Іван Франко та український соціялістичний рух у Львові (1896

В неділю 15 листопада 1896 р. І.Франко був присутній на т. зв. “окружному” віче у Львові. Наради проходили в залі міської ратуші. За інформацією щоденної газети “Діло” від 4 (16) листопада, письменник виступив із рефератом на тему “Про теперішнє становище селянства”. Наради віча тривали з 12 до 15 години. Крім І.Франка на зборах виступали також місцеві українські робітники І.Лозинський і І.Вандьо, селянин Зелінський із с. Рудно, польський соціял-демократ Я.Козакевич та ін. Між іншим письменник запропонував присутнім на зборах резолюцію про необхідність введення саме прямих, т. зв. “безпосередніх” виборів (натомість у Галичині тоді з численними порушеннями відбувалися спочатку правибори, опісля проходили вибори). Зрештою після ухвалення всіх запропонованих резолюцій вічові наради завершилися.

І.Франко в той час залишався провідним діячем заснованої ще в жовтні 1890 р. Радикальної партії (РУРП). Остання, між іншим заснована за активної співучасти Франка, також вважалася й полiтичною органiзацiєю “всiх робiтних людей”. Проте більшеуваги РУРП власне зосереджувала на роботi серед українських селян Галичини. Натомість партія лишень обмежувалася деклараціями про необхiдність органiзацiї українських робiтникiв.

І.Франко в першій половині 1890-х років продовжував брати активну участь у заходах, що їх для місцевих робітників (у тому числі й українських) організовували галицькі соціял-демократи. До того ж останні в листопаді 1890 р. у Львові заснували т. зв. Галицьку робітничу партію (ГРП). Після І з’їзду в 1892 р. у Львові ГРП була перейменована в Соціял-демократичну партію Галичини (СДПГ). І.Франко незважаючи на дрібні непорозуміння загалом підтримував тісні взаємини з діячами ГРП/СДПГ. Так, із соціял-демократичного часопису “Robotnik” (“Робітник”) дізнаємося, що 14 грудня 1890 р. у Львові в залі міської ратуші проходили робітничі збори. Останні були присвячені проблемі реформи виборчої системи. На зборах поряд із польськими та єврейськими соціял-демократами виступав також І.Франко. Між іншим письменник був присутній і серед гостей на нарадах ІІІ з’їзду СДПГ (Львів,12–15 серпня 1894 р.).

Водночас майже вся органiзацiйна робота в ГРП/СДПГ велася виключно польською мовою. Це в свою чергу вело до полонiзацiї місцевих українських робiтникiв. Як бачимо галицькі соціял-демократи в своїй діяльності iгнорували нацiональну специфiку на теренах краю. Звісно, що І.Франко також це усвідомлював. З однієї сторони він декларував товариські відносини із галицькими соціял-демократами. Проте з іншого боку Франко вочевидь прагнув, щоб РУРП охоплювала своїми впливами не лише українських селян, але також і місцевих робітників. Потрібно розуміти, що членство міських робітників-українців в СДПГ активно їх денаціоналізувало.

Вочевидь, що І.Франка та інших радикалів прискорила взятися до організації українських робітників серед іншого й заява діяча СДПГ Ю.Гудеца. Останній на зборах львівських робітників у серпні 1896 р. серед іншого заявив про СДПГ таке: “ми – польська партія тому, що міський пролетаріат, серед якого ми проводимо роботу, є переважно польський або принаймні користується польською мовою”. Звідси Франко та інші радикали вирішили й собі “занятись теж аґітацією й організацією міських українських робітників”.

При цьому І.Франко та власне старші діячі РУРП (передусім М.Павлик) вбачали за головну мету майбутньої т. зв. “Русько-Української соціял-демократичної партії” – порятунок робітників-українців від полонізації. Зрештою тим самим І.Франко та інші “старі” радикали намагалися вплинути на національну свідомість українських робітників. Натомість декілька молодших однопартійців І.Франка, представники т. зв. соціял-демократичної групи (М.Ганкевич, Р.Яросевич та ін.), що існувала в межах РУРП, говорили передусім про “клясове усвідомлення українського робітника” як “найкращий лік проти його польонізації”.

Вже 17 вересня 1896 р. у Львові передусім завдяки старанням однопартійця І.Франка – радикала М.Ганкевича відбулися таємні, “довірочні” (приватні) збори українських робітників. Чи був присутній на зборах письменник нам невідомо. Так само де вони конкретно відбулися в місті нам також встановити, на жаль, не вдалося. Разом із тим на зборах було вирішено найближчим часом заснувати соціял-демократичну партію, видати з цього приводу відозву до українських робітників та розпочати видання для них часопису. Правда часопис мав друкуватися латинським шрифтом, оскільки українські робітники у Львові та інших містах здебільшого читати кирилицею не вміли.

І.Франко вочевидь таки ввійшов до складу оргкомітету, що мав заснувати “Русько-Українську соціял-демократичну партію”. Згаданий комітет був обраний на львівських робітничих зборах 17 вересня. Крім І.Франка до складу комітету увійшли радикали М.Павлик, М.Ганкевич, робітники І.Глинчак, І.Лозинський та ін.

Вже 25 вересня 1896 р. оргкомітет, куди серед інших входив І.Франко, опублікував українською мовою, але латинським шрифтом відозву під назвою “PokłykdorobitnykiwRusyniw” (“Поклик до робітників русинів”). Під цією відозвою був і підпис І.Франка (“Dr. Iwan Franko, literat”). Крім І.Франка відозву підписали: М.Бориславський – столяр, М.Ганкевич – правник, І.Глинчак – слюсар, М.Котиляк – швець, Є.Левицький – правник, М.Павлик – літератор і Ю.Сидорак – друкар. Автори “Поклику” роз’яснювали українським робітникам затримку з організацією робітничої партії. Передусім в українських соціялістів Галичини бракувало сил, щоб створити таку організацію. А друга причина полягала в тому, що СДПГ до цього часу дотримувалася “інтернаціонального” принципу у своїй діяльности.Звідси “Поклик” аргументував необхідність заснування української соціял-демократичної організації лишень національними факторами.

І.Франко був автором одного з двох варіантів тексту “Поклику”. Автором іншого був однопартієць письменника – Є.Левицький. Відозва авторства останнього більше сподобалася членам оргкомітету. Ті прийняли текст за основу опублікованого в вересні 1896 р. звернення до робітників. Разом із тим письменник взяв активну участь у редагуванні первісного тексту Є.Левицького. Це передусім введення до тексту “Поклику” саме І.Франком образу українських робітників, яких чужоземний капітал перетворив “у простих, безправних рабів <…> у гній для чужих цивілізацій”. Відомо також, що однопартійці І.Франка, “молоді” радикали Є.Левицький разом із М.Ганкевичем навіть “випрацювали” програму майбутньої соціял-демократичної партії.

Водночас І.Франко через підписання “Поклику” навіть міг покинути редакцію газети “Кур’єр львовські”, де працював ще з 1887 р. Про цей інцидент згадував М.Павлик у листі до вдови М.Драгоманова – Людмили Михайлівни. 28 вересня 1896 р. у листі до неї М.Павлик зауважив наступне: “<…> ось через «Поклик до Русинів-робітників», за те, що Фр[анко] підписав єго, на него кинулися і в Kur[ier’i] Lw[owski-m], і він, бачиться, мусить уступитися відти”. Правда тоді до цього ще не дійшло.

Натомість галицька соціял-демократія прийняла факт участі І.Франка в появі відозви та заснуванні нової організації доволі прихильно. СДПГ раділа новій українській організації, оскільки могла офiцiйно проголосити себе власне польською партiєю. Водночас у жовтні 1896 р. на сторінках газети “Громадський голос” (орган РУРП), редактором і видавцем котрої тоді був саме І.Франко, побачила світ стаття “Руська партія соціяль[-]демократична”. Проте хто саме був автором цієї публікації нам встановити не вдалося.

Про організацію українських соціял-демократів І.Франко говорив у вересні 1896 р. на черговому Vз’їзді РУРП. Останній відбувся у Львові 26 та 27 вересня в залі т. зв. Робітничого дому, що містився в тодішньому пасажі Гаусмана (тепер проїзд Крива липа). Закриваючи наради першого дня з’їзду РУРП, І.Франко висловив побажання, щоб “нова партія (Україська соціял-демократична. – Ю.Я.) була посередником між соціал-демократичною і українською радикальною партіями”. І.Франко при цьому “запевнив, що нова партія не означає жодного розламу, але є тілько новим набутком в спільній боротьбі <…>”. Від імені українських соціял-демократів на з’їзді Радикальної партії виступив І.Глинчак. Він заявив між іншим, що “нова партія іти буде разом з радикальною партією і не мислить займати становища противного польській соціально-демократичній партії”. Від імені СДПГ на V з’їзді радикалів говорив Я.Козакевич.

Зрештою як інформувала читачів газета “Громадський голос” про завершення нарад V з’їзду РУРП, що “по відчитаню кількох писем і телеграмів привітних, між тими від краківських робітників <…>, і по промові др. Франка закінчено наради окликом на честь радікалів, польськоі і руської соціяльноі демократіі. Зібрані розійшли ся з радікальною піснею на устах (мова йде про вірш І.Франка «Пісня руських хлопів-радикалів» 1895 р., фактично гімн РУРП. – Ю.Я.)”.

Проте справа організації т. зв. “Русько-Української соціял-демократичної партії” помітно затягнулася. Єдиним проявом діяльності оргкомітету партії стало видання львівського часопису “Robitnyk” (“Робітник”). Перший номер газети “Robitnyk”, органу “Русько-української соціял-демократичної партії”, вийшов у Львові 1 січня 1897 р. У першому номері часопису був надрукований вірш І.Франка “Каменярі”. Газета друкувалась українською мовою, але латинським шрифтом. Редакція враховувала той факт, що чимало робітників-українців не вміло читати кирилицею. Редактором видання був М.Ганкевич. А редакція часопису містилася в одній із будівель пасажу Гаусмана.

Тимчасом на 22 січня 1897 р. уряд призначив парламентські вибори за новим виборчим законом (в парламенті було введено нову, т. зв. загальну Vкурію). На виборах кандидував також І.Франко. Разом із тим у виборчому окрузі Перемишль – Мостиська – Рудки – Самбір – Дрогобич, де кандидував письменник, СДПГ висунули своїм кандидатом Ю.Гудеца. І це не зважаючи на те, що РУРП погодила кандидатуру Франка з соціял-демократами в даному окрузі ще наприкінці 1896 р. (!). Водночас газета “Robitnyk”, орган українських соціял-демократів, у статті “Рух виборчий” на початку березня 1897 р. повідомляла між іншим, що в “Перемиськім по селах йде завзятий бій радикалів-селян за др. Франком; робітники <…> поставили кандидатом Гудеца”.

Зрештою проти І.Франка на парламентських виборах 1897 р. виступили також і деякі члени оргкомітету новозаснованої “Русько-Української соціял-демократичної партії”. Це передусім власне й редактор “Робітника” М.Ганкевич, а за ним і значна частина робітників-українців. 12 лютого 1897 р. діяч РУРП і письменник В.Стефаник у листі до О.Гаморак (його майбутня дружина) із цього приводу писав: “Ганкевич і в Коломиї і в Перемишли агітує против Окуневского і Франка за польско-соціалістичними кандидатами. З принципу мусить, хоч рад[икальні] кандидати єму дуже симпатичні. Подайте трохи світла у голову шефа молодої партії. Чи принцип є щось надлюдцке, а симпатія щось люцке ?! Чи чоловік не признає тих принципів, котрі єму симпатичні ?!”.

І.Франко вочевидь не очікував таких підступних дій з боку керівництва “Русько-Української соціял-демократичної партії” проти себе. Будучи провідним діячем РУРП письменник не виступав проти заснування соціял-демократичної партії. Але як виявилося згодом, він небезпідставно ставив умову, щоб дана партія була підпорядкована не польським, а власне австрійським соціял-демократам. Зрештою І.Франко в ході дискусії над проектом програми соціял-демократичної організації (проект нагадаємо підготовили М.Ганкевич і Є.Левицький) незгідний із рядом його положень вийшов із складу оргкомітету партії. Тим самим І.Франко остаточно відійшов від створення “Русько-Української соціял-демократичної партії”. Слідом за ним пішов М.Павлик, а опісля навіть Є.Левицький. Часопис “Робітник” перестав виходити на п’ятомуномері (останнє число газети з’явилося 1 березня 1897 р.). Невдовзі партія взагалі припинила своє існування. М.Ганкевич перейшов у ряди СДПГ.