Щодня, мандруючи звичними львівськими вуличками, заходимо до знайомих установ. Вивіски навіть не читаємо, адже давно запам`ятали, де що знаходиться. Тим більше, на гадку не приходить підняти голову догори, щоб побачити стародавній напис, який свідчить про те, що колись знаходилося у цьому будинку та ким був його власник.
Насправді про існування знаків-привидів ніхто з нас навіть не здогадувався. Цю таємницю привідкрили на своїй лекції львовознавиці, авторки книжок «Львів popolsku», кандидат філологічних наук, доцент кафедри УКУ Ксенія Бородін і кандидат економічних наук, завідувач кафедри менеджменту Прикарпатського інституту МАУП Іванна Гонак.
В українській мові терміна «знак-привид» досі не існувало. Він має іншомовне, метафоричне походження. Звучить як «ghostsign». Це загадкове явище цікавить вчених багатьох країн світу, у Львові ж Ксенію та Іванну можна вважати першопрохідцями у цій сфері. Місто Лева має чималий перелік цікавих написів, які пережили декілька епох – австрійську, польську та радянську. Зустріти їх можна всюди – на дахах, стелях, стінах і підлозі будинків, у під`їздах, вікнах, дверях, парканах, балконах й навіть на каналізаційних люках… Написи-привиди трапляються на квартирних дзвінках, кранах у ванній кімнаті (позначають теплу та холодну воду), зливних бачках… Деколи їх можна побачити у найнеочікуваніших місцях. Наприклад, на виході централізовано вбудованого порохотягу: він виглядав як кран, що витягував порох як у під`їзді, так і у житлових кімнатах.
На сьогоднішній день вони втратили свою актуальність. Натомість таємничі позначки розкривають нам секрети тогочасного життя. Чимало їх можна зустріти на вулицях Городоцькій, кн. Романа, Богдана Хмельницького та інших. Але лідером все ж таки залишається вул. Коперника. Перша її частина колись була справжнім осередком бізнес-центрів, трохи далі семінарія межувала з Цитаделлю (лісопарковою зоною), а третина виходила до трамвайного депо, неподалік якого розташовувалася ковальська майстерня видатного митця Яна Дашека.
На львівських вулицях зауважуємо як виробничі підписи, так і назви установ, рекламу, монограми власників… Наприклад, мало хто з нас помічав над брамами і на балконі палацу Потоцьких вишукано викарбувані літери «РП» - Роман Потоцький.
Привиди промовляють до нас різними мовами – польською, німецькою, угорською, українською, англійською, італійською, латинською… Оскільки у минулих століттях у Львові були хороші перспективи для бізнесу, цей факт заманював до культурної столиці Галичини ділових людей з різних країн та країв. Наприклад, у Львові є чимало підписів чеських виробників. На розі вул. Гнатюка та пр. Свободи раніше навіть працював Празький банк.
Хоча переважає польська мова, справжньою родзинкою можна вважати українські написи. Право на них часом доводилося вигравати у суді. У 1920 роках, таким чином, позначив теперишню аптеку-музей на площі Ринок Михайло Терлецький. Є українські позначки й на вул. Коперника. У приміщенні географічного факультету Франкового університету колись була Богословська семінарія, а пізніше – академія. Там, де розташовувався головний вхід, викарбувані ініціали Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, Олександра Малиновського…
У минулому столітті на Галичині панувала мода на «французькість», тож так як зараз у нас популярні маркети, тоді були – бутіки. Магазини одягу користувалися надзвичайною популярністю: недаремно ж Львів вважався містом модниць! Тут мешкали заможні пані, адже нам належала першість щодо наповненості міської казни, а також культури, фінансових інвестицій тощо… Друге місце посідав Краків. Вул. Коперника і пассаж Міколяша були раєм для тогочасних шопоголіків!
На високому рівні була міська культура. Населення тут проживало шляхетне, серед жителів переважала еліта. Якщо чоловіки були успішними бізнесменами та завсідниками казино, то їхні дружини – модними світськими пані. Хоча жінки на роботу не ходили, приватні дитячі садки, які називали захоронками, працювали. Найчастіше дітками там опікувалися сестри-монахині.
Чоловіки називали вілли на честь дорогих серцю дам. Тож недаремно на багатьох старовинних особняках бачимо жіночі імена. Господарі називали свої родинні гніздечка на честь дружин, сестер, дочок… Серед написів-привидів зустрічаємо Людмилу, Ягусю (скорочена версія популярного у той час імені Ядвіга), Віру, Марію, Євусю, Нюту, Розалію… Чоловік міг назвати віллу як себе, але за умови, що переведе ім`я у жіночий рід. Наприклад, пан Роман, який жив у місті Лева понад сто років тому, збудував і назвав свій дім Ромою…
Написи-привиди розкажуть також про те, що на Коперника розташовувалося фотоательє «Мальвіна» (відомої казки тоді ще не було). А ще тут працювала компанія убезпечення – аналог сучасної страхової фірми. На зламі XIX-XX століть львів`яни найчастіше страхували майно, але могли «убезпечити» також здоров`я та життя.
Старознаки , які можна побачити на колишніх установах, які вже давно не працюють, чи просто рекламу давно неіснуючої крамниці, вуличні таблички з дорадянських часів… Усі вони мають право на звання привидів. І роль їхня – надзвичайно важлива, адже доносять крізь століття приховану історію Львова, яку швидкоплинний час заховав у найпотаємніших закуточках стародавніх споруд.
