Нас цікавить те питання, яким задаються мільйони громадян в Україні, але який обходить стороною влада: "що ж далі?". Це питання щовечора звучить на наших кухнях. Його задають друзі і сусіди, зустрічаючись біля під'їзду. Його задають в селах і містах, таксисти і перукарі, вчителі та інженери, медики і хлібороби. Що далі? Яку Україну ми отримаємо на виході, після війни?
На жаль, ясного бачення соціально-економічної стратегії розвитку України в післявоєнний період в уряду немає. Немає розуміння того, як необхідно в терміновому порядку трансформувати житлово-комунальну сферу – щоб заощадити на енерговитратах і зняти з простих людей тарифний тягар. Немає розуміння того, як необхідно змінити податкове законодавство і як змусити працювати банківську систему – адже при обліковій ставці в 25% Бізнес, який залишився в країні, просто помре! Немає розуміння, що робити з експортом – і не тільки хліба, а й руди, металу і цілого ряду інших товарів. А як перейти від переважно сировинної економіки до високотехнологічної? А як відновити транзитний потенціал? А як розвивати сферу послуг, щоб довести її питому вагу в економці країни мінімум до 1/3?.
Я впевнений, що після війни перестануть бути актуальними всі ті політичні партії, які засновані на брехні, фальші і лицемірстві. В українську політику навряд чи повернуться Порошенко і Тимошенко, Разумков і Гройсман, Смешко і Мураєв – я вже не кажу про Медведчука і Бойка. Вони залишаться там, в минулій, в колишній Україні, яка згоріла 24 лютого 2022 року. Політичні партії і політики, які звикли до маніпуляцій і словесної еквілібристики, померли з електоральної точки зору. Їх час минув. Вони залишилися в далекій історії.
Українське суспільство очікують серйозні трансформації, пробудження від сну і нова тональність діалогу з владою.
Андрій Пелюховський
