30 вересня в Україні відзначали День усиновлення. Символічно, що цього ж дня припало ще й християнське свято. Віряни вшановували пам’ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Обидва свята мають багато спільного, бо втілюють жіночу мудрість, любов та самопожертву.
Такі якості втілює наша землячка Світлана Путько з Великої Горожанки, жінка з великим, люблячим і добрим серцем, передає Громада.
Світлана Путько – мати, яка наважилась на дуже рішучий крок – усиновити аж чотирьох дітей і подарувати їм своє материнське тепло та любов. Бо завжди мріяла про велику, щасливу та люблячу сім’ю.
З часу нашої останньої розмови зі Світланою Путько пройшло більше як рік. Торік ми спілкувались з жінкою як кандидаткою в депутати до Миколаївської територіальної громади. Отримати мандат не вдалось, та через це жінка не переймається. Бо клопотів Світлані Путько не позичати. Майже сім років разом з чоловіком Андрієм виховують чотирьох названих (прийомних) дітей.
«Всі гени стираються, якщо займатись вихованням»
П’ятнадцять років свого життя Світлана Путько проживає у селі Велика Горожанна, а родом жінка зі Львова. Там народилась, виросла, здобула освіту у Львівському поліграфічному інституті (тепер – Українська Академія друкарства). Тривалий час працювала за спеціальністю у поліграфічному виробництві, згодом перекваліфікувалась в інженера-кошторисника у відділі проєктування, будівництва та ремонту філії ПАТ «Укртелеком». Так розпорядилась життєва доля, що власних дітей сім’я Світлани не змогла мати.
«Не все у нашому житті складається так, як би нам того хотілось. Без дітей ми відчували душевну пустку і чоловік запропонував взяти дитину з дитячого будинку, я одразу ж загорілась цією ідеєю», – ділиться найсокровеннішим Світлана Путько.
Подружжя звернулось до тодішньої служби у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації та почало процес оформлення документів.
Спершу Світлана з чоловіком думали усиновити лишень одну дитину: дівчинку або хлопчика. Та запропонували одразу трьох : двох дівчаток і одного хлопчика – рідних сестричок та братика.
Дітки на час усиновлення були різного віку – 2, 3, 7 років.
Через декілька років у сім’ї Путьків трапилась трагедія. Світлана втратила сестру, а племінниця Роксолянка залишилась сиротою. Над нею сім’я Світлани оформила опікунство. Тож тепер у сім’ї Путьків – четверо дітей. Найстаршій Діанці зараз 14 років, Іллі – 10 років, Каролінці – 9 років, а племінниці Роксоляні – 10 років.
З вихованням подружжя справляється самостійно.
Звісно, спершу було несолодко. На запитання, чи були моменти, коли опускались руки, Світлана каже, що вона духовно дуже сильна жінка і їй цей стан невідомий.
«Я не з тих, у кого опускаються руки, це не про мене. У мене була підтримка чоловіка, друзів, близьких, а більше й нічого не треба було. Зараз діти вже подорослішали, тому подумую про пошук роботи, але чоловік від моєї ідеї не в захваті, каже, що діти й так росли без материнського тепла і тепер неабияк його потребують», – розповідає Світлана Путько.
Діти нічим не обділені. Зараз у них є сім’я, є мама і тато.
«У мене таке відчуття, що усіх своїх дітей я знаю від народження. Всі гени стираються, якщо займатись вихованням дітей. Діти стають подібними до нас. Бо коли в серці достатньо любові, місця вистачить усім», – каже Світлана Путько.
Торік Світлана балотувалась у депутати, сподіваючись зробити дозвілля дітей Великої Горожанни якісним та змістовним. Хотіла, щоб у селі було більше творчих чи розвивальних гуртків для дітей, підлітків, молоді.
Із сумом жінка визнає, що за рік часу таких змін не трапилось, проте має сподівання, що все налагодиться.
«Возити дітей на спортивні секції чи творчі студії до Львова чи Миколаєва – дуже витратно в часі. Було б дуже добре, якби такі секції були у нас», – каже жінка.
Ох, цей підлітковий вік!
На момент нашої розмови усі діти Світлани відпочивали в дитячому таборі «Артек» у Київській Пущі-Водиці. Тож жінка мала трохи часу на перепочинок від щоденних клопотів.
«Зараз у дітей почався непростий період. Підлітковий вік – батькам це знайомо. Діти вже у тому віці, коли кожен хоче проявити своє «я», поекспериментувати із зовнішністю, зачіскою, стилем одягу.
Ще донедавна усім готувала однакову їжу, тепер їхні апетити та смакові вподобання змінились. Хтось вишуковує у супі цибульку, хтось не хоче їсти те і се», – розповідає Світлана.
У вихованні Світлана строга і вимоглива. В міру дозволяє користуватись гаджетами, планшетами. Натомість усіляко заохочує творчість.
Дітям Путьків дуже сподобалась пісня Арсена Мірзояна «Вінні Пух» або більш відома як «А я лише хотів тебе привітати». Вони знають пісню напам’ять і на всі свята у колі родини, друзів, знайомих захоплено співають.
Каролінка, Роксолянка і Діанка люблять співати й танцювати. Ілля має власні захоплення. Рибалка, пошук грибів, велосипед – наразі його інтереси.
«Діти вдома мені в усьому допомагають: прибирати, розвішувати одяг, на городі, коло грядки, у саду. Усі четверо полюбляють готувати щось смачненьке», – каже Світлана.
Звичний день Світлани починається з приготування сніданку та зборів до школи. Зробити чотири термоси з чаєм, заготувати чотири пари канапок, печиво, фрукти. Поки діти в школі треба навести лад після ранкових зборів, а далі встигнути приготувати обід. Бажано врахувати смакові вподобання усіх.
Двоє Світланиних школярів самі роблять уроки, а от з двома треба ще посидіти. Жінка, як і рік тому, мріє вийти уже на роботу, та розуміє, що дітям, а особливо підліткам, потрібна належна увага і догляд.
Адже зараз у них такий період, що й конкурують за увагу.
«Коли дітей багато, їм краще, бо мають з ким бавитись, а батькам, натомість, важче фізично», – підсумовує жінка.
Та це Світлану не лякає, бо разом з чоловіком люблять усіх діток та прагнуть кожному подарувати щасливе дитинство.
