Отець Михайло Нискогуз, настоятель храму Святого Йосафата в Червонограді, раптом став відомим після того, як на Великдень представив парафіянам своєї церкви новий настінний розпис на тему біблійної історії про Страшний Суд. У ньому уважні та політично грамотні прихожани в найдальшому кутку пекла розгледіли зображення особи, яка дуже схожа на президента Росії Володимира Путіна. Ця звістка сколихнула інформаційний простір, а також мирську і церковну владу.
Така суєта навколо фрески у храмі не особливо переймає отця-настоятеля, який бачить у цій особі лише зібраний образ головного ворога України на сучасному етапі, а те, що він схожий на Володимира Путіна вважає невипадковою випадковістю, адже «усі злодії, бандити і злочинці мають певну схожість між собою». Про це він розповів кореспонденту ІА ZIK.
«Люди, які приходять сюди, бачать зображення бюрократа, чиновника, який має певну схожість з президентом сусідньої держави. Але і в цьому вони неоднозначні, бо деякі говорять: «Який це Путін? Для нього треба було б домалювати ще два роги».
Ще інші цікавляться, чому у пекельному вогні не згоріла його одежа. Але тут треба зрозуміти, що у пеклі є такий вогонь, який не палить одяг. Адже для таких людей, які є «м’ясниками» чужих народів і в пеклі буде особливе ставлення.
Наголошую, що ми не мали за мету створити портретну схожість до президента сусідньої держави. Це певна випадковість, але й закономірність, бо, кажуть, усі злодії, бандити і злочинці мають певну подібність між собою.
Мене звинувачують, що у нашій церкві зображено Путіна, а те, що в одному з львівських храмів вкупі з Путіним намальований і Кіріл як ідеолог руського міра й ще сім чиновників з оточення президента Росії, немає жодних претензій? Чому ж до мене прикуто стільки уваги?».
«Ми хотіли зобразити перший момент після Страшного Суду. Тому, з одного боку, ідуть наші воїни, які у різні часи загинули за Україну. Вони постали на перший клич Господа і йдуть до Раю.
Там, де зображено Пекло, з лівого боку видно драбину, яка може вивести звідти до Раю. В Східній церкві є вчення про митарство, а в Західній – про чистилище, які дають можливість виходу звідти. Виправитись може і той чиновник, схожий на Путіна. Ми його тут кінцево не засуджуємо, бо остаточний присуд дає Бог.
Ніхто не дивився, що тут ідея в тому, що Господь судить, а не я. Той бік, де є праведники, теж нікого не цікавив – лише той, де зображена особа, схожа на Путіна».
«Традиція зображати найлютіших злочинців на фресках у храмі існувала завжди. Є вони зображені на стіні у Соборі Петра і Павла у Римі. Є вони і у Михайлівській церкві у Києві. Існувала вона здавна і у простих церквах, де малювали, до прикладу, сільських старост.
Хочу також наголосити, що на цій іконі зображено також представників адміністрації й інших народів, ворогів християнства та України. Отут є іудейські первосвященики, польський король і католицький єпископ, НКВД-ист з пістолетом, радянський маршал…
Ця фреска ще не закінчена. Тут ще буде Диявол з вилами, який буде проколювати символи ворожої нацистської та радянської ідеології».
«Мене це не дуже засмучує, адже за правду, здебільшого, б’ють. А значить, я на боці правди. Бо, однозначно, людина, яка спричинилася до смерті тисяч людей, буде горіти у пеклі.
Дуже мені шкода, що чиновники державної влади погрожують поставити мене на місце руками церковної влади. І то не лише за цю фреску, але і мою позицію загалом, яку можна виразити фразою з одного з моїх інтерв’ю: «Як прийде новий Бандера, закінчиться банд ера». Інколи церковна влада піддається на цей тиск, але, я думаю, і там є мудрі люди, які приймуть мудре рішення.
До прикладу, мій духівник каже не перейматись ситуацією і домалювати цьому чиновнику вуса – тоді він буде схожий ще й на іншого ворога України з нацистської Німеччини.
Мені, з одного боку, смішно, а з іншого, і сумно – бо таким цькуванням мене хочуть покарати за мою позицію, яка завжди була на злобу дня. Адже, якщо наша держава у лідерах по корупції – то у цьому хтось винен.
Якщо мене будете лякати, кажу, то пам’ятайте, що на цій стіні ще є місце у пекельному вогні. Але не дзвоніть мені телефоном, а покажіть своє обличчя, щоби мати з чого малювати.
Мене звинувачують також у тому, що ми намалювали на одній з ікон і свою церкву. А яку церкви ми мали б малювати? Звичайно ж, свою – своя сорочка ближче до тіла. Але і у таких дрібницях мене намагаються звинуватити».
Автор: Богдан Білан, ІА ZIK
Фото: 5.ua
