Ні для кого не секрет, що рух антивакцинаторів існує та процвітає у всьому світі. Сама ідея відмови від вакцин, які дозволили забути про століття спустошливих епідемій інфекційних захворювань, виглядає не менш абсурдною, ніж ідея пласкої Землі. Тим не менш, одне й інше знаходить напрочуд багато прихильників.
У цій статті я не буду смалити антивакцинаторів словом і напалмом. Поки що просто приймімо їх наявність як факт і спробуємо розібратися, хто вони, ці кумедні істоти, в яких країнах зустрічаються і яка їх популяція в Україні.
Перш за все визначимось з термінологією. Сленгове «антивакцинатор» насправді не відображає всієї складності проблеми, оскільки в суспільстві є цілий спектр думок від повного і абсолютного заперечення вакцинації до легкої перестороги. З цієї строкатої компанії виділяють радикальних антивакцинаторів (anti-vaccination movement) і «щепленнєву нерішучість» (vaccine hesitancy).
Рух антивакцинаторів - це субкультура прибічників теорії змови, які звинувачують вакцинацію в різноманітних проблемах зі здоров'ям людей. Більшість активістів цього руху не мають медичної або біологічної освіти (диванні експерти широкого профілю). Їх звинувачення базуються на перекручених, спростованих або взагалі вигаданих побічних ефектах вакцинації. Пропаганда антивакцинаторів заснована на класичному прийомі чорного піару: навмисному нагнітанні в суспільстві страху, невизначеності і сумніву.
Ключове слово в цьому визначенні - теорія змови. «Справжні антивакцинатори» (тм) вірять у всесвітню змову фармацевтів і, як будь-які адепти теорій змови, є «відбитими на всю голову». Переконувати їх марна справа. Сперечатися з ними контрпродуктивно, бо на них не діють ніякі раціональні аргументи. Це свого роду ірраціональна релігійна віра. Таких «відбитих на голову» громадян зовсім небагато - як правило це з десяток харизматичних активістів, оточених парою сотень прихильників, але вони голосять і біснуються настільки голосно і настирливо, що створюється враження, ніби їх мільйони.
Друга, набагато численніша, група - це «нерішучі». Ці люди коливаються в своїх оцінках користі чи шкоди щеплень і не можуть зважитися на вакцинацію для себе і своїх дітей. Для цього явища навіть є спеціальний англомовний термін «vaccine hesitancy». Світова організація охорони здоров'я визначає «щепленнєву нерішучість» як «затримку в погодженні або відмові від вакцин, незважаючи на доступність послуг з вакцинації». Причини цього явища складні і залежать від купи соціальних, культурних, політичних і релігійних чинників.
Нерішучих дуже багато. У різних країнах їх кількість може доходити до 40% населення (про це трохи нижче). На відміну від зовсім прибитих радикальних антивакцинаторів, «нерішучих» цілком можна переконати на користь щеплення. Вони не схильні вірити в гарячкове марення про всесвітні змови і в цілому розуміють, що вакцини - це благо в глобальному масштабі, але у них є сумніви в доцільності, безпеці та ефективності щеплень конкретно для них і їхніх дітей. Аргументація може бути найрізноманітнішою: від страхів, викликаних істеричною пропагандою в Інтернеті проти щеплень, до сумнівів в сумісності вакцинації з «волею Божою» (знаю, що смішно, але є й такі).
ВООЗ визнає «щепленнєву нерішучість» проблемою світового масштабу і приділяє значну увагу її вивченню у виробленні шляхів боротьби з нею. Вважається, що для того, щоб людина, яка має сумнів, зважилася на вакцинацію, повинні зійтися три фактори: задоволеність, зручність і впевненість (в оригіналі complacency, convenience and confidence). Англійське слово «complacency» перекладається на українську досить хреново. Його можна передати як «почуття внутрішнього спокою і некритичного задоволення собою і своїми діями». Говорячи по простому: «п’ятою точкою відчуваю, що вчинив вірно». З двома іншими компонентами все простіше - вакцинація повинна бути максимально зручною для пацієнта, а ті лікарі, що її проводять, і офіційні органи повинні викликати довіру.
Давайте поки що закінчимо з цією заумністю і подивимося, як противакцинні настрої поширені в різних країнах:
Це карта, яка показує, який відсоток населення вважає щеплення небезпечними.
Ставлення людей до щеплень в різних країнах вже багато років досліджує Лондонська Школа Гігієни і Тропічної Медицини в рамках глобального проекту «The vaccine confidence project».
З 2016 року майже 66 тисячам осіб в 67 країнах дали чотири твердження і просили оцінити їх за шкалою від «повністю згоден» до «абсолютно не згоден»:
-Вакцинація дітей - це важливо.
-В цілому я вважаю щеплення безпечними.
-В цілому я вважаю щеплення ефективними.
-Щеплення сумісні з моїми релігійними переконаннями.
Відразу видно, що цей показник розподілений по земній кулі вкрай нерівномірно і без всяких видимих закономірностей. Настільки хаотично, що на одному рівні стоять, наприклад, Монголія і Японія.
Самі автори опитування роблять такі висновки:
У всіх 67 досліджених країнах більшість населення виступають за вакцинацію, але спостерігається величезний розкид між країнами (дякую, кеп).
Найбільш скептично налаштований по відношенню до безпеки вакцин регіон - це Європа (раптово).
Деякі місцеві релігійні групи виступають проти вакцинації, але в цілому жодна релігія не налаштована проти щеплень глобально. Релігійний фактор в питаннях вакцинації залежить не стільки від самих догматів віри, скільки від політичних і соціально-культурних чинників в конкретній країні.
Найбільше антивакцинаторів, як не дивно, у Франції - аж 41%! Далі йде Боснія (36%), Росія (28%) і Монголія (27%). Відразу за «лідерами» йдуть Греція, Японія і Україна (по 25%). У США противників щеплень набагато менше - 13.5%, а в багатьох бідних країнах Африки та Азії їх взагалі майже немає: в Алжирі - 4.8%, в Ефіопії 4.2%, в Індонезії - 3%, а в Бангладеш - взагалі нуль (!). В цілому по земній кулі - 12%, так що Україна далеко попереду в цьому сумнівному показнику.
Якщо говорити про Україну, то у нас докладні показники виглядають так:
12.2% не вважають вакцинацію дітей важливою.
25% вважають щеплення небезпечними.
15.5% не вважають щеплення ефективними.
11.2% вважають, що щеплення несумісні з їхніми релігійними переконаннями.
Вдумайтеся у ці цифри: кожна четверта людина в нашій країні вважає вакцинацію дітей небезпечною, кожна шоста не вірить в її ефективність, а кожен восьмий взагалі не вважає питання вакцинації своїх дітей важливим!
Якихось чітких пояснень такого великого розкиду по країнах я не знайшов, так що доведеться зайнятись улюбленою диванної аналітикою. Мені здається, що така дивна картина є накладкою відразу кількох ефектів.
Перший ефект: наочність ефективності щеплень.
У багатьох країнах Азії та Африки епідемії є повсякденним явищем і досі забирають безліч життів. Смерті нещеплених дітей можна запросто спостерігати на власні очі. Користь від щеплень в таких умовах наочна і очевидна кожному, навіть неписьменному пастуху. Реальність, що називається, показана наочно: якщо не щепиш дитини, то вона з великою ймовірністю помре у тебе на руках. Відповідно, майже ніхто не сумнівається.
У розвинених країнах минулі десятиліття масової імунізації і високий рівень медицини практично викорінили епідемії важких інфекційних захворювань. Люди знають про поліомієліт або кашлюк тільки з книжок і їм досить легко повірити, що ці хвороби - не більше, ніж страшилки і пропаганда. Користь від щеплень здається дуже сумнівною - адже «і так ніхто не хворіє» (англійці вже радісно відгребли за це по голові в 70-х роках – але про це трохи нижче).
Другий ефект: ставлення до незрозумілого.
Загальна дурість населення приблизно однакова що в Алжирі, що в Україні, що у Франції. У всіх країнах більшість обивателів не мають ні найменшого поняття про те, як працює імунна система і що таке колективний імунітет. Відповідно, щеплення всюди сприймаються як якась незрозуміла магія. Різниця лише в тому, що пастух з Конго, зазвичай, чесно визнає, що чаклуни в білих халатах краще розбираються в своїй магії, ніж він, а ось, начитавшись Інтернету, український офіс-менеджер вважає себе більшим експертом в медицині, ніж всі фахівці світу разом узяті.
Третій ефект: політика, пропаганда і рівень довіри до держави.
Активні противакцинні настрої у Франції складно пояснити чимось, окрім державної політики, тому в сусідніх Німеччині, Бельгії та Іспанії показники менші в 3-4 рази (!). Дійсно, є дані про те, що МОЗ Франції кілька разів міняв календарі щеплень, набір обов'язкових вакцин і їх виробників без виразних пояснень, після чого люди просто намертво заплуталися і втратили довіру до системи. Високі показники в Росії - явний наслідок Кисельов-ТВ і агресивного насадження православного мракобісся. Дуже важливу роль, мабуть, відіграє довіра до влади в цілому і до державної системи охорони здоров'я зокрема. Там де ця довіра традиційно нижче плінтуса - висока недовіра до щеплень. Україна, схоже, теж в цій групі країн.
Четвертий ефект: неправильна оцінка ймовірності ризиків від захворювання і ускладнень від вакцинації.
Страждають від цієї неправильної оцінки як прості громадяни, так і багато лікарів і чиновників медичної сфери. Дуже часто можна почути, що ризики побічних ефектів від вакцин вищі, ніж ймовірність захворіти самою хворобою. Ну так, все вірно, тому що ви оцінюєте ймовірність захворіти на тлі масової вакцинації! Коли 90% людей щеплені від поліомієліту, ймовірність зловити його практично нульова і вона дійсно менша, ніж ризик напоротися на ускладнення від щеплення. Але така оцінка методично абсолютно невірна! Порівнювати треба ризик ускладнень від щеплень з ризиком захворіти при відсутності масової вакцинації. І ось тут вже буде зовсім інша картина.
В цьому плані наглядовим є приклад Великобританії. У 70-х роках один з авторитетних англійських лікарів почав критикувати вакцину від кашлюка (коклюша) за досить часті побічні ефекти (які дійсно є в асортименті). Риторика як раз стосувалася того, що ризик вакцинації вищий, ніж ризик захворіти на кашлюк. Критику радісно підхопили і рівень вакцинації дітей від кашлюку всього за пару років обвалився з 81% до 31%. А рівно через рік бабахнула небачена епідемія кашлюка з рядом летальних випадків. Через два роки трапилася друга епідемія, ще більш вражаючого спалаху.
Так британці емпіричним шляхом перевірили, чим відрізняється «ризик захворіти на тлі масової вакцинації» від «ризику захворіти на тлі відсутності вакцинації». Висновки були зроблені відразу ж - вакцинацію негайно відновили в примусовому порядку, але вийти на колишній рівень вдалося лише через 20 з гаком років.
Важливий урок, який показує ця статистика, це те, що рівнятися на Європу в питаннях вакцинації не можна. Європа перебуває якраз в авангарді недовіри до щеплень в обіймах з Росією. Пам'ять про спустошливі епідемії минулого у вгодованих європейців успішно стерлася, а у росіян, схоже, успішно стерся взагалі весь здоровий глузд.
Мораль всієї цієї байки така:
Не всі антивакцинатори однакові - більшість з них насправді просто вагаються в нерішучості. Зовсім відбитих радикалів меншість і з ними взагалі немає сенсу розмовляти. З тими, що вагаються, потрібно активно працювати.
Кількість людей, які вважають щеплення небезпечними, дуже сильно розрізняється в різних країнах, причому ніякої явної залежності від рівня життя та якості медицини немає.
Україна входить в ганебну п'ятірку країн світу з найбільшим відсотком людей, які сумніваються в безпеці і доцільності щеплень.
Джерело: site.ua
