«Великодня битва» за хребет Дзвинів у Карпатах в 1915 році

Після того, як у вересні 1914 року австро-угорська армія вимушено залишила місто Львів, вона продовжила з боями відступати на захід. Вже невдовзі російська армія окупувала більшу частину Галичини - вона вийшла до Перемишля, оточивши його, захопила Карпатські перевали та націлилась на вторгнення в Угорщину. Під реальною загрозою виявилась доля усієї Габсбургської монархії.

Разом з тим, у січні 1915 року на Західному фронті запанувала безплідна позиційна війна. За таких обставин, союзник Австро-Угорщини, Німечиина, побачила можливість допомогти австрійцям та завдати росіянам вирішальної поразки вже на Східному фронті. Таким чином, до цього другорядний відтинок фронту в Карпатах, перетворився на чи не найважливішу ділянку на цілому Східному фронті. (1) Запеклі бої тривали по лінії зіткнення від Дукельського перевалу аж до Буковини. Так розпочалась т.зв. «Зимова битва 1915 року в Карпатах» або просто "Карпатська битва ".

Варто зауважити, що цей епізод Першої світової війни знайомий українському читачеві, переважно, лише із описів героїчних змагань Українських Січових Cтрільців на горі Маківка. Разом із тим, мало відомим фактом є те, що головний удар на цьому Стрийському напрямку, було доручено здійснити змішаній "Імператорській німецькій Південній армії" під командуванням генерала піхоти Олександра фон Лінзінгена. Ця армія була спеціально сформована для прориву масованої російської оборони на Східному фронті. До її складу входили добірні німецькі дивізії, підсилені австро-угорськими підрозділами. Ядром армії був корпус під командуванням баварського генерала фон Ботмера (східно-пруські 1-а піхотна та 3-я гвардійська дивізії). Завдання було поставлене таке: прорвати оборону росіян, відкинути їх від Карпат, після цього - пробиватись, вздовж стрийського шосе і націлитись на звільнення Львова.

Вже у лютому 1915 року «Південна армія» з важкими боями вийшла в дефіле у районі села Козьова (зараз Стрийський район Львівської області). Там, над шосейною дорогою Мукачеве - Львів, височить гірський хребет із вершинами Дзвинів І (992 м) та Дзвинів ІІ (1109 м), а з протилежного боку дороги - розташована гора Остра (1026 м).

На цьому рубежі німці були змушені зупинитись. Адже на гірських схилах 1-а Фінляндська стрілецька бригада російської 10-ї армії звела потужну лінію оборони, яка складалась із численних рядів окопів, ходів сполучення, бліндажів та загороджень із колючого дроту тощо. У вогневих точках були замасковані кулемети, які прострілювали довкола увесь простір. Позиції росіян прикривались гірською артилерією. (2) Складні погодні умови також не сприяли наступальним діям: сильні снігопади та температура мінус 20 градусів робили штурм позицій росіян практично не можливими.

Але так не вважав генерал фон Лінзінген. Починаючи з 20 березня хребет Дзвинів (Дзвенів, Zwinin) і висоти біля Козьової були об’єктами безперервних атак армійського корпусу генерала фон Ботмера. Понад два місяці тривали безуспішні штурми оборонної лінії росіян. Нарешті розв’язка настала на Великдень, який у 1915 році співпадав у часі як у католиків, так і у православних. Згодом воєнні історики назвуть ці бойові дії як «Великодня битва» (нім. Osterschlscht).

Отож, вранці 9 квітня наступ на хребет Дзвинів розпочався із потужної артпідготовки. Австрійські важкі мортири калібру 30,5 см методично обстрілювали позиції ворога. Далі у фронтальну атаку рушили піхотні підрозділи німецької 1-ої дивізії (командувач - ген. Конт). Правим флангом наступав східно-пруський 3-й гренадерський полк короля Фрідріха Вільгельма I, по центру – 41-й піхотний полк, зліва - 43-й піхотний полк. Одночасно німецька 3-я гвардійська дивізія стримувала російські атаки у західній частині хребта Дзвинів. Штурмові групи закидали гранатами ряди дротових загороджень і після цього кинулись вперед у проломи. Подолавши їх – сміливо застрибували у окопи, вступали у ближній бій та вносили безлад у ряди захисників. За штурмовиками висувалась друга хвиля нападників, які вже остаточно опанували ворожі позиції.

Першим істотним успіхом було захоплення 3-ім гренадерським полком ключової висоти Дзвинів І (992 м). Не зважаючи на шквальний вогонь та глибокий сніг, німецькі штурмові підрозділи вибили росіян із цієї вершини. Згодом, російські дослідники визнають, що невдача відбулась «за непристойних обставин» і звинуватять у ній командира 237-го Грайворонського полку (напередодні вони замінили «фінляндців»). На їх думку, він знехтував бойовою готовністю, бо був переконаний, що німці святкуватимуть Паску. Як наслідок – коли пруські гренадери з’явились у російських окопах, командир полку полковник Москулі, якраз допивав ранковий чай і був дуже здивований таким несподіваним «сюрпризом». Після стрімкої атаки у полон тоді потрапили 10 офіцерів та 1500 солдатів. (3)

У цей час підрозділи німецького 41-го полку, долаючи впертий опір росіян, захопили їх важливий опорний пункт «Бастіон». До вечора 9 квітня 43-ій полк вибив фінляндських стрільців із висоти 943. Це стало переломним моментом. Успіх дозволив поширити наступ на сусідні вершини хребта, захоплюючи їх із флангів і тилу. Відступивши у паніці, росіяни спішно покидали свої позиції. Таким чином, частини німецької «Південної армії» зайняли Козьову та хребет Дзвинів. Усі подальші спроби російського XXII корпусу повернути позиції не мали жодного успіху.

Блискуча перемога у боях за Дзвинів була з великим піднесенням сприйнята у Австро-Угорщині та Німеччині. У цьому успіху вбачали переломний момент у війні на Східному фронті. Про видатну перемогу німецької зброї із захопленням писали газети, та телеграфні агенції. Згодом, за неї, генерала Фелікса фон Ботмера було удостоєно до лицарського хреста «Військового ордену Максиміліана Йозефа» .

Разом з тим, перемога на Дзвинові далась «Південній армії» надзвичайно важко. Наведемо статистику бойових втрат лише по одному 41-му пруському піхотному полку. У боях протягом лютого-березня 1915 року полк втратив 11 офіцерів та 887 унтерофіцерів і солдатів. Безпосередньо під час штурму 9 квітня загинуло 42 німецьких солдатів. (Der Soldat in Ostpreussen 4) У росіян втрати були не меншими.

Коли на карпатських схилах затихли бої, перед очевидцями відкрилась жахлива картина. Гори були буквально всіяні трупами сотень солдатів обох армій. Спочатку тіла полеглих ніхто не збирав і вони залишались лежати під снігом. Та коли встановилась тепла погода, трупи почали масово розкладатись. За таких обставин трупи наспіх захоронювались безпосередньо на місцях бойових зіткнень. Зазвичай їх безладно стягували у окопи та траншеї і засипали землею, утворюючи таким чином масові санітарні поховання. Тогочасні очевидці розповідали, що хребет Дзвинів – це суцільний цвинтар із братських поховань німецьких та російських солдатів. Могили були розкидані на площі близько 350 кв.м, від половини гори до вершини. Полеглих обох армій у боях біля села Козьова налічували у понад 20 тисяч осіб, а в околицях – до 35 тисяч осіб. (Ziemia Lubelska 5).

Після завершення Першої світової війни німецьке командування вирішило вшанувати своїх героїв на вершині гори Дзвинів-1 та встановило пам’ятник у вигляді піраміди. Матеріалом для його побудови слугували уламки скель, утворені від розривів артилерійських снарядів. На пам’ятнику була встановлена табличка з епітафією німецькою мовою: «Tapfern und treuen, Untadeligen Toten. Hütern der Heimat, Rächern des Rechts» (Хоробрим та відданим, без докору сумління полеглим. Захисникам батьківщини, поборникам права). Довкола піраміди, уся вершина гори Дзвинів була вкрита хрестами над військовими похованнями. Нажаль, з плином часу, про військовий меморіал забули і він піддавався повільній руйнації. Так, на поштовій картці 1938 року видно, що колись велична піраміда лежить у суцільних руїнах і замість неї залишилась лише купа каміння.

Не дивно, що і у наш час місце баталії сторічної давнини на горі Дзвинів практично забуте. Колись «лисі» від розривів снарядів гори зараз вкриті диким лісом. Їх відвідують лише лісники та туристи. Особливо ці місця полюбляють «чорні археологи», адже тут є можливість безкарно «мародерити» військові поховання, поповнюючи приватні колекції міліарними експонатами.

Очевидно, що хребет Дзвинів становить не аби яку меморіальну цінність. Згідно чинного законодавства місця боїв є об’єктами культурної спадщини і відповідним чином ним охороняються. Нажаль, декларативність цих норм у даному випадку є наочною.

Післяслово. У 2016 році меморіально-пошукове підприємство Львівської обласної ради «Доля» організувало експедицію на гору Дзвинів-1. У результаті було зафіксовано наслідки шкідливої діяльності «чорних археологів» - наспіх розкопані людські поховання, розкидані кістки. Із пограбованих масових поховань пошуківці ексгумували 67 людських останків німецьких та російських воїнів. Згодом їх було урочисто перепоховано на військовому кладовищі часів Першої світової війни у с. Нижня Рожанка, за участі представників німецького товариства захисту воєнних поховань «Народний союз» .

Використана література.

1) Корум Дж. С. «Корни блицкрига»: Ганс фон Зект и германская военная реформа» - Военная литература - 2007.
2) 29. Heft 1914/15. - Der Krieg 1914-15 in Wort und Bild. Berlin-Leipzig. Deutsches Verlaghaus Bond u.Co.- Wien-Stuttgart. S.226-230.
3) Из истории Карпатской операции 1915 г. Сборник документов. — СПб. :Нестор-История, 2016.
4) Der Soldat in Ostpreussen. Jahrgang 1939. – S.57-59.
5) Ks.Pilin. Gora krzyzowi і mogil. Gora Zwinin. - Ziemia Lubelska, № 478, 28.09.1916. S. 2.