Автор знаменитих колядок «Бог ся рождає» та «Во Вифлеємі нині новина» до смерті захищав інтереси української економіки.
Постаті Остапа Нижанківського приділялося багато уваги. Але стосувалася ця увага здебільшого його композиторської діяльності. Проте вичерпати подійно насичене життя талановитого композитора, ревного душпастиря і активного національного діяча ще довго буде непосильним завданням для дослідників.
Невеликий фрагмент діяльності, що характеризує О. Нижанківського як службовця молодої «Української Республіки галичан», політика і просто небайдужого громадянина.
Із встановленням української влади у листопаді 1918 року Нижанківський став головою повітової Української Національної Ради. Працювати ж доводилося у доволі складних умовах. А головним каменем спотикання стала тотальна «манія підозріння», від якої Нижанківському довелося постраждати ще перед війною. Як справедливо зазначав сучасник: «Як лиш хто вилізе на один щабель вище по суспільній драбинці, зараз мрячить його туман підозрінь серед тих, що нижче поставлені – він зрадник, нероба, гниль, бездільник, а вже коли йому доведеться орудувати якими фондами … то він певно злодій».
Одна маловідома загалу подія досить чітко відображає атмосферу тих часів. Широкий розвиток нафтовидобувної галузі початку ХХ ст. у Галичині зумовив ріст видобутку нафти у районі Дрогобича і Борислава, що до Першої світової війни становив майже 6 відсотків загальносвітового. Певні запаси вже добутої нафти опинилися в розпорядженні української адміністрації. Нафта перетворилася на предмет численних непорозумінь і спекуляцій. Вимушеним учасником однієї з них і став Остап Нижанківський.
В особистому фонді політика і письменника Осипа Назарука збереглася копія листа отця Нижанківського з парафії у Завадові від 12 грудня 1918 року до Президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Користуючись присутністю Петрушевича у Стрию, Нижанківський повідомляє його про підозру висловлену членом Дрогобицької УНР Володимиром Бірчаком в отриманні хабарів за дозволи на вивіз нафти з Дрогобича. На засіданні повітової національної ради у Дрогобичі 7 грудня останній на вимогу Нижанківського у присутності Семена Вітика, Антіна Горбачевського, інженера Маріяша, редактора Калиновича визнав, що повторював лише чутки, які поширюють місцеві євреї «спорячи між собою о право експорту нафти за границю». Закінчуючи листа, Нижанківський запевняв, що готовий надалі підтримувати і захищати від наклепів особисто Президента і Державний Секретаріат «перед людьми, яким ви зовсім небажано станули в дорозі їх задуманого монополю нафтового».
Колоритне свідчення залишив відомий поет Петро Карманський (у ті часи голова Тернопільської повітової національної ради) у віднайденому романі «Кільці рож»: «Гурток дилетантів, що завідує мільярдовими багатствами бориславського нафтового джерела, має серед суспільства більше значення, ніж Державний Секретаріат. Він диктує свою волю… Про Дрогобич говориться скрізь більше, ніж про бойовий фронт і про польську небезпеку».
У кожному окремому повіті існувала своя вертикаль влади з власними симпатіями та антипатіями до центральної осі управління як цивільного, так і військового. Своєрідна структура сформувалася і на Стрийщині, і одне з чільних місць в ній займав о. Остап Нижанківський. У спогадах сестри Осипи Бобикевич знаходимо такі рядки: «Брат мій щодень приїжджав до Стрия, виправляв різні помилки, які допускали одиниці з владою в руках. Впаковували до тюрми поважних людей і не бачили, що цілі ряди наших офіцерів снуються і фліртують то з польками, то з жидівками…».
Особливі стосунки пов’язували о. Нижанківського з полковником Грицем Коссаком. Андрій Чайковський згадував телефонну розмову з Остапом Нижанківським щодо запровадження «диктатури» на об’єднаному відтинку (Чайковський був повітовим комісаром у Самборі). «Диктатором» мав стати саме Коссак. Власне кажучи, ще у листопаді 1918 року, як встановив історик Олег Павлишин, на короткий період «диктатором Стрийщини» іменовано відомого політичного діяча Володимира Сінгалевського, до складу директорату увійшов і Нижанківський. Цікаво, що Сінгалевський відвідав Угорщину вже 9 листопада з метою укладення угод на постачання вугілля для потреб стрийської залізниці, що відчувала потребу в паливі. Вірогідно, Нижанківським курувалися окремі фінансові питання у життєдіяльності повіту і його відносинах із військовими.
Найпомітніше місце в тогочасних економічних реаліях належало нафті, саме вона була основним джерелом прибутків. На нафту претендували всі повітові адміністрації, а особливо сусідні з Дрогобичем. У самому ж Дрогобичі не вистачало харчів і повітова влада отримувала їх, приміром, з Городка в обмін на нафту. Дещо пізніше Андрій Чайковський з розпачем напише: «Різним людям прищеплювано «нафтові латки», а в тім самім часі йшли нафтові «здєлки» явно і славно у Дрогобичі на грубі тисячі, і ніхто на це нічого не казав».
Невідомо, чи скористався О. Нижанківський отриманими ще 15 листопада дозволами на вивіз нафти. Та й чи скористався взагалі, адже цьому протидіяли певні сили у Дрогобичі (Семен Вітик, очолюючи за сумісництвом і нафтову комісію, одноосібно керував продажем нафти), а, можливо, і в Державному Секретаріаті. Тим не менше, Стрий залишався важливим стратегічним центром у масштабах польсько-української війни. У проектах додаткового договору про нафту місії Бартелемі передбачалося постачання польською стороною певної її кількості до Стрия на потреби ЗУНР.
Одинокого голосу Остапа Нижанківського так і не почули. Сама ж нафта потрапила до рук поляків… А 22 травня 1919 року о. Нижанківського за до кінця не з’ясованих обставин розстріляли у Стрию. Навіть мертвим Нижанківський навіював страх. Поховати тіло дозволили о 8-й годині ранку без церемоній і в супроводі шести жандармів. На позови дружини Галини Нижанківської (1869-1927 рр.) у січні 1921 року польська влада не відповіла нічого певного, окрім згадок у газетах «диктатури» в листопаді-грудні 1918 року. А дирекцією поліції у Львові конфісковано навіть плакат із повідомленням про виступ українських хорів на панахиді в честь Остапа Нижанківського.
Микола ЗАКУСОВ
Довідка
Остап Йосипович Нижанківський народився 24 січня 1862 року в селі Малі Дідушичі на Стрийщині. Помер 22 травня 1919 р. Греко-католицький священик (капелан), композитор, диригент, громадський діяч, автор популярних донині хорових творів, обробок народних пісень. Окрім того, він є автором колядок «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика», «Во Вифлеємі нині новина».
Навчався у Дрогобицькій гімназії та Львівській духовній семінарії, а 1897 р. склав іспит на вчителя музики у Празькій консерваторії. У 1885 р. заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека», яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, А.Вахнянина, М.Лисенка, П.Ніщинського, М.Вербицького, С.Воробкевича. О.Нижанківський був засновником і диригентом товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), диригентом «Бояна» у Львові (1895-96 рр.) та Стрию (1900-14 рр.).
У вересні 1914 року за його участі стрілецтво склало присягу Легіону Українських січових стрільців у Стрию, на заклик сотника Дмитра Вітовського. Він тоді був настоятелем храму в селі Завадів біля Стрия. О. Нижанківський був одним із організаторів української молочної кооперації в Галичині, ініціатором створення Крайового господарсько-молочарського союзу (в подальшому — «Маслосоюз») заснованого 1907 р. у Стрию. В 1918-19 рр. О. Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.
У травні 1919 р. О. Нижанківський був заарештований польською окупаційною владою і розстріляний без суду у Стрию. Там і похований.
