Беручи активну участь у розбудові та обороні ЗУНР, галицьке єврейство нехтувало деклараціями про нейтралітет у польсько-українському конфлікті, з якими виступили Єврейський комітет громадської безпеки, самочинно створений у Львові 1 листопада 1918 р. з огляду на польський заколот, та Східногалицька Єврейська національна рада (ЄНР).
Єврейський погром у Львові, був вчинений 21—23 листопада 1918 року польськими вояками та цивільними після взяття Львова під час польсько - української війни. Польські солдати разом зі злюмпенізованими бандитськими угрупованнями увірвалися у єврейську дільницю Львова, де спричинили масові фізичні насильства, грабунки та руйнації житлових і торгових приміщень. За три дні погрому, приблизно 50-150 євреїв було вбито і понад 400 поранено, постраждало близько семи тисяч родин. Мали місце також масове пограбування та мародерство. Під час пожежі єврейському кварталі міста було спалено 3 синагоги і понад дві тисячі євреїв втратили житло. Крім того, було вбито 270 християн (українців). Польська влада зупинила погром лише через два дні після його початку. За свідченнями очевидців і жертв, погром був організований польським військовим керівництвом.
Розголос, який отримали ці події, змусив польську владу провести розслідування, й у кінцевому варіанті всю провину за погроми було перекладено на міське дно. Широкий міжнародний резонанс львівського погрому примусив місцеву владу до матеріальних відшкодувань єврейській громаді. Причиною погромів була, попри проголошений нейтралітет, підтримка українців галицькими юдеями. Криваві листопадові події у Львові спонукали євреїв у ряді міст заснувати загони міліції, призначенням яких була самооборона від будь-яких етнічних чи військових посягань.
Під тиском широких верств єврейської громадськості Східногалицька ЄНР на початку квітня 1919 р. фактично відійшла від декларації нейтралітету, офіційно заявивши, що євреї хочуть мати своїх депутатів у Сеймі (парламенті) ЗУНР, та приставши на пропозицію, щоб її представники взяли участь у роботі над виборчим законом. Це, а також заяви політичних партій єврейських трудящих на підтримку ЗУНР дали підстави її дипломатії оголосити в травні 1919 р., що євреї «заманіфестували своє бажання входити в склад української держави».
Участь галицької єврейської національної спільноти в боротьбі за існування ЗУНР сягнула свого піку в червні 1919 р. під час Чортківської операції ГА. Тоді, як зазначав у споминах відомий військовий діяч ЗУНР С. Шухевич, євреї надавали допомогу ГА «на кожному кроці». Їх представники на чолі з головою тернопільської ЄНР зобов’язалися зробити все для оздоровлення господарського життя в ЗУНР; з ініціативи цієї Ради в складі І корпусу ГА розпочалося формування добровольчої єврейської бригади. Через події на театрі воєнних дій встигли сформувати лише один курінь чисельністю в 1200 чоловік – євреїв та українців – на чолі з поручником С. Ляйнбергом. Знаний як «Жидівський пробойовий курінь», він відзначився вже в боях при відступі ГА за Збруч.
Представники галицького єврейства за кордоном взяли активну участь у дипломатичний кампанії за відновлення української державності в Галичині, яку розгорнуло керівництво ЗУНР після переходу ГА через Збруч. Апогеєм цієї кампанії стало висунення ідеї «швейцаризації Східної Галичини», що її взяли на озброєння творці проекту «Основ державного устрою Галицької Республіки», запропонованого владою ЗУНР державам Антанти 30 квітня 1921 р. Названий проект, за яким у Галицькій Республіці статус державних націй мали б українці, поляки та євреї, більш ніж на 70 років випередив схожі з ним Дейтонські угоди щодо Босніі й Герцеговини! Оскільки він передбачав отримання однієї з гілок єврейства державності в Європі, його офіційне висунення владою ЗУНР стало унікальним явищем у світовій політичній історії, яке конче слід ураховувати при аналізі українсько-єврейських відносин, так само як і те, що активна підтримка ЗУНР галицькою єврейською національною спільнотою продемонструвала цілому світові принадну силу ідеї української державності.
Про ці та інші моменти українсько-єврейської співпраці в період епопеї ЗУНР досліджували, зокрема: науковий керівник історико-політологічних проектів Центру ім. Ф. Петрякової, доцент ІППТ при НУ «Львівська Політехніка» Ю. Опельбаум; відомий дослідник українсько-єврейських відносин у Галичині в 1918–1939 рр. зав. кафедри політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету докт. політ. наук М. Гон; канд. іст. наук, доц. Державної академії холоду І. Дружкова і канд. іст. наук, доц. кафедри історії України Одеського НУ ім. І. Мечнікова Т. Гончарук; науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України канд. іст. наук Н. Бортняк, яка висвітлила роль одного з найближчих співробітників С. Петлюри Арнольда Марголіна у відстоюванні українських інтересів на міжнародній арені в 1918–1919 рр.; асистент Кам’янець-Подільського НУ ім. І. Огієнка В. Стецюка. дослідив та довів єврейську присутність в армії УНР та єврейські збройні формування на її території.
Наприкінці жовтня 2008р. у Львові відбулася наукова конференція на тему «Українсько-єврейські відносини: культурологічні, історичні, соціологічні аспекти». Під науковим керівництвом одного з зачинателів відродження української іудаїки докт. іст. наук, проф. Ярослава Дашкевича її організовували три інституції – «Науковий центр Іудаїки та Єврейського мистецтва ім. Ф. Петрякової», БО «Єврейське відродження» і «Представництво американського об’єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу». У конференції взяли участь: Мейлах Шейхет, Я. Дашкевич, Ірина Калинець, Мирослав Маринович. а також, працівники музеїв та історико-культурних заповідників із малих міст України – Болехова, Бродів, Володимира-Волинського, Жовкви, Хуста, Червонограда, Шостки. Адже історія соціального, політичного, економічного, релігійного й культурного життя українського єврейства – це невід’ємна складова минулого нашої країни, постійне поглиблювання знання якого необхідне для своєчасного правильного визначення українських національних інтересів.
Жертви погрому євреїв поховані на східній частині єврейського кладовища по вул. Єрошенка (колишній Піліхівського) – військовому кладовищі. Меморіал єврейським воїнам, що загинули у період 1914-1918рр., складався з 15 рядів могил і у кожній було 23 поховання, в 60-х роках на місці колишнього меморіалу єврейських воїнів побудовано гаражі.
Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Новий єврейський цвинтар внесено до переліку пам’яток за № UA13010104.
На жаль, через байдужіть міської влади Єврейська громада змушена відстоювати в суді право на збереження цієї ділянки і відродження Спільної Пам’яті.
