Як усе починалось
Львів став першим містом, де посадовці задумались про впровадження автоматизованої системи оплати проїзду (скорочено — АСОП). Одним із перших про впровадження е-квитка заговорив іще у 2011 році тодішній керівник зовнішньоекономічного управління Львівської міської ради Сергій Кіраль. Саме він запропонував створити спільне підприємство, яке б взялося впроваджувати АСОП у громадському транспорті. Співзасновником мала виступити латвійська компанія «Рігас Карте», яка впровадила електронний квиток у громадському транспорті Риги. Проте проект мав низку «підводних каменів», і Львівська міська рада пропозицію Кіраля відхилила… І хоча першу спробу ввести е-квиток у Львові поховали, міські чиновники, а особливо Андрій Садовий, вхопилися за ідею електронного квитка, тому тему й далі вельми активно мусували.
Проте проект мав низку «підводних каменів», і Львівська міська рада пропозицію Кіраля відхилила… І хоча першу спробу ввести е-квиток у Львові поховали, міські чиновники, а особливо Андрій Садовий, вхопилися за ідею електронного квитка, тому тему й далі вельми активно мусували.
Головними перевагами електронного квитка мали б стати точний облік пасажирів, переведення розрахунків на безготівкову оплату і зміна системи розрахунків «перевізник — пасажир — місто». Проте є й певні ризики, адже по-перше, впровадження новації дає можливість не просто контролювати, але й, певною мірою, керувати фінансовими потоками (комп’ютер, звичайно, чесний, як то кажуть, «по дефолту», але все одно ним керують люди). По-друге, в разі збою в роботі системи значних збитків можуть зазнати як перевізники, так і місто.
Особливістю львівського е-квитка мала стати так звана «покілометрова оплата перевезень», тобто перевізник мав отримувати кошти не за кількість пасажирів, а за кілометраж. Усе ніби добре, але тут з’являється такий фактор, що власне місто і оператор електронного квитка мають визначити, яку суму за пробіг конкретного транспортного засобу сплачувати. А отримати прозору формулу таких розрахунків в Україні, здебільшого, не реалістично.
Нова хвиля е-квитка
Навесні 2013 року за ініціативою низки громадських активістів було проведено громадські слухання, підсумком яких стало рішення — електронному квитку в нашому місті бути… Проте в той час в Україні сталася низка резонансних політичних подій, які значно зменшили суспільний інтерес до електронного квитка. Втім, у 2014 році, коли громадські активісти Львова провели низку «круглих столів» із представниками влади та перевізниками, інтерес з’явився знову. 12 червня 2014 року мер Львова підписав розпорядження № 163, яким утворив спеціальну робочу групу, що мала впроваджувати електронний квиток. Її очолив перший зам Садового Олег Синютка, до складу групи ввійшла низка чиновників ЛМР і кілька громадських активістів. Секретарем робочої групи було призначено тодішнього заступника начальника Управління транспорту і зв’язку Сергія Журбенка.
Олег Синютка розпочав доволі активну роботу групи, і вже на осінь 2014 року громадським активістам було презентовано «чернетку» технічного завдання на впровадження АСОП у Львові, а взимку 2014-го робоча група уже розглядала презентації фірм, які виявили бажання впроваджувати систему в нашому місті. Загалом робоча група отримала пропозиції від 11 українських та закордонних компаній. Але тут сталися політичні зміни і Президент України Петро Порошенко призначив Олега Синютку головою Львівської ОДА. Відповідно, змінився і керівник робочої групи стосовно е-квитка — замість Синютки, її очолив Віктор Пушкарьов. Якщо за часів Синютки робоча група була досить публічна, то з приходом нового керманича втаємниченість зросла в рази.
Новація мала б вже працювати
Щоб прояснити ситуацію із впровадженням «е-квитка» у Львові, навесні 2016 року містянка Анна Ставка користується новим інструментом — електронною петицією і робить запит, щодо термінів впровадження АСОП у Львові. Як відповів їй тодішній керівник Управління транспорту і зв’язку Віктор Щир, підготовку документації для проведення тендеру мали завершити влітку 2016 року, а вже цього, 2018 року, електронний квиток мав запрацювати у Львові на повну. Але так і не запрацював... Іще у відповіді Віктора Щира містилося декілька цікавих пунктів: по-перше, що оператором електронного квитка мав стати комунальний «Львівавтодор», який доти «виконував функції замовника із реконструкції інфраструктурних об’єктів»; по-друге, що на впровадження АСОП у Львові візьмуть спеціальний кредит в ЄБРР. Приблизно в той час, на початку 2016 року, у «Львівавтодорі» було створено спеціальний відділ, який мав займатися е-квитком. Очолив цей відділ уже знайомий нам Сергій Журбенко, який до того працював заступником начальника Управління транспорту і зв’язку.
15 серпня 2016 року своїм розпорядженням № 374 бургомістр створив нову робочу групу з впровадження е-квитка. Тепер функція головування в ній відійшла до заступника мера Львова з розвитку Андрія Москаленка. Громадських активістів у складі комісії замінили депутати Львівської міської ради — по одному депутату від кожної фракції.
Кредит є — е-квитка нема!
Одночасно з відкриттям трамвайної лінії на Сихів, у Львові було урочисто підписано кредитну угоду між Європейським банком реконструкції та розвитку та ЛКП «Львівавтодор» щодо впровадження електронного квитка. Місто отримало на реалізацію цього проекту чималу суму в 10 млн євро. Цю угоду без великих проблем затвердила Львівська міська рада. А в січні 2017 року Верховна Рада України ухвалила спеціальний закон, яким внесла зміни в низку законодавчих та нормативних актів, що стосувалися як транспорту, так і повноважень місцевих рад. Отож, було створено законодавчу базу для впровадження сучасної системи стягнення плати за проїзд у міському транспорті.
Винна бюрократія і дорогі консультанти?!
Здавалося б, усі перепони на шляху впровадження електронного квитка у Львові було знято: з’явилася законодавча база, на брак якої раніше посилалися чиновники, а гроші на проект надав Європейський банк реконструкції та розвитку. Проте сталося не так, як гадалося.
Із часу ухвалення Верховною Радою відповідного закону минув понад рік, а з часу погодження кредиту — уже майже два роки. Але, як виявилося під час щоквартального звіту «команди з впровадження електронного квитка», яку представляли в.о. директора «Львівавтодору» Роман Познанський та начальник відділу АСОП Сергій Журбенко, звітувати «команді»… немає про що! Журналістам, що були на брифінгу, розказали лише про такі «здобутки», як визначення назви самого е-квитка — він буде називатися «ЛеоКарт», та про його дизайн. Як пояснили працівники «Львівавтодору», в затримці впровадження електронного квитка у Львові, виявляється, винний... Європейський банк реконструкції та розвитку. Адже саме він «зволікав» аж 11 місяців із призначенням консультанта з впровадження системи безготівкової оплати за проїзд. Цим консультантом виявилася австрійська компанія «iC consulenten». Ця фірма не вперше працює із «Львівавтодором» — раніше вона вже була консультантом у проекті «Львівавтодору» із встановлення вздовж трамвайних маршрутів №№ 2 і 6 «розумних світлофорів» і табло прогнозування руху трамваїв фірми «Сварко», а також у створенні Центру керування рухом у Львові. Послуги цієї фірми, до речі, не з дешевих. Як з’ясував депутат Львівської міської ради Ігор Зінкевич, консультації щодо «світлофорного» проекту коштували місту 225 тисяч євро. Якщо перевести цю суму в вартість німецьких трамвайних вагонів, які нещодавно купило місто, то вона еквівалентна вартості 12 вживаних трамваїв.
Власне разом із консультантом, тобто фірмою «iC consulenten», фахівці «Львівавтодору», а їх у профільному відділі налічується аж шість осіб, мали розробити технічне завдання на впровадження системи е-квитка, а також розробити технічну специфікацію, підготувати тендерну документацію за правилами ЄБРР. Відповідно до початкового графіка впровадження електронного квитка, уже в кінці 2017 року мала відбутися друга частина процедури тендеру з вибору генпідрядника з впровадження АСОП, а в березні 2018 року мали підписати контакт із переможцем тендеру…
Але сталося знову ж таки не так, як заповідалося. У вересні 2018 року, коли система е-квитка мала почати тестову роботу в комунальному електротранспорті міста Львова, журналістам розказали лише про те, якими будуть розрахунки між оператором е-квитка і перевізником, та які тарифні плани діятимуть. Знову ж таки, працівники «Львівавтодору» всю провину за зволікання поклали на «бюрократів» із Європейського банку реконструкції та розвитку, які, мовляв, надто прискіпливо вивчають подані документи! Не те що в нас, нє?
Е-квиток з’явиться в 2020-му?
Отож, пани Познанський і Журбенко розказали, що повномасштабного впровадження електронного квитка львів’янам доведеться чекати не раніше 2020 року. Тобто не раніше того моменту, як у Львові відбудуться місцеві вибори. А, не забуваймо, що наш міський голова Андрій Садовий уже заявив, що на наступну каденцію балотуватися в очільники Львова не буде, бо йде в президенти!
Що цікаво — за той час, як у Львові говорили-балакали про електронний квиток, сусідній Тернопіль, який стартував у цьому напрямі значно пізніше, уже впровадив його у всьому транспорті міста. Впровадити у себе певний варіант електронного квитка змогло і невелике Мукачево. Щодо Вінниці, з якою львів’яни планували координувати роботу над проектом, то в цьому місті вже у всьому транспорті прокладають спеціальну проводку для валідаторів і встановлюють їх. Наше ж місто далі запровадження оплати проїзду з допомогою банківських карт і QR-кодів не пішло.
Що «прозвітували» чиновники?
«Ратуші» вдалося встановити, що «щоквартальний звіт» став публічним не так просто. Виявилося, що депутат-укропівець Ігор ЗІНКЕВИЧ подав на ім’я заступника міського голови Львова з розвитку Андрія Москаленка, начальника відділу АСОП Сергія Журбенка, а також секретаря Львівської міської ради Анатолія Забарила звернення, де попросив керівництво робочої групи з питань електронного квитка публічно прозвітувати про наслідки роботи групи, а також відповідного відділу «Львівавтодору». Заплановано було, що звітуватимуть чиновники на пленарному засіданні Львівської міської ради і міські обранці зможуть поставити членам «команди» низку запитань. Та, замість публічного звіту, вирішили провести «брифінг» із журналістами, а Ігореві Зінкевичу надіслати вельми розлогу відповідь, яку він оприлюднив у себе на сторінці у Фейсбуку.
Із відповіді випливає, що робоча група з питань е-квитка збиралася 16 разів. Проте реальних наслідків роботи цієї групи немає — вона не розробила досі жодного нормативно-правового акта, який би регулював роботу АСОП, понад те, це навіть не належало до обов’язків робочої групи. Як виявилося, робочу групу досвід впровадження
е-квитка в сусідньому Тернополі не надто й цікавить, мовляв, там інший принцип роботи системи.
На запитання депутата, хто ж таки визначав вартість впровадження електронного квитка у Львові, «Львівавтодор» знову ж таки послався на іноземну фірму, яка (вочевидь, не безкоштовно) проводила розрахунки. Це фірма Mott MacDonald Limited. Згідно з відповіддю, підписаною паном Познанським, розрахунок вартості системи робили на 939 одиниць рухомого складу, які мали курсувати містом. На всю цю кількість техніки мало б працювати лише 70 контролерів-інспекторів… Зрозуміти, як у «Львівавтодорі» нарахували аж 939 одиниць міського транспорту, вельми важко, адже в місті на маршрути виїздило щонайбільше 600 автобусів, а кількість електротранспорту, навіть за планового випуску, ніколи не перевищувала 145 одиниць. Що це за майже 200 одиниць «резерву» — незрозуміло і підозріло.
У листі «Львівавтодор» також перерахував 15 потенційних учасників тендеру, які зголосилися під час попередньої кваліфікації. В очі впадає те, що серед учасників є і фірма «Сварко», яка впроваджувала у Львові «розумні світлофори», а також інформаційні табло про рух трамваїв, які довший час не могли показувати правдиву інформацію. Не спромоглися дати чіткої відповіді й на запитання, як саме буде розраховуватися виплата приватним перевізникам за кілометр виконаної транспортної роботи. Виявилося також, що ні робоча група, ні відповідний відділ «Львівавтодору» не напрацювали жодних, навіть основоположних, нормативних актів ЛМР, які б унормовували роботи системи. Всі очікування на переможця тендеру і консультанта.
Отож, як резюмував із цього приводу Ігор Зінкевич: «Хтось переможе у тендері, щось запропонує, а потім під усе це підводитимуть нормативно-правову базу»… Нагадаємо, що депутат спрямував одночасно два однакові звернення, щодо роботи робочої групи з питань е-квитка. Одне — на ім’я керівника робочої групи Андрія Москаленка, а друге — на ім’я її секретаря Сергія Журбенка. Один з останніх абзаців відповіді просто вражає: «На Ваше депутатське звернення від 03.09.2018 року № 703-2...інформую, що у зв’язку з тим, що посадова особа, якій воно адресовано, не входить у перелік посадових осіб, який відповідно до статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не входить у перелік розпорядників публічної інформації, Ваше звернення до виконання посадовій особі не направлялося». Як видно зі звернень, які Ігор Зінкевич викладає на своїй сторінці у Фейсбуку, згаданий документ № 703-2 був адресований саме панові Сергієві Журбенку, який у «Львівавтодорі» безпосередньо працює над проектом втілення е-квитка. Як може бути так, що особа, яка працює над впровадженням електронного квитка, з одного боку, формально не володіє інформацією про цей проект, а з іншого — готує відповідь на звернення, адресоване Андрієві Москаленку, пояснити можуть хіба ті, хто в усьому винуватить європейську бюрократію…
Джерело: Ратуша
