Мирослав Маринович і Боґуміла Бердиховська стали цьогорічними лауреатами Нагороди ім. Єжи Ґєдройця. Нагороду вручили вчора, 1 грудня, у Варшаві.
Про це повідомляє Польське радіо.
Нагороду заснувала в першу річницю смерті Єжи Ґєдройця редакція щоденного часопису «Rzeczpospolita». Її вручають за дослідження спадщини паризького часопису «Kultura», який був важливим осередком польської еміграції, а також за творче продовження місії Єжи Ґєдройця в науці.
Цього року нагороду отримали Боґуміла Бердиховська, спеціалістка з історії України та польсько-українських взаємин, і Мирослав Маринович, видатний український інтелектуал, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч, а також проректор Українського католицького університету у Львові.
На нагороду було номіновано дві організації та вісім осіб, зокрема Віра Меньок, яка керує Фондом «Музей і Фестиваль Бруно Шульца» у Дрогобичі.
Торік лауреатами Нагороди ім. Єжи Ґєдройця був литовський поет і есеїст Томас Венцлова та Інститут Великого Князівства Литовського із Каунаса (Литва).
Довідка. Єжи Ґєдройць князь гербу Гіпокентавр (пол. Jerzy Giedroyc; 27 липня 1906, Мінськ – 14 вересня 2000, Мезон-Лаффітт) – польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор культового часопису Kultura (Париж).
Активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.
У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).
На початку Другої світової війни опинився в Румунії (1939-1940). Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником лівійськової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (1941–1944), працював у Центрі підготовки танкістів у Ґалліполі (Італія) (1944-1945)
1945 — директор Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки (Лондон).
Засновник Літературного інституту в Римі (1946), з 1947 року – видавець і головний редактор часопису Kultura. У жовтні 1947 року переїхав до Мезон Ляффіт під Парижем, де розгорнув широку видавничу діяльність, співпрацював із видатними польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Юзефом Чапським, Єжи Стемповським, Константином А. Єленським, Юліушем Мерошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем, Ґуставом Герлінгом-Ґрудзінським.
Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з «Культурою»: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін.
З 1953 року – ініціатор видання «Бібліотеки Культури», з 1962 року видає «Історичні Зошити», присвячені новітній історії Польщі та країн Центрально-Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло 511 томів «Бібліотеки Культури», серед яких – 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури».
Входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості і вільного культурного розвитку.
1982 року за його ініціативою був заснований Фонд допомоги незалежній польській літературі і культурі.
Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною, у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив.
З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці «Культури» з’явилася друком антологія української літератури 1917-1933 років «Розстріляне відродження», що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав рецензійні примірники антології до Спілки письменників у Києві та до українських радянських журналів, а також використовував кожну можливість, легальну й нелегальну, аби переправити книгу «за залізну завісу».
Термін Ґедройця «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія справила суттєвий вплив на формування українського шістдесятництва.
У 1969 році у Бібліотеці «Культури» з’явилася друга українська антологія – «дисидентська» – яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: «Україна 1956-1968».
