто» в «Урядовому кур’єрі» з’явилося 30 січня 2003 року.
До речі, на той момент 27,1 мільйона гривень відповідали приблизно 5,5 мільйона доларів. Натомість у зверненні депутатів Львівської обласної ради до президента, ВР, Кабміну, ГПУ, Фонду держмайна 2013 року озвучувалася інша вартість підприємства – 600 мільйонів доларів. Колишні керівники ВАТ «ЛАЗ», члени громадської ради ветеранів підприємства, заявляють , що тільки на складах заводу запаси металу, комплектації різних агрегатів та метизів оцінювалися у 48 мільйонів доларів.
Вже 29 листопада 2001 року Деснянський районний суд розглядав позов Анжеліки Лабунської до Фонду держмайна про визнання недійсним протоколу засідання робочої групи ФДМУ з проведення експертизи підтверджуючих документів при продажу пакету акцій ВАТ «Львівський автобусний завод» розміром 70,41% статутного фонду товариства на комерційному конкурсі за грошові кошти.
Третьою особою у справі було заявлене ТОВ «Мега-Моторс», яке свого часу Фонд держмайна не допустив до участі у приватизаційному конкурсі.
Відтак суд таки скасував протокол робочої комісії Фонду державного майна України і визнав своєю постановою конкурс-продаж 70,41% пакета акцій ВАТ «ЛАЗ» недійсним. На цьому, зрозуміло, все не закінчилося і суди різних інстанцій тривали: зрештою, 20 січня 2004 року Вищий господарський суд України залишив постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 червня 2003 року без змін, а касаційну скаргу Фонду державного майна України без задоволення.
Незважаючи на те, що було рішення про визнання приватизацію ЛАЗу незаконною і про повернення пакету акцій у державну власність, підприємство і надалі залишалося у приватній власності, а акціонери про рішення суду дізналися тільки 2009 року. Крім того, 2007 року на базі Львівського автобусного заводу була створена холдингова компанія ЛАЗ, власниками якої є брати Олег і Ігор Чуркіни, у структуру якої увійшли Львівський і Дніпровський автобусні заводи, Миколаївський машинобудівний завод, торговий дім «Українські комерційні автомобілі», сервісна компанія «БусСервіс» і лізингова – LAZ Finance. На чолі холдингу – управляюча компанія «Сіті Транспорт Груп».
Натомість 28 грудня 2009 року тим самим Деснянським районним судом Києва, який 2001 року визнав конкурс з продажу пакету акцій недійсним, була прийнята протилежна ухвала, копія якої є у розпорядженні ІА Дивись.info.
Якщо коротко, то10 грудня 2009 року четверо акціонерів ВАТ «Львівський автобусний завод» звернулися до суду щодо перегляду рішення від 29 листопада 2001 року
В ухвалі зазначається: «… звернулись до суду із заявою про перегляд зазначеного рішення суду у зв’язку з ново виявленими обставинами, посилаючись на те, що вони є акціонерами ВАТ «Львівський автобусний завод», яке на підставі рішення загальних зборів акціонерів змінило свою назву на ВАТ «Пасавтопром» і вказане рішення суду від 29 листопада 2001 року впливає на їхні права як акціонерів та права самого ВАТ «Пасавтопром», яке на час постановлення судом рішення від 29 листопада 2001 року мало назву ВАТ «Львівський автобусний завод». При вирішенні судом справи по суті, яке стосується процедури продажу пакету акцій ВАТ «Львівський автобусний завод», вони, як акціонери та ВАТ «Львівський автобусний завод», як юридична особа, до участі у справі залучені не були. Про вказане рішення суду їм стало відомо 1 грудня 2009 року із листа Фонду державного майна України».
А також в матеріалах справи, зазначається в ухвалі, відсутні дані про те, що ВАТ «Львівський автобусний завод» чи будь-хто із заявників, як акціонерів ВАТ «Львівський автобусний завод», залучались до участі у справі, де зачіпались їхні корпоративні права.
Суд став на бік позивачів і скасував рішення Деснянського районного суду від 2001 року про повернення у державну власність 70,41% акцій.
Згодом ця ухвала стала ключовою у кримінальному провадженні №42015140000000178 за фактом заволодіння державною часткою акцій ВАТ «ЛАЗ» шляхом обману та зловживання довірою. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені 25 серпня 2015 року.
У відповіді на офіційний запит у прокуратурі Львівської області повідомили: «Проведеним досудовим розслідуванням та зібраними доказами факти вчинення шахрайських дій не підтверджено». Однак під час досудового розслідування було встановлено, що ухвала від 28 грудня 2009 року, ймовірно, була неправосудна і стала причиною того, що акції так і не були повернуті у власність держави. Сьогодні розслідуванням цієї справи займається слідчий відділ прокуратури Києва.
Тим часом, незважаючи на судову тяганину і спори про власність, у підприємства з’явився другий шанс напередодні Євро-2012, коли ЛАЗ виграв тендер на виробництво громадського транспорту для міст-господарів чемпіонату.
Але відразу після турніру працівників підприємства почали скорочувати, зарплатню затримувати, а майно заводу розпродувати. 2013 року обладнання ЛАЗу стали вивозити до Дніпродзержинська, на Дніпровський автобусний завод, який теж належить Ігорю Чуркіну. Саме тоді і звернулася Львівська обласна рада до вищого керівництва країни щодо повернення понад 70% акцій у власність держави.
Зрештою 26 травня 2014 року виконавча служба видала постанову про арешт майна заводу. Пізніше приміщення виставили на аукціон. Холдинг зупинив виробництво на заводах у Львові та Дніпродзержинську.
Після зняття арешту з майна підприємства дві юридичні особи ТОВ «Львівський автобусний завод» і ТОВ «Будтехкомплектпостач Груп» купили низку об’єктів колишнього гіганта українського автопрому.
Згідно із даними аналітичної платформи YouControl, керівником і підписантом ТОВ «Львівський автобусний завод», заснованого 9 лютого 2015 року, є Таїсія Саніна, за сумісництвом дружина вже добре відомого Ігоря Чуркіна. Підприємство зареєстроване у Києві, на бульварі Івана Лепсе, 6 (нині бульвар Вацлава Гавела). Засновником підприємства значиться Майкл Вейнберг. Загалом Саніна має стосунок до 36 компаній, значна частина з них зареєстрована на тому ж таки бульварі Вацлава Гавела у Києві, а також на вулиці Стрийській,45 у Львові.
Інше ТОВ «Будтехкомплектпостач Груп» теж напряму пов’язане з Таїсією Саніною, яке є його керівником і засновником разом з Миколою Ячмінем. Підприємство було засноване у жовтні 2006 року, а основним видом діяльності компанії є оптова торгівля металами та металевими рудами.
Головною ланкою у зв’язках між різними компаніями, які мають стосунок до ЛАЗу, є ТОВ «Сіті Транспорт Груп» (управляюча компанія), кінцевим бенефіціарним власником якої Ігор Чуркін, а серед засновників Таїсія Саніна. До речі, є ще одна ТОВ з майже такою ж назвою (різниця в одній букві) «Сіті Транспорт Групп», заснована 2014-го тими ж людьми і знову ж таки «Сіті Транспорт Груп».
Сьогодні ЛАЗ – це не промисловий гігант, а підприємство-руїна, яке фігурує у десятках справ у судах різних інстанцій. Одна з останніх – систематичне викрадення обладнання та устаткування з території заводу на суму понад 2 мільйони гривень.
У Нацполіції повідомили, що «на виробничих територіях, які на даний час належать ряду суб’єктів підприємництва, створених після розподілу заводу, знаходиться майно, промислове обладнання та інше устаткування, яке перебувало в іпотеці та у заставах банків. Зловмисники демонтували, розбирали та вивозили усе цінне, що залишилось від промислового виробництва».
У всій цій історії залишається одне ключове запитання – між рішеннями судів про повернення у державну власність і скасування цього рішення минули роки, чому пакет акцій ВАТ «ЛАЗ» так і не повернувся у Фонд держмайна, тобто рішення суду не було виконане, а підприємство тим часом довели до цілковитого краху, намагаючись і сьогодні викрасти з нього те, що ще залишилося.
Оксана ДУДАР, Дивись.інфо
