На зламі 1980-х років СРСР переживав завершальний період існування. Давалися взнаки безліч соціально-економічних, політичних, національних та культурно-духовних проблем, які нагромадилися за десятиліття панування радянської влади.
«СРСР насправді жодного дня не був союзом радянських соціалістичних республік. Будучи нежиттєздатним у зародку, Радянський Союз існував штучно, опираючись на позбавлений приватної власності й видуманий виробничий механізм, осібно панівну комуністичну партію та агресивну й тотальну домінанту силових структур країни», – зазначив львівський історик, професор кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету ім. Івана Франка Василь Чура.
Щоб зберегти монополію на владу комуністична верхівка була змушена піти на поступки. Відтак, у 1985-1986 роках радянське керівництво здійснило спробу реформування політичного устрою країни, шляхом «демократизації» суспільного життя. Ці «реформи» отримали назву «перебудова».
Однак «косметичні» зміни в державі вже не були здатні зупинити національно-визвольний рух Українського Народу за відновлення державної самостійності України у його беззбройному форматі.
У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. До найвищого виборного органу країни потрапили депутати-незалежники, що ініціювали дієву антикомуністичну опозицію у складі 125 «багнетів».
З парламентської трибуни вперше виступають ті, хто ще недавно сидів у радянських таборах за політичні переконання. Таким чином склалися сприятливі умови для відновлення української державності.
У результаті їх невтомної праці 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила доленосний документ – Декларацію про державний суверенітет України, заявивши світові намір України вийти зі складу СРСР. З 384 депутатів, зареєстрованих у залі, «за» проголосували 355 осіб, «проти» – 4, «утримався» – 1, решта – не брали участь у голосуванні.
«Декларація про державний суверенітет України спричинила безповоротний і стрімкий демонтаж російської влади на українських землях внаслідок її правової легітимності республіканського масштабу. Документ став важливим кроком українського народу на шляху до здобуття права на самостійний політичний й економічний розвиток», – переконаний Василь Чура.
Вона вперше визначила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Декларація утверджувала виключне право Українського Народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни, передбачала створення важливих державних інституцій. Це – Національний банк, Збройні Сили, органи державної безпеки тощо. У документі встановлювалася можливість самостійно формувати цінову, фінансову, митну та податкову системи, мати власний державний бюджет та контролювати використання його коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю.
Вона проголошувала намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Водночас підкреслювалось, що УРСР у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин.
Визнавався обов'язок державних органів влади забезпечувати національно-культурне відродження Українського Народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Україна закріпляла за собою право на повернення у власність її народу культурних та історичних цінностей, які тимчасово знаходяться за її межами.
Так був прийнятий один з основних інститутів державності – громадянство. Крім того, усім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.
Учасники тих подій відзначали, що обговорення тексту Декларації відбувалося дуже напружено. Народний депутат Іван Заяць згадував, що боротьба точилася за кожне положення, навіть за кожну літеру. Після спаду емоційного піднесення її творці більш реалістично оцінювали значення Декларації.
Зокрема, Іван Драч зазначав: «До цього Документа ми повинні ставитися із належною поштивістю і пошаною, але і з розумінням того, що це лише початок тої величезної й грандіозної роботи, яка називається творенням Української держави».
Декларація про державний суверенітет України стала першим важливим документом на шляху до сучасної незалежності. Її положення надалі стали основою Акту проголошення незалежності України та зображені в тексті Конституції України.
