Є версії, чи скоріше чутки, що Нестор Махно ніби був одружений перший раз ледь не примусово в юності. "Одружили" його родичі з надією на те, що жінка відверне майбутнього молодого посіпаку від політичної діяльності. Та жодних документальних свідчень цього факту наразі історикам віднайти не вдалося, отож прийнято називати першою офіційною дружиною Анастасію Васецьку, його землячку з Катеринославщини.
Вона його чекала
Познайомився з нею молодий Міхненко до арешту. Чому Міхненко? Виявлені документи, що в 1906 році під час хрещення дочки гуляйпольского селянина Є.Половця були: села Гуляйполе селянин Карп Іванов Міхно і селянка Марія Онуфріївна Середа. Проте в копії виписки з "Посімейного списку" сімейств селян села Гуляйполе Олександрійського повіту Катеринославської губернії, представленої у 1919 році в Особливу комісію з розслідування злочинів більшовиків, старший брат Н.І.Махна значився як Міхненко Полікарп Іванович. У супровідному листі до вищезгаданого документу сам Н.І.Махно згадується як "Махно, він же Махненко" і т.п.
Отож, переписувався Нестор з коханою через свою матір, перебуваючи на царській каторзі. Після визволення й прибуття на малу батьківщину він першим ділом одружився з Настею в листопаді 1917 року. Та, звичайно, нормальне сімейне життя з революційним селянським анархістом у простої сільської дівчини складалося важко. Хоча Анастасія оточила Нестора дбайливим піклуванням. Варила йому борщі з молодих півнів за порадами лікаря, адже Махна після каторги все життя переслідували проблеми з легенями, які вкупі з ранами доконають його потім у Парижі. Хтозна-де зроблену фотографію чоловіка, Настя розмістила в хаті над іконою. Вона не була забитою простолюдинкою. Ставила на сільській сцені самодіяльні спектаклі, часто й за участі Нестора Івановича. Але того закрутив вихор селянської революції… Полишивши вже вагітну свою половинку, Махно кинувся у війну за… важко сказати за що. Адже каша в голові з ідей і теорій в Махна була ще та...
У Насті народився син і, зі спогадів односельчан, новонароджений мав один зуб. Та прожило дитя лише тиждень. Тепер уже Батько Махно так ніколи й не побачив сина. Добрі люди (чи злі язики) нашептали Нестору про невірність Насті. Як там було насправді, вже ніхто ніколи не дізнається. Васецька виїхала з села і, за чутками, теж довго не горювала. Вийшла заміж і родила двійко дітей. Отак безрадісно і ніяк завершився перший, я б назвав його сучасною сленговою термінологією "студентський", шлюб Махна.
Соня-Ніна … катеринославська Есфірь?
Микола Герасименко в книзі "Батько Махно. Мемуари білогвардійця" називає наступною обраницею Махна єврейку Софію: "З багатої сім'ї, прекрасну музикантку і чарівну співрозмовницю".
За словами Герасименка, Нестор Іванович познайомився з Сонею в 1918 році в Катеринославі, в канцелярії коменданта міста. Дівчина випадково (?) шукала, де переночувати. Натрапила на штаб махновців. Батько запропонував-наказав лишитися в його помешканні. "Махно в пориві відвертості показав їй рубці від кайданів на своїх руках, – і вона, рвучко, майже ридаючи, потягнулася до нього і довго розглядала й гладила грубі рубці своїми маленькими руками, а Махно, розчулений ніжною ласкою, тихо розповідав їй про своє життя на ненависній каторзі. Вони так близько сиділи один біля одного, що, коли настала пауза, дівчина, зашарівшись, відсунулася від нього і попросила вказати їй місце для ночівлі. Махно моментально змінився: на мить майнуло в ньому щось людське, але знову він опинився у владі своїх звірячих пристрастей; він грубо кинувся до дівчини і обняв її, але дівчина була не з боязких ... і з силою вдарила його по обличчю ... Махно, оскаженілий ляпасом і опором, відскакує в сторону ... Але сльози дівчини, що стікали по красивих пальцях, що закривали її обличчя, чомусь так вразили Махна, що він, з незрозумілою для нього ніжністю, став м'яко віднімати руки від її обличчя".
Якщо це правда, то пахне "єврейськими мансами". Заради безпеки свого майна єврейська громада зробила спробу зробити ґешефт із провідником бузувірів. З Катеринослава вони, молода пара, виїхали в одній тачанці, покритій дорогими персидськими килимами, коні в коштовній збруї. А через кілька днів у Гуляйполі зіграли весілля. Перед тим Соню хрестили і дали їй в православ'ї ім'я Ніна Георгіївна. Куди зникла потім молода представниця древнього народу – невідомо. Можливо, закінчився термін угоди, чи оренди. Такі були часи.
Криваво-чорна бестія
Наступним коханням Нестора була особа, про яку можна писати книжку. Марія Григорівна Нікіфорова народилася в місті Олександрівськ (тепер Запоріжжя) в сім'ї штабс-капітана, героя турецької кампанії. За її словами, вона покинула отчий дім за невизначених обставин ще в юному віці. Працювала нянькою, прачкою, посудомийкою на горілчаному заводі і, мабуть, десь там разом із парами алкоголю просяклася революційними ідеями.
У 18 років стає членом партії соціалістів-революціонерів, яка тоді сповідувала тактику індивідуального терору, але навіть ці ідеї здалися дівчині недостатньо дієвими. Нікіфорова долучається до групи анархістів. До найрадикальнішого їх крила – "безмотивників". Ця революційна група взагалі "не бачила берега" в боротьбі з режимом. "Безмотивники" кидали бомби, стріляли і різали не лише високопоставлених чиновників і провідних політиків – об'єктами їх нападів стали й просто багаті люди, купці, інтелігенція і навіть кваліфіковані робітники. Останнім закидалося, що ті своєю працею збагачують "міроєдів". За участі Марусі було підірвано галантерейний магазин і відоме кафе Лібмана в Одесі, а також здійснено підрив вагону першого класу потягу біля Нікополя.
В 1907 році за свої гріхи вона отримала 20 років каторги з попередньою відсидкою в петропавлівських казематах. Слід зазначити, що при затриманні терористка спробувала підірватися на бомбі. Але та не вибухнула. Її співкамерниця в Новінській тюрмі Єкатеріна Нікітіна згадувала: "Дуже молода незграбна жінка, невисока, кремезна, стрижена під скобку з бігаючими карими очима. Спите хлоп'яче обличчя, в якому, не дивлячись на її молодість, було щось старече. Такого політичного типу ми ще не бачили. Сусідкам по камері вона повідомила, що засуджена за вбивство пристава на страту, яку їй по малолітству замінили на 20 років каторги. Поводилась вона дивно. Поперемінно називала себе то анархісткою, то есеркою, проте сама не врубалась навіть в ази революційних теорій. Книжок не читала".
Ув'язнені з підозрою віднеслися до новенької. Посилали навіть листа на волю, щоб там дали характеристику на товаришку. Недовіра до Нікіфорової поглиблювалась поведінкою дівчини. Вона ніколи не знімала при співкамерницях сорочку і всіляко уникала спільних походів у лазню. Далі – суцільні чутки. Коханка видного діяча російської революції Бориса Савєнкова, ефектна дама Наталья Клімова потім заявляла, що, сидячи разом із Нікіфоровою в камері, постійно отримувала від останньої знаки уваги і сцени ревнощів. Що це було? Чи лесбійські радощі і нахили притаманні жіночим товариствам у виправних закладах за всіх часів і народів, чи Маруся Нікіфорова справді була гермафродитом – достеменно невідомо.
Та менше з тим. З волі "товарісчі" підтвердили відданість Мані ідеям революції. Наша героїня двічі тікала з каторги, другий раз вдало. Через Владивосток вона перебралася в Японію, а потім у США, де деякий час пописувала замітки в газетах анархічного штибу. В 1913 році перебралася до Франції, де вийшла заміж за польського анархіста Вітольда Бжостека, там захопилася скульптурою і малюванням. Брала уроки у самого Огюста Родена. Але її войовничий норов дався взнаки і вона вступає до французького Іноземного легіону і відправляється в Грецію – воювати з турками. Та звістка про події в Петрограді змусила Марусю порушити присягу і через фронти Першої світової прибути до столиці Російської Імперії. Там познайомилася з багатьма провідними діячами есерів, анархістів і більшовиків. Її коліжанкою стала знаменита Алєксандра Коллонтай.
Проте, побоюючись репресій з боку Тимчасового уряду, Нікіфорова виїхала в Україну, в рідне місто Олександрівськ. Тут з голоти дезертирів армії і флоту організовувала анархістську Чорну гвардію. На чолі цих банд вона проводила такі милі їй експропріації, тобто брала гроші шляхом розбою в поміщиків, заводчиків і просто багатіїв. Не гребувала Чорна гвардія і грошима банків і держустанов. У вересні 1917 року комісар Тимчасового уряду ризикнув арештувати ватажка банди. На наступний день робітники підприємств міста оголосили страйк. Влада швиденько пішла на поступки. Марусю народ буквально на руках виніс за ворота тюрми.
Десь тоді вона знайомиться з Нестором Махном. Між ними зав'язався, як то кажуть, короткий, але бурхливий зв'язок. Два полум'яні борці не могли оминути сію чашу. Треба сказати, що своїм радикалізмом і несамовитістю Маруся лякала навіть Батька. Є свідчення, що Маруся всіляко знущалася і принижувала законну дружину гуляйпольського князька Анастасію. Махно відчував до своєї дами серця змішані почуття – тут і любов, і страх перед її авторитетом, і ревність до слави… Та Маруся знала, як гасити в зародку напади гніву Нестора. В хід ішли лестощі ("Ти не такий, як ми. На тобі печать Бога!"), секс і алкоголь. Побратими Махна сприймали цю закоханість вождя, як важку хворобу і небезпеку для всього селянського руху. І хтозна, як би закінчився цей роман, як би не жага Марусі до грошей і хвороблива непосидюча натура.
Армійський скарбник махновців Чубенко залишив дуже цікаві спогади про епізод їхньої останньої зустрічі: "Коли Махно був на фронті, на станцію... прибула озброєна до зубів Маруся Нікіфорова і запитала: "Скільки в тебе в касі грошей?" – "Три мільйони." – "Я повинна отримати ці гроші для організації підпільної організації анархістів у Москві." – "Прибуде Махно тоді й дам. Без нього ніяк не можна"… Маруся відповіла, що з нею тридцять вершників, і вона не буде зі мною рахуватися. Коли вона вийшла з вагона і пішла кликати свій загін, я побіг до чергового по вокзалу і наказав, щоб через 15 хвилин мій вагон з паровозом відправили на станцію Федорівка".
Чубенку вдалося відвезти гроші з-під носа Нікіфорової якраз вчасно. У Федорівці його розшукав Махно. Передоручаючи більшовикам свої війська, він однак не збирався віддавати їм армійські гроші. І не тільки більшовикам, а й анархістам, які за його ж висловом "доїли з усіх сторін". "Махно почав мене лаяти, чому виїхав із Токмака? Я пояснив. "Нікіфорову треба розстріляти", – заявив Махно. У цей момент у вагон зайшла Маруся і знову почала наполягати, щоб Махно віддав їй три мільйони. Махно почав крити її матом і, вихопивши револьвер, хотів її застрелити, однак і Маруся була напоготові зі зброєю в руках. Довго вони лаялися. Потім Маруся почала просити: "Дай грошей хоч на дорогу !"... Махно схопив пачку валюти і викинув її з вагона до людей Марусі, що оточували вагон, крикнувши: "Візьміть, і щоб я вас більше не бачив! Нічого не робите для революції, дармоїди, а годувати вас треба!".
За іншою версією, начштабу махновців Віктора Белаша, сума відступних Чорній гвардії сягнула чверть мільйона. Інкримінували Нікіфоровій несанкціоновані грабежі й червоні. Суд під дулами анархістських револьверів закінчився виправданням обвинуваченої. Загін Марусі брав участь в поході на Крим. Не так у самому поході, як у наведенні "революційного порядку". Близько тисячі солдат, офіцерів і людей "чуждих новой власти" стали жертвами чорно-гвардійців. До "активів" анархістів слід занести пограбування Лівадійського палацу в Ялті.
По поверненні в Україну отаманша відзначилася неодноразово. Слід згадати перший у світі факт розгону артилерією парламенту. Хай і губернського. В Єлисаветграді після "непорозуміння" з місцевим Совєтом Нікіфорова розстріляла будівлю, де засідали депутати. З Парижа приїхав її законний чоловік Вітольд Бжостек. Разом із Чорною гвардією Маруся ще "покуролесила" по Росії. Потім за принципом, що "нове, то добре забуте старе" і перейшла до тактики індивідуального терору. Їй були "по барабану" і білі, і червоні… Вона вчинила невдалі замахи на Леніна з Троцьким, адмірала Колчака. Втікаючи від ЧК, Нікіфорова знову опиняється в Криму. Тут, напевно, за звичкою, анархістка починає планувати ліквідацію генералів Слащьова і Дєнікіна. Згідно з офіційною версією, її було виявлено і повішено разом із чоловіком у Севастополі.
Ніяких документальних свідоцтв її смерті немає. В тридцяті роки минулого століття ряд перебіжчиків із совдепії заявляли, що інформація про смерть Марії Нікіфорової інспірована радянськими органами безпеки з допомогою дєнікінського генерала Якова Слащьова, котрий перейшов на службу до більшовиків і був вивезений у вагоні Дзержинського з півострова. Отож, за цими даними, Нікіфорова стала агентом ЧК – ОГПУ – НКВД і виконувала ряд завдань в Західній Європі, зокрема брала участь у вбивстві анархістом Самуілом Шварцбардом Головного Отамана УНР Симона Петлюри в Парижі у 1926 році. Уродженець Ізмаїла агент ЧК також пройшов службу в Іноземному легіоні, де був нагороджений орденом Бойового Хреста (Croix de guerre) – найвищою нагородою Легіону. І, очевидно, до людини, яка проливала кров за Францію судді віднеслися відповідно. Цікаво, що генерала Слащьова вбив у 1929 році Лазар Коленберг, мстячи за повішеного білогвардійцями брата.
Селянська цариця
Агафія Кузьменко народилася в 1894 році в сім'ї київського жандарма, за походженням селянина. В молодості Андрій Іванович Кузьменко виділявся неабиякими фізичними даними і красивим голосом, проходив військову службу в лейб-гвардії Ізмайлівському полку, потім служив у Могильові-Подільському і Києві в жандармській управі. Як і багато відставників, пристрастився до горілки, за що був вигнаний зі служби і повернувся в рідне село Піщаний Брід Олександрійського повіту Катеринославської губернії. Галина до того часу закінчила шість класів жіночої гімназії.
Селянські будні і батько-п’яничка гнітили київську панянку і вона, очевидно, з розпуки прийняла постриг послушниці під ім'ям Анфіси в Красногорському монастирі, що на Полтавщині, але і там не знайшла себе. Виною стали її походеньки на побачення до молодого аристократа барона Юрія Корфа. Агафія-Анфіса втекла з монастиря в помістя до коханого під Умань, але батьки Корфа навідріз відмовили сину у шлюбі. Вороття в християнську обитель не було, і дівчина вернулася під батьківське крило.
Вирішила продовжити освіту. Закінчила в 1911 році Добровеличківську жіночу гімназію з золотою медаллю. І в 1916 році відправилася працювати в школу села Гуляйполе. Тут молоду учительку і зустрів Нестор Махно. Агафія, чи, як її кликали в селі, Гапка, Гашка припала до серця селянському вождю не лише красою, але й своєю владною незалежною натурою. Кузьменко розвила бурхливу культурно-просвітницьку діяльність, була активним членом товариства "Просвіта".
Влітку 1919 року небачена подія сколихнула берег ріки Чорний Ташлик, Батько Махно гуляв весілля в Піщаному Броді. Батько Гашки не надто прихильно поставився до ймовірного союзу своєї доньки з анархістом. Але був змушений погодитися не лише під тиском військової сили зятя, але й фактом вінчання молодої пари в сусідньому селі Любомирівка. Після вінчання Агафія прийняла нове ім'я Галина, під яким і увійшла в історію. На весіллі були присутні близько 20 тисяч гостей. Реально пила і їла вся селянська армія Махна плюс мешканці навколишніх сіл.
Незабаром під ударами більшовиків махновці і з ними молодята покинули село. Прийшли продзагони. Більшовики вимагали 20 тисяч пудів зерна. Вибухнуло повстання, під час якого пограбовано продовольчий ешелон. Загін більшовицьких карателів налетів на Піщаний Брід. За старовинним червоноармійським звичаєм розстріляли старосту села, священика, вчителя і ще кількох людей "на кого вкаже палець", серед останніх виявився тесть Махна. В ту ж ніч гонець доставив цю печальну звістку Галині і Нестору. Три сотні кавалеристів поскакали мстити. Ліквідували практично весь червоноармійський загін. Під підозру щодо участі у видачі Андрія Кузьменка потрапила місцева єврейка Бродська і ще шістнадцять мешканців. Бродську Галина зарубала особисто. Решту особисто розстріляла вчителька Феня Гаєнко, нерозлучна коліжанка дружини Махна. Лишилися свідчення, що сам Махно не був у захваті від акції. Адже саме гуманізм (якщо можна це так назвати) махновців породив тільки їм притаманний метод обходження з полоненими. Просту солдатню з жалості не розстрілювали, а роздягали наголяса і відпускали. Україною тоді часто можна було зустріти стада голих хлопів, що ще пару днів назад називались денікінським, петлюрівським чи червоноармійським полком.
Вже в Парижі
Про Галину, як діяча махновського руху, є різні спогади. Комуністи робили акцент на її безжальності до комісарів. Можливо, але вагомим є факт, що в кінці 1919 року Галина взяла на виховання маленьку дочку командира Стального полку Михайла Полонського, розстріляного махновцями за спробу пробольшевицького заколоту. Кузьменко виступала українізатором махновського руху, після шлюбу Батько все частіше оголошував і друкував свої відозви до населення українською мовою. Є відомості, що Галина разом із Фенею Гаєнко їздили на зустріч у Київ до Симона Петлюри. Після краху махновського руху подружжя Махно разом із залишками армії через Румунію потрапило в Польщу. Там їх навіть судили (1923 рік) за спробу організувати повстання в Східній Галичині і побудови там анархо-радянської держави. Махновців повністю виправдали. Фактом лишився візит Галини Кузьменко в радянське посольство у Варшаві.
Махно з оточенням жив деякий час в польському містечку Торунь, малу батьківщину Ніколая Коперніка, де й народилася їх дочка Олена. Потім через Німеччину подружжя потрапило у Париж, в передмістя Венсенн. Звідси Нестор Іванович ще час від часу давав інтерв'ю газетярам, ще мляво погрожував радянській Росії гучним поверненням, вів переписку з анархістськими організаціями всього світу, та конфліктний характер і невгамовний темперамент колись всесильного ватажка давався взнаки і завадив стати йому прапором анархістського руху. Та слід згадати, що під час громадянської війни в Іспанії там діяла бригада анархістів його імені.
Повернемося до сім'ї. Жили на межі бідності. Галина працювала навіть прачкою в жіночому пансіоні російських емігрантів. Нестор освоїв професію кіномеханіка. В 1927 році Галина йде від чоловіка. Але до кінця його життя підтримує з ним рівні дружністосунки. Галина Андріївна співпрацює з українськими колами – стає співробітником совєтофільської газети "Українські Вісти" (редактор - відомий у певних колах історик Ілько Борщак), керує курсами української мови, одночасно будучи секретарем організації. Після смерті Нестора Махна в 1934 році, попрацювавши і домашньою обслугою і кравчинею, Галина деякий час навіть мала свій маленький продуктовий магазин, але бізнес не пішов і його забрали за борги. Підростала дочка. В 1940 році Олена вийшла заміж за парижанина. Після окупації гітлерівцями країни поїхала до Німеччини, де працювала на фірмі "Сіменс". Скоро до неї переїхала мати.
В серпні 1945 матір і доньку арештував СМЕРШ. У Києві відбувся суд, їм дали досить м'які, як на той час, вироки – Галина Андріївна отримала 8 років, Олена Несторівна 5 років таборів із наступним примусовим поселенням у Казахстані. Галина Махно-Кузьменко сиділа в Дубровлазі у Мордовії. Поряд із нею відбували строк жінки Якіра, генерала Власова і співачка Лідія Русланова.
Чомусь, пересидівши свій термін, вона вийшла на волю 9 травня 1954 року. Хотіла поселитися в рідному Києві. Її мати, Домна Михайлівна Кузьменко, померла під час Голодомору ще у 1933-му. Але рідня, в тому числі рідний племінник, зустріли її прямо на вокзалі і молили Христом-Богом покинути рідне місто. За спогадами очевидців, Галина Андріївна кілька разів приїжджала в Піщаний Брід за справками для отримання пенсії, але нащадки волелюбних махновців не пускали її навіть переночувати, і колишня "селянська цариця" одиноко перечікувала ніч у залі очікування Помішнянського вокзалу. Її прийняла дочка Олена в Джамбулі, Казахстан.
Дочка Махна теж прожила не надто солодке життя. Зуміла закінчити технікум і будівельно-гідромеліоративний інститут. Уже в бальзаківському віці вийшла заміж за колишнього льотчика Івана Куликова, уродженця Хмельниччини. Галина Андріївна померла в 1978 році, донька ж пішла зі світу бездітною у 1993. Перестали вважатися офіційно "ворогами народу" 1989 році.
