Сьогодні, 4 лютого, виповнюється 97 років Дарії Гусяк – діячці Організації українських націоналістів, яка була зв’язковою головного командира УПА Романа Шухевича.
Дарія Гусяк провела у тюрмах і таборах 25 років. Вийшла на волю лише у 51 рік, пише Dyvys.info.
Дарія Гусяк народилася у 1924 році у Трускавці у національно свідомій сім’ї Юрія та Марії Гусяків. Близькими родичами мами були такі діячі ОУН, як Дмитро Данилишин та Василь Білас. Від 1939 року мала тісні контакти з членами підпільної ОУН та виконувала доручення організації. ЇЇ батька – Юрія Гусяка НКВС арештував у 1940 році, його доля залишилась невідомою.
У 1946 році разом з підпільницями Олею Ільків та Мартою Пашковською їде до Стрия, де знайомиться з Катериною Зарицькою. Від неї отримує завдання та інструкції для організації хати-криївки. Діставши документи переселенців з Польщі, Дарія Гусяк з мамою і Мартою Пашковською організовує таку хату в селі Грімне Городоцького району. В тій хаті узимку 1947-го упродовж трьох тижнів перебував провідник УПА Роман Шухевич. З цього часу Дарія стає зв’язковою генерала Шухевича. На Великдень 1948 року в лісі, при великій кількості повстанців, була прийнята у члени ОУН, а її присягу приймав сам Роман Шухевич. За дорученням головнокомандувача Дарія їздила в Москву, щоби розвідати режим роботи американського посольства, а в Києві вивчала можливості підриву пам’ятника Леніну.
Арешт і табори
2 березня 1950 року, за три дні до смерті Шухевича, Дарію Гусяк заарештували. Побиттям і катуванням вимагали назвати місце перебування її керівника. Майже на очах за тоненькою перегородкою били маму. Її крик доводив до відчаю, але Дарія витримала. Згодом до неї в камеру підсадили агентку «Розу», яка спочатку працювала в нацистському гестапо, а згодом була перевербована в радянську спецслужбу. Розповідям, що «Роза», яка представилася учасницею націоналістичного підпілля, може передати записку Шухевичу, Дарія не повірила, – йдеться на сайті Українського інституту національної пам’яті. Тоді слідчі випробували психотропний препарат, який викликав галюцинації. Боячись наступного разу збожеволіти і несвідомо зрадити побратимів, Дарія погодилася передати записку з попередженням. Вона була адресована не на пряму адресу, де перебував Шухевич, а родичці власниці його хати, яка мешкала зовсім в іншому кінці села Білогорща неподалік від Львова. Дарія знала, що там нікого нема, а селянка, здогадавшись, зуміє попередити підпільників. Так би й сталося. Якби на голосні допитування енкаведистів до мами не підійшов малолітній син Данило. Хлопець на одній із фото пізнав знайому тітку (зв’язкову Галину Дидик) і вказав хату, де її бачив. Так чекісти вийшли на слід Романа Шухевича. 5 березня під час захоплення головнокомандувач УПА застрелився, зв’язкову спіймали. Дарію Гусяк упродовж року утримувалась радянськими спецслужбами в тюрмі «на Лонцького» у Львові. Потім її перевезли до Києва для продовження слідства. Рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР засуджена за ст. («зрада Батьківщини») на 25 років тюремного ув’язнення. Неволю відбували в Верхньо-Уральську Челябінської області, а згодом у Володимирській тюрмі. Лише у 1969 році їх перевели у концтабір в Мордовії. Дарія вийшла останньою, відбувши весь термін покарання. Пропозицію погодитися на дострокове відхилила. Її ніхто не чекав удома. Всю сім’ю репресували і вивезли в Сибір. «Мені лишалося 2,5 роки. А поруч відбували ув’язнення шістдесятники, з ними так цікаво було спілкуватися. Адже саме їм упівці передали естафету боротьби за Україну. У тюрмі на сходах зустрілася із Судоплатовим, вбивцею Коновальця і Шухевича. Він був репресований як посібник Берії та відсидів 12 років. – Він низенько мені поклонився. Я кивнула у відповідь, бо так вихована. Розмовляти не можна було. Ненависті у мене не було, бо вона затьмарює розум. Він гідний найжорсткішої кари, але хай люди його осудять. Я ставлюсь по-християнськи».
Життя на волі
Звільнили Гусяк у березні 1975 року. Однак дозволу на повернення на батьківщину вона не отримала. Поселилась у Волочиську на Хмельниччині у подруги по боротьбі Катерини Зарицької. З 1995 року мешкає у Львові. Стала членом Проводу Конгресу українських націоналістів. За порадою Слави Стецько створила громадську жіночу організацію — Всеукраїнську лігу українських жінок та стала її головою, об’їздила всю Україну, створила осередки ВЛУЖ у 22 областях. Як голова ВЛУЖ була співзасновником Національної Ради жінок України, представляла цю організацію на міжнародних з’їздах і конференціях. Нагороджена президентом України у 2008 році Орденом княгині Ольги III ступеня та «Орденом Лева» від міста Львова. Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджена ювілейною медаллю «25 років незалежності України». У своїх розповідях для УІНП згадує, – «Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю», – зі сльозами на очах каже Дарія Гусяк. – «Увечері сідаю і переглядаю всі новини. Тяжко, але не дивитися – не можу. Найбільше болить, що кращі сини знову вмирають за Україну. Співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі. Російська Федерація довго не витримає, імперія загине – за все треба буде відповідати. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її було розділено між різними державами. Донбас і Луганщину не треба віддавати. Вони тільки тепер починають відроджуватися. Важливо, що люди там самотужки стають українцями. Але державною мовою не можна поступатися в жодному разі».
