У Львівській національній галереї мистецтв роблять все для того, щоб стерти з пам’яті ім’я її засновника, щоб не залишилося і спогаду про Бориса Возницького. Так вважає його донька Лариса, а також представники музейного середовища, інтелігенція Львова.
Нинішня історія почалася ще 2012 року
Все те, що сьогодні відбувається як в Галереї, так і навколо неї – це тільки продовження історії, яка розпочалася ще при Борисові Возницькому, переконаний Валерій Потюк, член конгресу української інтелігенції, який 2012-2013 рр. очолював управління культурної спадщини ЛОДА.
«У квітні 2012 року тодішній президент Янукович у Палаці Потоцьких мав зустріч з інтелігенцією Львівщини. Був там і Возняк, який абсолютно ясно поставив питання через Адміністрацію Президента про те, що Возницького Бориса Григоровича, Героя України, академіка, людину, яка заснувала Львівську національну галерею мистецтв, треба звільнити з роботи і призначити його», – сказав Валерій Потюк.
Борис Возницький за майже 90 років свого життя 50-ть керував картинною галерею. Збірка музею зросла з 10 тисяч артефактів до 60 тисяч. Завдяки Возницькому сьогодні Львівська національна галерея мистецтв – це 17 музеїв.
«Маємо ситуацію, що чоловік (Тарас Возняк – ред.) захотів стати Борисом Возницьким. Цієї мети він намагається досягнути вже понад 5 років. Бо я був присутній, коли Возняк 2012 року у Михайла Кулиняка (тодішній міністр культури – ред.) отримав контракт на директора Львівської національної галереї мистецтв – це було через місяць після трагічної загибелі Возницького», – продовжує Валерій Потюк.
Після того представники львівської інтелігенції, зокрема Роман Лубківський, Юрій Шухевич, Віра Лясковська та інші написали листа на ім’я тодішнього президента. Невдовзі контракт з Тарасом Возняком було розірвано, а новим директором призначили Ларису Разінкову-Возницьку.
Водночас сьогоднішні звинувачення у бік Лариси Борисівни почалися теж не з фактів, переконаний Потюк, а з інтерв’ю Возняка «Високому замку», де він і заявив про зникнення низки стародруків.
Водночас Валерій Потюк зазначив, що жодних законних підстав у Тараса Возняка, щоб очолити один з найбільших музеїв України, в нього не було, оскільки він не має профільної освіти, необхідного досвіду роботи, наукових звань тощо. Відтак сьогодні в Адміністративному суді Києва розглядається справа щодо визнання результатів конкурсу на заміщення посади директора Львівської національної галереї мистецтв недійсними.
За словами Борислава Рибака, представника ГО «Святий Юр», колишнього директора Музею народної архітектури та побуту «Шевченківськи гай», громадські організації, які увійшли до конкурсної комісії, у своїй більшості були контрольовані саме Тарасом Возняком, який значиться серед їхніх засновників.
За картинами Альтамонте прийшли на 9-ий день по смерті Возницького
«Те, що протягом року відбувається у Галереї – це злочин щодо цілісного майнового комплексу, відділів галереї, які були створені і об’єднані Возницьким. Відділи зараз закриваються, з Галереї ідуть листи-прохання про передачу їх органам місцевого самоврядування. Це злочин щодо багатолітнього колективу, щодо фахівців музейної справи, які своєю працею приносили велику користь нашій культурі. Йде зачистка колективу. Одні – звільнені з роботи, інші – доведені до відчаю і самі подають заяви на звільнення. На їхнє місце ніби навмисне були набрані люди, далекі від музейної справи – не мистецтвознавці, не історики. Так було з заступником директора по науці – Володимиром Пшиком. Спочатку він отримав дві догани, які не відповідали дійсності, а тоді його поставили перед фактом – або звільнятися, або їхати працювати у Жидачів. Схоже відбулося з Галиною Корнєєвою – завідувачкою музею «Русалка Дністрова», яка протягом свого життя разом з Борисом Возницьким, Романом Лубківським плекали цей музей, збільшували збірки, відкрили по районах ще декілька музеїв Шашкевича. А тепер зробили так, що вона була змушена звільнитися», – розповіла Лариса Разінкова-Возницька.
Пані Лариса розповіла, що, очоливши музей, відчувала подвійну відповідальність, адже стала не просто керівником, вона залишалася донькою Бориса Возницького. Тому головним для неї було завершити ту справу, яку він розпочав, робити музей таким, яким хотів би його бачити покійний Борис Григорович.
«Перше з чим ми зіткнулися – це була історія з картинами Альтамонте. На 9-ий день після смерті Возницького приїхав міністр культури з наказом, щоб передати ці твори у діючий польський костел в Жовкві. Піднялася тоді львівська громада, інтелігенція. І нам вдалося це припинити», – продовжує Лариса Возницька.
Серед початих справ Бориса Возницького, які довелося завершувати вже їй – це і пам’яник Тарасові Шевченку у Підгірцях. Згодом – знаменита виставка творів Пінзеля у Луврі. Відновлення даху, зірваного буревієм, на надбрамному комплексі Золочівського замку.
«Відкрили там підземелля – лапідарій. Це те, що Борис Возницький звіз у Золочів – фрагменти порталів – вікон, дверей – рустовані, готичні тощо. Він мріяв зробити експозицію підземелля Золочівського замку. Нам вдалося це завершити і відкрити. В Олеську зробили ремонти експозицій, залів, даху. Показали унікальну в Україні експозицію надгробків, які Возницький разом з працівниками під час експедицій по уламках просто звозив, а потім як пазли ці надгробки збирав. Новий директор цю експозицію закрив. Добилися перекриття даху Музею Пінзеля. Адже якщо скульптуру можна врятувати, забравши її з аварійного приміщення, то тут продовжували псуватися унікальні фрески XVIII століття Строїнського», – перелічує Лариса Борисівна.
Серед першочергових завдань, які ставив Борис Возницький, був ремонт фасаду Галереї.
«Нам 2013 року вдалося зібрати кошти і зробити документацію. Але ті гроші в нас забрали. Бо 2013 року держава не виділили грошей на охорону. 2015 року ми знову зібрали кошти на ремонт фасаду, а головне затвердили документацію. Це було дуже складно. Документація готова, підписана. Але за рік так нічого і не було зроблено», – продовжує Возницька.
90-річчя Возницького без Возницького
90-річний ювілей патріарха музейної справи видався не таким, яким би мав бути.
«Ми зробили виставку, випустили збірник, бібліографічний покажчик. Але оскільки його надрукували дещо пізніше, то постало питання, де його презентувати. У Галереї відмовилися, і ми мусили це робити у Винниках», – згадує пані Лариса.
Оскільки 2016 рік Львівська обласна рада проголосила роком Бориса Возницького, було вирішено встановити на фасаді Галереї меморіальну дошку. Роботу теж розпочала донька.
«Пам’ятна дошка була замовлена ще при мені. Спонсор оплатив всі витрати. Але коли дошку відливали, я вже не була директором музею. Тоді скульптор Ярослав Мотика прийшов до Возняка і сказав, що дошка готова і можна чіпляти. На що отримав відповідь, що тут висітимуть спочатку інші люди, а про Возницького поговоримо пізніше», – розповідає Лариса Борисівна.
Щоправда, почепили у Галереї портрет-медальйон Возницького, виготовлений на замовлення департаменту культури ЛОДА, але почепили його так, що ніхто й не помітить.
Забули, за словами пані Лариси, про Возницького і під час нашумілої виставки «Скарби Підгорецького замку», яку саме він готував роками.
«Це не проста виставка. Це треба було відреставрувати твори достатньої величини. І ми як реставратори це робили. Коли я стала директором, то продовжували цю роботу. Знімали з валків твори, привозили з Олеська. А тут Козинкевич відкриває виставку, міністра прикликали, а про Возницького жодного слова не було сказано. Чому? Наскільки б ця виставка виграла б, якби ви сказали, що Возницький приклався до тої виставки, що він мріяв її відкрити, що він робив її», – дивується музейниця.
Пані Лариса не розуміє, чому склалася така ситуація, адже за життя у Бориса Возницького ніколи не було жодних суперечностей чи конфліктів із Тарасом Возняком.
«Директор робить все, щоб ім’я Возницького, патріарха музейної справи, стерти з лиця галереї», – переконана Лариса Возницька.
«Храм мистецтва захопили торговці»
Вбачає загрозливі тенденції у нинішній ситуації в Галереї і Мирослава Бабінська, депутат Львівської обласної ради.
«Я тут як людина, якій випала честь бути у команді Бориса Возницького. 13 років я пропрацювала науковим працівником Львівської національної галереї мистецтв у Золочівському замку… Останнім часом мені на думку часто приходить притча, як Ісус Христос виганяв торгівців з храму, зараз ми бачимо захоплення храму мистецтва торгівцями, які, на жаль, мислять якимось комерційними категоріями.
Коли Борис Григорович будував картинну галерею, то робив це у комплексі – будував і музей, і колектив – брав молодих людей, що приходили з вузів, виліплював з них єдину команду. Їздили мотоциклами, вантажними машинами, ночували у скиртах сіна, які називали готелями Возницького. Досліджували руїни, якими багата наша земля і збирали збірку. А це було зробити не легко, особливо що стосується сакрального мистецтва, оскільки це не толерувалося радянською владою. Це не мало нічого дотичного до соцреалізму і треба було боятися, щоб тобі не інкримінували ще чогось антирадянського. Борис Григорович це робив. Він витягав з вогню скульптури Пінзеля, рятував артефакти з води, боліт, зі стрихів. Він міг створити собі приватну колекцію, знаючи справжню вартість тих речей, і ніхто не мав би йому це за зле. Зараз це була б найбагатша колекція України… Натомість нині Лариса Борисівна змушена захищати і себе, і спадщину свого батька, яка не є особистою, а державною», – наголосила Бабінська.
Вона переконана, що Львову дуже пощастило, коли Возницький приїхав саме сюди працювати, а не деінде. Це врятувало безліч культурних пам’яток.
Львівські музейники, інтелігенція переконані, що треба негайно вирішувати ситуацію, що склалася навколо Галереї. Зокрема директор Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження» Мейлах Шейхет пропонує створити робочу групу, яка допоможе розібратися у ситуації, а також звернутися до президента, ГПУ. Крім того, йдеться про створення круглого стола, до якого слід залучити й Тараса Возняка, щоб обговорити те, що сьогодні відбувається.
Оксана ДУДАР, Дивись.інфо
