Сучасна Польща – це показник того, як після більш ніж успішних років правління однієї політсили інша, розуміючи, що повторити економічні результати попередників навряд чи вдастся, починає виїжджати – вочевидь спекулюючи – на інших темах. Врешті-решт, логічно опиняючись у глухому куті.
"Право і справедливість", отримавши владу, не знайшли нічого кращого, ніж педалювати тему польської величі. Звісно, в минулому часі, бо яка зараз із Польщі велика чи навіть героїчна держава. І пішло-поїхало – боротьба з бандерівськими і не тільки монументами, наїзд на Німеччину за "невиплачені" репарації і таке інше…
Черговий вибрик Варшави – це нові польські паспорти. Паспорти, серед ілюстрацій в яких будуть зображення двох об'єктів, які містяться за межами країни. Це Aušros Vartai/Ворота світанку у Вільнюсі та Меморіал львівських орлят. Обидва випадки вже викликали відповідну реакцію литовського та українського МЗС, у Вільнюсі вже навіть очільник Сейму Вікторас Пранцкетіс спробував угамувати неоімперську пиху Качинського і компанії. В чому ж проблема?
Насправді, це не унікальний випадок. На гербі Вірменії – як радянської республіки, так і нинішньої держави – зображено гору Арарат, яка не є частиною країни. З 1921 року ця культова для вірмен гора є частиною Туреччини. Звісно, було певне незадоволення – одних тим, що "наша гора у володінні клятих османів", інших тим, що "чого це наша гора у них на гербі". Втім, розмовами усе і закінчилося.
Звісно, проблеми у вірменсько-турецьких відносинах є і, скоріш за все, будуть. Але пов'язані вони аж ніяк не з відомою горою. Тому можна сказати, що цей "казус Арарату" не впливає на зовнішньополітичну ситуацію на південному Кавказі. За великим рахунком, Цвинтар орлят і Ворота світанку теж повинні були б стати серйозною проблемою у стосунках колишніх частин однієї імперії, але є одне "але".
Арарат – це минуле. Історія обох країн. Цвинтар орлят, взагалі, польський Львів – як і польський Вільнюс – теж. До останнього часу. Звісно, в Польщі завжди були маргінали, зокрема, серед футбольних фанатів, яким кортіло нагадати про те, що "Львів і Вільнюс – це польські міста". Але хто тоді до них всерйоз прислухався.
Саме тому, до речі, цей польський меморіал на Личаківському цвинтарі і був відновлений, бо і Ющенко, і Кваснєвський (та, власне, як і обидва народи в цілому) вважали цю сторінку перегорнутою. Той же Кваснєвський разом із Кучмою взаємно перепросили і, здавалося б, закрили тему. (Бо, дійсно, який сенс ворушити минуле. Воно є і нікуди не дінеться. Але минуле має залишатися в минулому.) Та з легкої руки Качинського цю тему розконсервували.
От саме тому ці ілюстрації в паспорті і стали проблемою. Бо антиукраїнська риторика суспільства і почасти влади Польщі підняла з могили привид стосунків "імперія проти колонії". І Україні – так само і Литві, вона просто не на черзі зараз, як для Росії 2008-го війна з Україною була лише перспективою – доводиться нагадувати, що ми живемо не в 17-му чи 20-му, а в 21-му столітті. Де вона, Україна, має точно такий же міжнародно визнаний статус і такі ж самі права, як і Польща. В тому числі й право на територіальну цілісність.
Якби не було сучасної історії (і істерії) поляків навколо українського питання – навряд чи хтось всерйоз звернув увагу на малюнок в їхньому паспорті. В кінці кінців, Меморіал орлят (на відміну від Воріт світанку, там ситуація складніша – для поляків) це дійсно польська історія. Польське минуле. Але вони це минуле навіщось тягнуть у майбутнє. Набрати ще балів на боротьбі із давно забутими тінями? Що ж, до певної міри, це "Праву і справедливості" вдається. Боротьба з бандерівцями, вимагання репарацій з Німеччини – це той ласий шматок, який електорат проковтне, не замислюючись.
Але рано чи пізно цей наркотик припинить свою дію. І що тоді побачать прихильники Качинського? Що навколо них, з усіх боків – за Одрою, на берегах Дніпра і Нямунаса – вороже налаштовані сусіди? Причому найприкріше буде те, що налаштували їх ні хто інші, як вчорашні кумири і очільники країни.
Володимир Миленко, Depo.ua
