В коментарі до неї набігли рускоміровци. Демонструють неабияку обізнаність в міграційній політиці ( "єжжай на памідори в Польщу"), історії ("кстаті, Франко щітал сєбя русінам, тоїсть рускім"), і, звичайно, в праворадикальних ідеологіях ("нацизм").
І це прекрасний, по своєму, кейс.
Чому самоочевидне твердження "я у своїй країні спілкуватимусь своєю мовою", викликає таке бурління?
Все дуже просто. Бо російська мова - це маркер імперії.
Ці речі, нехай не такі гострі, я не раз зустрічав в Празі. "Почему нет меню на рускам?". "Ви что, не говорітє по рускі?". Рівень здивування чи обурення коливається в залежності від конкретної ситуації.
І все тому, що в свідомості багатьох росіян Чехія - це теж "їхнє". Ну, бо визволяли і все таке. Зрештою, в СРСР ніколи не приховували, що радянські кордони закінчуються на кордонах Чехословаччини.
І що зробили комуністи чи не перше захопивши владу? В 1948 році, в рік комуністичного перевороту, російська мова була введена в школах як обов'язковий предмет.
Тому, що де російська мова - там ми.
І тепер ці речі починають природньо вивітрюватися. Попри значну частину русофільського населення, діти все менше вчать російську після падіння комунізму. І знання російської для чехів не є чимось таким ж очевидним, як 30 років тому.
Те саме в Україні. Для багатьох молодих українців російська цілком чужа та іноземна мова. Це не мої фантазії. Я знаю таких людей особисто. І цей цілком природній поцес триватиме, якщо не закрутять гайки українізації.
Але для імперії це вкрай важливий маркер. І чим більше мовна ситуація змінюється не на її користь - тим більший тиск, щоб повернути російську.
Там де можна собі дозволити - ввести війська, як в Україні. Де не можна - вести масивну пропаганду, як в Чехії.
Тому й ці бої за мову. Бо радянська логіка Кремля - мітити власну територію російською мовою абсолютно не змінилася. А прийняти нові геополітичні реалії вони, здається, просто не здатні.
Тому це теж своєрідна лінія фронту. Культурного - але вкрай важливого.
